Читати книгу - "Сходження Ганнібала"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якось леді Мурасакі, дратуючи Ганнібала, сказала, що Попіль зовні схожий на красеня-актора Луї Журдана.[100]
— Доброго вечора, інспекторе.
— Я маю сказати вам кілька слів, — відповів на це Попіль, аж ніяк не схожий на Луї Журдана.
— Нічого, якщо я буду працювати, поки ми розмовлятимемо?
— Нічого.
— Тоді ходімо.
І Ганнібал покотив візок по коридору, коліщатко клацало тепер голосніше. Певне, проблема з підшипником. Попіль потримав прочинені двері лабораторії.
Як Ганнібал і думав, численні рани в грудях, спричинені кулями стрільців в’язниці Фресне, майже висушили тіло. Воно вже годилося для трупного контейнера. Процедура могла почекати, але Ганнібалові кортіло дізнатися, чи в трупній кімнаті Попіль втратить останні залишки своєї схожості на актора Журдана, чи вплине тамтешня обстановка на його свіжий вигляд.
У прилеглу до лабораторії голу кімнату з цементною долівкою вели подвійні двері з гумовим ущільнювачем. Круглий контейнер із формаліном, діаметром дванадцять футів, накривався цинковою лядою. В ляді було кілька люків на довгих горизонтальних завісах. У кутку кімнати у кремаційній печі догорав мотлох дня, сьогодні це були різноманітні вуха.
Над контейнером висів ланцюговий коловорот. Помічені прив’язаними до них номерками трупи, кожний у ланцюговій упряжі, були причеплені до балки по діаметру контейнера. Зі стіни стирчав великий вентилятор із запилюженими лопатями. Ганнібал його ввімкнув і відчинив важкий металевий люк контейнера. Підтягнув тіло, надів на нього упряж, гойднув лебідку, і перекинутий через борт труп занурився у формалін.
— Ви приїхали з ним із Фресне? — запитав Ганнібал під булькотіння рідини.
— Так.
— Ви були присутні на екзекуції?
— Так.
— Навіщо, інспекторе?
— Я його заарештовував. Якщо я його довів до того місця, я мушу і сам там бути.
— Це питання совісті, інспекторе?
— Смерть є наслідком того, що я зробив. Я вірю в наслідки. Ви обіцяли лауданум Луї Фера?
— Лауданум продається легально.
— Але не завжди легально призначається.
— Це звичайна практика з приреченими, в обмін на тіло. Я певен, ви це самі знаєте.
— Знаю. Але не давайте йому наркотик.
— Фера один із ваших? Ви хочете, щоб він був тверезий?
— Так.
— Ви хочете, щоб він відчув усі наслідки, інспекторе? Либонь, ви попросите, щоб Мсьє де Парі зняв накривку зі своєї гільйотини, щоб Фера тверезими очима побачив лезо?
— Мої причини — це мої причини. Від вас лиш вимагається, щоб ви не давали йому лауданум. Якщо я побачу, що він під наркотиком, ви ніколи не отримаєте лікарської ліцензії у Франції: розгляньте таку можливість тверезо.
Ганнібал упевнився, що кімната не справила враження на Попіля. Інспекторські навички в ньому переважали все інше.
Попіль промовив, одвернувшись від Ганнібала:
— Це була б ганьба, а ви такий талановитий. Я радію з ваших успіхів. Ви робите щасливою вашу сім’ю… вона… пишається вами. На добраніч.
— Добраніч, інспекторе. Дякую за квитки в оперу.
38
Вечір у Парижі. Тихий дощ, блискуча бруківка. Крамарі замикають свої магазини на ніч, женуть дощову воду до ринв, скручених з обривків килимів. Маленький «двірник» на лобовому склі шкільного фургона був вакуумного типу, його робота залежала від розрідження у впускному колекторі, тож Ганнібалові, щоб очистити шибку, доводилося не раз скидати газ у короткій поїздці до в’язниці Санте.
