Читати книгу - "Подвійна гра в чотири руки"

І що… ніколи, ніколи не вийде заміж.

А на честь цього рішення…

Муся озирнулася довкола: що б таке зробити, аби закарбувати його на віки вічні?

Знайшла: ножиці!

Рішуче зайшла до ванної кімнати і, перед тим як прийняти душ, відтяла свої локони аж по самісінькі вуха.

Ось так! І цирульника не треба!

Нехай знає!

* * *

Зробивши свою чорну справу, Муся не втрималась: визирнула з-за дверей каюти.

Так і є: парочка якраз прямувала до номера, що розташовувався на протилежному боці довгого коридору. Почула уривки фраз.

— …Нунчаки — зброя справжніх чоловіків… — луною відбився у вухах мелодійний голос Ванди Такіхасі.

— Я лише чув про них… — голос Олексія.

— Бажаєте глянути?

— Не відмовлюсь!

Заскреготів ключ у шпарині.

Висунувши з-за дверей носика, Муся побачила, як Ванда відчинила двері свого помешкання і відступила, даючи дорогу Олексію.

Двері зачинилися.

Муся вискочила до коридору, навіть не помічаючи, що в пеньюарі і боса.

Прокралася до дверей. Зазирнула в шпарину.

І нічого не побачила.

І нічогісінько не почула…

* * *

— Сідайте, налийте собі щось, — сказала Ванда Олексію, киваючи на стіл, де стояла пляшка шампанського. — Мушу переодягнутися.

Вона зникла у ванній.

Олексій почув, як полилася вода.

За кілька хвилин жінка вийшла.

На ній був зелений шовковий халат з хутряним коміром, що глибоким низьким трикутником спускався ледь не до середини талії.

Витираючи чоло рушником, Ванда полізла до шафи і кинула на ліжко дві чорні відполіровані палиці, з’єднані між собою срібним ланцюгом.

— Ось. П’ятнадцяте сторіччя. Родинна реліквія.

Олексій узяв нунчаки.

Погладив відполіровану поверхню, розтягнув ланцюг.

— Дивна річ… Родинна? Я думав, що ваше дивне прізвище — по чоловіку…

— Я удова, — опустила очі долу Ванда. — Ношу прізвище мого батька, китайського дипломата.

— Неймовірно… — видихнув Крапка.

Ванда печально зітхнула.

— Історія мого походження досить неординарна. Але краще б вона була звичайною, як у всіх… Можливо, тоді мені жилося б простіше. Але, вибачте, певно, вам це не цікаво. Краще вип’ємо.

Олексій відкоркував пляшку, розлив по бокалах шампанське.

— Мені цікаво, — відповів, подаючи келих. — Цікаво все, що стосується вас, Вандо. Ви — дивна. Як і ваше ім’я…

— О, так. Усі звертають на нього увагу. Але все просто: моя мати польського походження. Китайський дипломат і польська княжна — чи не дивне поєднання? — посміхнулася вона. — Але, попри все, це саме так. У них була якась шалена історія, як у романах: незгода батьків, втеча аж до Індії. До речі, я там і народилася. Повернення. Кар’єра. Неабиякий спадок з обох сторін. І — рання смерть…

Вона опустила голову, завісивши обличчя лискучою чорною хвилею ще вологого волосся.

— Через усе це я ніде не почуваюся затишно. Ані в Китаї, ані в Польщі. Батьки лишили мені великий спадок, але не навчили жити. Через це я звикла боронитися…

Вона взяла з рук Олексія нунчаки і погладила їх довгими нервовими перстами.

— … і нікому не довіряю. Надто багато довкола лицемірства і жорстокості. Небезпеки для таких, як я.

Вона поглянула на Олексія і, провагавшись кілька секунд, вимовила:

— Але у вас я небезпеки не відчуваю…

Поставила на стіл недопитий келих.

Підвелася з м’якого пуфа, відійшла до вікна.

Олексій змушений був підвестися.

Ванда обернулася до нього. Глянула дивним поглядом мигдалевих очей.

— Один мій друг сказав, що у мене немає навичок соціальної поведінки. Ви теж так вважаєте?

Олексій підступив до неї:

— Я вважаю, що це те, що відрізняє вас від інших…

— Правда?

Олексій кивнув.

І відставив свій бокал.

* * *

Ну, повернемось до власноруч обскубаної Мусі!

Вона, здається, добре увійшла в роль обуреної дружини і подумала, що має повнісіньке право втрутитися в хід події, яка розгорталася за зачиненими дверима ось уже не менше п’яти хвилин.

Згадала нещодавно побачені кадри з фільми, ті, що підгледіла вночі у вікно кінозали. Мізансцена передбачала активні дії!

Муся рішуче розчахнула двері каюти, увірвалася досередини, немов фурія.

І заклякла посеред кімнати, адже далі просто не знала, як у такому випадку діяла б Віра Холодна: її напарник стискав в обіймах прекрасну Ванду, його руки красномовно знаходились під її хутряним коміром нижче лопатки.

Оголене плече світилося в тьмяному світлі, немов наливне яблуко.

Яка гидота, майнуло в голові у Мусі.

Але що вона повинна зробити? Певно, так само і висловитись!

— Яка гидота! — висловилась Муся, картинно притиснувши руки до чола: викапана Віра Холодна в стадії крайнього розпачу.

На диво, мізансцена вдалася: Ванда перелякано відстрибнула від Олексія.

Той гнівно чмихнув на Мусю, закрутив головою, знизав плечима — і різко вийшов із каюти, клацнувши дверима.

Увесь запал Мусі вмить зник.

Боса, в пеньюарі, з капелюшком стриженого волосся, розпашіла, вона стояла перед чарівною суперницею, відчуваючи себе не просто смішною — кумедною.

І жалюгідною до того ж.

Ситуацію врятувала не менш схвильована Ванда. І зробила те, чого Муся аж ніяк не чекала від такої на перший погляд сильної жінки.

Ванда закрила обличчя руками і немов підкошена впала на ліжко.

— Вибачте, заради бога… — здушено пробурмотіла вона. — Самотність — страшна річ. Мені соромно… Соромно…

Вона гірко заридала, зминаючи під собою шовкове простирадло і насуваючи його на голову.

Мусі стало прикро. Як кажуть, сам не гам і іншому не дам!

Олексій Крапка — вільна людина, і Муся тут ні до чого!

Постоявши кілька секунд над Вандою, що не припиняла схлипувати і вибачатись, Муся повернулася і тихо пішла з каюти.

Ще раз остаточно вирішивши, що вона ніколи, ніколи не вийде заміж!

* * *

Як би там було, але, переодягнувшись і ледь пригладивши волосся, Муся вискочила на верхню палубу в пошуках напарника.

Так і є!

Він стояв там, сповнений праведного гніву.

— Тепер я розумію, чому вас татусь у село заслав! — одразу сказав він. — Ви ж тицяєте носа не в свою справу!

— Справу? — аж підскочила Муся. — Чудова відмовка! Я ж сказала: мартопляс ви і бабій! Негідник! Від вас немає ніякої користі!

Олексій зморщився.

— Та вгамуйтесь ви, кішко!

— Хто кішка? Я кішка?

— Саме так. Кішка! Дика і до того ж… — він оглянув її і додав з незворушною посмішкою: — До того ж обскубана…

Муся накинулася на нього, розмахуючи кулачками: