Читати книгу - "Сходження Ганнібала"

— Хто його читатиме, окрім самого мсьє Фера?

— Лист висітиме на шкільній дошці, якщо він того забажає. Весь факультет його побачить, знамениті і впливові люди. Він може дозволити опублікувати того листа в «Le Canard Enchione».[95]

— Що саме ви могли б йому написати?

— Я звернувся б до нього як до щедрої людини, котра своїм подарунком на користь французького народу зробила свій внесок у науку, у прогрес медицини на благо майбутніх поколінь дітей.

— Забудьте про дітей. Дітей геть.

Ганнібал швидко начеркав вітальну формулу в своєму блокноті. «Як на вашу думку, так буде респектабельно?» Показуючи блокнот із написом, він доволі високо підняв руку, щоб мсьє Фера подивився вгору і можна було прикинути довжину його шиї.

Не дуже довга шия. Якщо Мсьє де Парі не вхопить його міцно за волосся, мало що залишиться нижче під’язикової кістки, навряд чи згодиться для фронтальної експозиції шийного трикутника.

— Ми не повинні забувати про його патріотизм, — сказав Фера. — Коли Великий Шарль[96] віщав із Лондона, хто відгукнувся? На барикадах був Фера! Вів ля Франсе!

Ганнібал помітив, як від патріотичного натхнення на лобі зрадника Фера напружилися жили, як на його шиї нап’ялися яремна вена й сонна артерія. Ця голова напрочуд придатна для ін’єкцій.

— Авжеж, хай живе Франція! — підтримав його Ганнібал і подвоїв зусилля. — Ми наголосимо в листі на тому, що його називали вішістом, хоча насправді він був учасником руху опору, так?

— Безперечно.

— Він рятував парашутистів, напевне?

— Траплялися випадки.

— Проводив диверсійні акції?

— Дуже часто й не зважаючи на власну небезпеку.

— Намагався захистити євреїв?

Коротка пауза.

— Так. Ризикуючи собою.

— Певне, його піддавали тортурам, його зламані пальці стали жертвою на вівтарі вільної Франції?

— Він все’дно зміг гордо віддати честь, коли Великий Шарль повернувся, — запевнив Фера.

Ганнібал поставив крапку.

— Я тут намітив головні аспекти, то чи можете ви передати йому мої нотатки?

Фера взяв аркуш і прочитав, тикаючи пальцем у кожний пункт, киваючи, щось мурмочучи сам до себе.

— Ви можете звернутися до його друзів по руху опору по додаткові коментарі, я назву вам їхні імена. Хвилиночку.

Фера, обернувшись спиною до Ганнібала, впритул нахилився до одягу. І скоро повернувся з рішенням.

— Ось відповідь мого клієнта: «До сраки. Передайте юному мудаку, що я поставлю свій підпис тільки після того, як побачу й покуштую снодійне». Вибачаюся, але це буквальна цитата. — Фера конфіденційно подався ближче до дверної решітки. — Тут є люди, котрі розповіли йому, що він може отримати достатньо лаудануму[97] — достатньо, щоб не звертати увагу на ніж. «Заснути й не чути сліз» — так я сформулював би це в судовому засіданні. Скажімо, медична школа Сен-П’єр дає лауданум в обмін за… такий дозвіл. А ви даєте?

— Передайте йому, що я скоро повернуся з відповіддю.

— Я довго не чекатиму, — сказав Фера. — Ось-ось прийдуть із Сен-П’єр.

Він заговорив голосніше і вчепився у комір своєї натільної сорочки, ніби оратор на трибуні у вирізи жилетки.

— Я уповноважений вести перемовини від його імені також із посланцями Сен-П’єр. — А потім ближче до ґрат і тихіше: — Ще три дні, і бідний Фера стане мертвим, а я буду в жалобі й без клієнта. Ви медик. Як ви вважаєте, це боляче? Боляче буде мсьє Фера, коли вони…

— Абсолютно ні. Найнеприємніший період зараз. Очікування. А сам процес — аніскілечки.

Ганнібал вже відійшов, та Фера знову покликав його, і він повернувся.

— Студенти не будуть насміхатися з нього, з його органів?

— Звичайно ж, ні. Препарат завжди лежить накритий, відкриті тільки робочі ділянки.

— Навіть якщо він дещо… незвичайний?

— У якому сенсі?

— Якщо в нього є, скажімо, якісь недорозвинуті органи?

— Таке трапляється часто і не є причиною для якогось гумору, — сказав Ганнібал. Він кандидат до анатомічного музею, а там до донорів ставляться без поваги.

Гупання катового мушкеля віддавалося посмикуванням у кутиках очей Луї Фера, коли він сів на тапчані, поклавши руку на рукав свого компаньйона на стільці. Ганнібал зрозумів, що він уявляє собі зібрану машину: ось стояки, ось ніж із лезом, захищеним шматком надрізаного вздовж садового шлангу, а внизу приймач.

Здригнувшись, Ганнібал зрозумів, на що схожий приймач. Це ж дитяча ванночка. Ніби ніж упав — так Ганнібалів мозок відкраяв цю думку, і в раптовій тиші душевний біль Луї здався йому таким знайомим, як вени на обличчі цього чоловіка, як артерії на його власному обличчі.

«Я дістану йому лауданум, — вирішив Ганнібал, подумавши собі. — Не буде лаудануму, куплю опіуму десь у вуличних торговців».

— Дайте мені бланк. Отримаєте заяву, коли принесете наркотик.

Ганнібал глянув на Луї Фера, прочитав його обличчя так само уважно, як до того його шию, учув запах страху і сказав:

— Луї, спитайте у свого клієнта. Всі війни, всі страждання й муки, що траплялися впродовж століть до його народження, до його життя, яким чином вони його хвилюють?

— Ніяким.

— То чому його хвилює те, що відбуватиметься після його життя? Це безпечальний сон. Різниця тільки в тім, що він ніколи не прокинеться з того сну.

37

Оригінальні дереворити, з яких друкувалися ілюстрації до великого анатомічного атласу Везалія [98]«De Fabrica», були знищені в Мюнхені під час Другої світової війни. Доктор Дюма ставився до гравюр, як до священних реліквій, горе й почуття образи спонукали його до думки про створення нового анатомічного атласу. Він мав стати кращим у ряду атласів, які з’явилися за чотири століття після Везалієвої «Будови людського тіла».

Дюма впевнився в тому, що рисунки краще передають анатомічні деталі, ніж фотографії, вони незамінні при читанні мутних рентгенівських знімків. Доктор Дюма був чудовим анатомом, але він не був художником. На превелике щастя, йому на очі трапився учнівський малюнок жаби, зроблений Ганнібалом, відтоді він стежив за успіхами хлопця і забезпечив йому стипендію в медичній школі.

Ранній вечір у лабораторії. Вдень доктор Дюма на своїй лекції зробив диссекцію внутрішнього вуха і полишив його Ганнібалові, котрий тепер у п’ятикратному збільшенні малював крейдою на дошці кохлеарні[99] кісточки.

Прозвучав нічний дзвоник. Ганнібал очікував на прибуття з Фресне тіла розстріляного. Він зрушив із місця каталку й поштовхами погнав її вздовж довгого коридору до нічного входу. Одне коліщатко клацало на кам’яній долівці, і він загадав собі не забути його полагодити.

Разом із трупом прибув інспектор Попіль. Двоє санітарів перекинули незграбний вантаж, із якого ще й капотіло,