Читати книгу - "Що ховається у сутінках. Антология"

Хлопець пійшов по Гуррхуррді стрій шукати його обличча. І так воно було там на вулиці. Хлопець свома рукамми розглодив його. Коли він його при мірив воно сіло на його обличча без доганно. Його обличча сіло на його обличча. Воно булло теплим віт сонцьу. Тепле обличча це добре це як мамма Бааті і татта Джимм колись давно.

Мені подобаєтсьа твойє обличча сказала мамма твойє мило личко лише одне такке у всіому світі. Іі я білше не міг залишатисіа в моєму домі. То булло Йди Фреддье йди хлопче зради мене. Потім хлопчк вернувсь і сказау Я не ходив Нікуди Нікуди ось куди. Все так і булло. Так і булло сказау хлопчк з новим обличчам. Унутрі то був Ллюддиннолютт. І Ллюддиннолютт казау Ха Ха Ха і так багатто разів. Його регітт затрусив дверрі та наповнив кімнату.

1986

Не багато залишилося

Хлопець жив у цьому нашому світі і в іншому також. То був хлопець, що за день підіймався сходами Нагору двічі, а спускався Донизу лише рраз. Другий рраз, коли він спускався, то був не він. Ллюдиннеллюд так ти назвав мене клись давно, і Ллюдиннеллюдом я залишуся. Хлопець бачив дружніого старого ворога у дверіях і у темряві глубокої канави. Коли він ступав крок, крокував и Ллюдиннеллюд, його ворог, його друг. Мамма взяла його за руку і промовила за надто голосно Соннечко тобі лишень сім рочків, але інколи, клянуся, ти поводиш ся, як підліток. Вибачь мамо сказав він я ніколи не буду підлітком. Це що таке заволала вона це в тебе від твого дрогоцінного Людолюда?Ти й іменні його не знаєш. Коди вони дійшли до рогу в кінці кварталу, хлопець всміхнувсь та сказав маммі Мені не довго залишилося. Побачиш. Мені не довго залишилося? сказала вона. Ти де це почув? Він посміхнувсь і то була його відповідь.

Що бува коли дивисся в гору

Скажімо ви стойіте під сходами. Скажімо ви дивитесь в гору. Голос каже вам Дивись в гору Дивись в гору. Чи ви раді чи стане вам мужності? Ви повинні заглянути на самісеньку гору. На гору. Фредді там і йє — там, на горі. Але ви не бачите Фредді. Не бачите, не можете побачити горище бо бачите лишень сходи які йдуть і йдуть угору і верхівки ви не бачите. Потім людина виходить і знов чує голос. Дивись в гору Дивись в гору Салліі зараз ти маєш подивиться в гору. Ви йє Фреддів тата,,,, то подивіться в гору і побачте його. Ви добрий ви милий ви сильний ви сміливий ви стойіте на свому газоні і хилитеся назад щоб подивитися високо у небо? Ви бачьте його? Ні. Не бачьте. Томущо Фредді там не ма і Фредді там не ма томущо там є пан Ніщо Ніде Ніхто. Він пійшов. Пан Ніщо Ніде Ніхто залишев наш світ. Людина на газоні не є рада і їй не стане мужності. Ні. І вона не сильна. Скажімо це прауда. Так. Скажімо. І пан Ніщо Ніде Ніхто не йє там лише він ніколи не йє на верхівки сходів. Він ніколи не виходить він никрли не виходив. Ха!

Хлопець і книга

Колись жив собі хлопець на ім’я Френк Подушка. То було куммедне прізвисько але воно подобаллося Френкові. Він мав мілліун друзяк у школі и тисячу мілліунів друзяк вдома. У школі його кращими друзяками були Чарлі Брюс Майк і Джонні. Удома він приятелькував з Хомером Момером Гомером Домером Джомером и Вомером. Вони ніколи не глузували з його імені тому що воно було добре як Барттелмі. Йіх найульубленішою книжкою була ГОРА ЗА СТІНОЮ: ВЕЛИКОЮ РІКОЮ ТРЕМЕР-ТРІМЕР-ТРОУНС ПІД ЗЕМЛЮ. То була дуже дуже довга книжка: і то була гарна оповідь. У книжці був хлопчик на ім’я Фредді. Всі мілліун друзів Френка хотіли бути Фредді! Він був їх геройєм! Мужній та сильний. Одного дня Френк Подушка пійшов гуляти на самоті. Далеко він зайшов, дуже далеко. Маленький Френк вирушив зі свого раіону и пійшов собі далі: він йшов вулицями, мостами і канніонами. Він нічого не боявся. Потім він дійшов до великої ріки Тремер-Тример-Троунс і що він зробив? Стрибнув у самісіньку вода і пірнув. На дні була величееезна зала, де він міг дихати і навіть лишатися сухим! Стінами там були за висоокими чорвоними завісами, а стеля височіла так далеко, що й не побачити. Золоті тарілки і золоті келихи і золоті ланцюга лежали грудами на підлозі. Е-ге-гей заволав Фредді. Гей гей гей. Відчинилися двері. У веллику залу увішов високий чоловік у чорвоному плащі та короні. То був король. Король гнівався. Хто ти та чому волаєш Гей Гей? Я Френк Подушка вітповів він але я ще й Фредді, і я вже був тут раніш. І в нас буде велика битва і я обдурю тебе і заберу усе золото. Але спочатку я скажу тобі щось мовив король. А ті послухаєш. Гаразд? Гаразд відповів Френк. Король підійшов до ніого і торкнувся його груддей. Король сказав я не є я а ти не є ти. Ти мене розумієш? Так мовив хлопець розумію. Потім він взяв свого ножа і вбив короля і пішов по золото. Я не є я сказав він і подивився на свої руки. Вони були у крові і кров крапотіла на золото. І той хлопець засміявся сміявся він так гучно що сміх його піднявся до самої стелі. Фреді бачив свій сміх і той був схожій на дим його сміх був немов звита мотузка з диму але стелі він не бачив. Стелі він так і не побачив. Ані разу.

Томас Ф. Монтелеоне

Післямова

Отже, уявляємо: надворі кінець вісімдесятих, я — неодружений і за порадою свого агента пишу романи жахів для того, що в ті часи називалося «ринок оригінальних дешевих видань». Усі мої сучасники були зайняті тим самим: Чарлі Ґрант, Алан Раян, Карл Вагнер, Рик Гаутала, Девід Дрейк, Гарі Бранднер, Джо Ленсдейл, Чет Вілліамсон, Рик Маккаммон і Джек Кетчум — ось лише деякі імена, які спадають на думку.

Для авторів оповідань жахів то був запаморочливий час, бо ми всі йшли за Стівеном Кінгом, як водні лижники, які мчать занадто швидко, щоб розуміти, наскільки