Він заїжджав у ворота задом, холодний дощ падав йому за комір, коли він висунув голову з бокового вікна, щоб краще бачити, куди здає, охоронець не вийшов із будки, щоб його спрямувати.
У головному коридорі Санте асистент Мсьє де Парі поманив його до кімнати з машиною. На ньому був цератовий фартух, а на додачу й чохол із такого ж краму прикривав його новий дербі-капелюх. Він встановив щиток перед своїм робочим місцем проти ножа, щоб захистити собі черевики і манжети.
Довга, вистелена цинком плетена корзина, готова скоро прийняти тіло, стояла поряд із гільйотиною.
— Щоб не було ніяких мішків, це наказ начальника тюрми, — сказав він. — Заберете корзину, а потім повернете. Чи ввійде вона в машину?
— Так.
— Може, поміряти?
— Ні.
— Та дійсно, якось його притулите комплектом. Голову засунемо йому під пахву. Всі тут, вони в сусідній кімнаті.
У побіленій кімнаті з високими ґратчастими вікнами лежав на каталці Луї Фера, прив’язаний до баскулі — дошки, на якій кладуть під гільйотину. Зверху на нього падало жорстке світло потужних ламп. У його руці стирчала голка крапельниці.
Над ним стояв і щось стиха говорив, притіняючи очі Фера від різкого світла своєю рукою, інспектор Попіль. Тюремний лікар приладнав крапельницю і пустив трохи прозорої рідини.
Попіль не підняв очей, коли в кімнату ввійшов Ганнібал.
— Пригадайте, Луї, — говорив Попіль. — Я хочу, щоб ви пригадали.
Луї одразу зауважив появу Ганнібала і скосив на нього очі. Лише тоді його помітив Попіль і підняв руку у застережливому жесті, щоб той не підходив ближче. Інспектор впритул нахилився до мокрого від поту обличчя Луї Фера.
— Скажіть мені.
— Я поклав тіло Сендрін у два мішки. Я зважив їх на пружних терезах, і рими полилися…
— Забудьте Сендрін, Луї. Пригадайте. Хто виказав Клаусу Барб’є,[101] де переховують дітей, котрих він потім відправив на Схід? Я хочу, щоб ви пригадали.
— Я спитав у Сендрін, я їй сказав: «Просто доторкнися…» Але вона сміялася з мене, і вірші полилися.
— Ні. Не Сендрін, — перебив його Попіль. — Хто виказав нацистам дітей?
— Я не можу думати про нестерпне.
— Тільки раз перетерпіти, і ви пригадаєте.
Медик додав ще трохи ліків у вену Луї і розтирав йому руку, щоб вони швидше всотувалися.
— Луї, ви мусите пригадати. Клаус Барб’є відправив дітей до Аушвіцу.[102] Хто виказав йому, де їх переховували? Це ви сказали йому?
Лице Луї було сірим.
— Мене заарештувало гестапо за підробку продуктових карток, — промовив він. — Коли вони зламали мені пальці, я здав їм Парду… Парду знав, де ховалися сироти. Взамін за них він зберіг собі голову на плечах і цілі пальці. Зараз він — мер Трен-ля-Форе. Я все бачив, але не міг допомогти. Вони дивилися на мене через задній борт машини.
— Парду, — повторив Попіль. — Дякую вам, Луї. Попіль вже одвернувся, та тут Фера покликав його:
— Інспекторе?
— Що, Луї?
— Коли нацисти кидали дітей у вантажівку, де в цей час була наша поліція?
Попіль заплющив очі на хвильку, потім кивнув наглядачеві, і той відчинив двері до гільйотинної кімнати. Ганнібал побачив священика і Мсьє де Парі, котрі стояли обабіч машини. Асистент ката зняв ланцюжок з хрестиком із шиї приреченого і вклав його йому в прив’язану до тіла руку. Луї кинув погляд
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сходження Ганнібала», після закриття браузера.