read-books.club » Бойовики » Карта днів 📚 - Українською

Читати книгу - "Карта днів"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карта днів" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 124
Перейти на сторінку:
потім повів східцями вниз. На першому поверсі ми проминули величезну бібліотеку Бентама, звідки було прибрано меблі, щоби звільнити місце для сотні чи більше ліжок.

— Ось тут ми зазвичай і спали, поки не перейшли жити до тебе, — повідала мені Емма. — Леді в тій кімнаті, чоловіки в цій.

Потім ми пройшли через те, що раніше було їдальнею. Ліжок тут було ще більше. Весь нижній поверх будинку Бентама перетворився на прихисток для переміщених дивних.

— Вам було зручно тут? — спитав я.

Тупе запитання.

Емма знизала плечима; вона не любила скаржитись.

— Безумовно, це краще, ніж спати у в’язниці витворів, — відповіла вона.

— Не набагато краще, — додав Горацій… котрий любив поскаржитись, і щойно відчув можливість для цього, як відразу ж непомітно опинився поруч зі мною: — Дозволь тобі сказати, Джейкобе, це було жахливо. Не всі ставляться до своєї особистої гігієни так само серйозно, як ми. Кілька ночей мені навіть доводилося вставляти в носа камфорні палички! І тут нема ні особистого простору, ні хоч якихось шафок для одягу, ні переодягалень, ні нормального місця для прання, і навіть краплі креативності щодо кухні! — Ми саме проходили повз неї, і крізь двері я побачив цілий батальйон кухарів, котрі щось кришили на столах та помішували в каструлях. — І в багатьох із цих бідних дияволенят із інших петель є кошмари, тож навряд чи ти зможеш спати уночі через їхні стогони та крики!

— Ти нам порозказуй, — утрутилась Емма. — Ти й сам будиш нас усіх своїм криком двічі на тиждень!

— Так, але мої сни принаймні хоч щось означають, — відказав він.

— А знаєте, в Америці є дівчина, яка вміє позбавляти нічних жахіть, — почувся голос Міларда. — Можливо, вона стала б у пригоді.

— Ніхто у світі не здатен отримати належний контроль над моїми снами, — сухо відповів Горацій.

Слухаючи все це, я зауважив собі, що от листи від Емми, які вона писала мені, завжди були бадьорими та оптимістичними, зосередженими на щасливих моментах і маленьких пригодах, що постійно з ними траплялися; вона ніколи не згадувала про умови життя тут або про свою щоденну боротьбу за існування. І я відчув, як мене заливає величезна хвиля незнаної раніше поваги до цієї дівчини за її життєрадісність.

Шарон відчинив великі дубові двері в кінці коридору, і нас із головою облило вуличним гамором та денним світлом.

— Тримайтеся разом! — крикнула пані Сапсан.

І от ми вийшли на вулицю, на тротуар, занурившись у людський потік.

* * *

Якби Емма не схопила мене за руку та не потягнула за собою, я, можливо, так і стояв би далі на місці. Я майже не впізнавав тут нічого. Коли я востаннє бачив Диявольський Акр, вежа Коула була ще купою битої цегли, а вулицями бігали витвори, переслідувані розгніваною юрбою. Безчинствували наркомани, грабуючи притони, де ще залишалася покинута напризволяще амброзія. Безчинствували і ті, хто раніше співпрацював із витворами, підпалюючи тепер будівлі, де знаходилися докази їхніх злочинів. Але це було зовсім недавно, і от тепер це місце раптом так сильно змінилося в кращий бік. У глибині душі воно ще й досі залишалося пекельною дірою — будинки були укриті чорною, жирною кіптявою, що глибоко в’їлася в усе навколо, а небо мало такий же отруйно-жовтий колір, що і завжди, — але пожежі були вже погашені, руїни розчищені, а на переповненій вулиці одягнуті у форму дивні правували старомодними кінними кабріолетами.

Але більше, ніж оце місце, змінилися самі люди. Не було видно ні злодійкуватих, із запалими очима наркоманів, ні торгівців плоттю дивних, котрі виставляли свій товар у вітринах магазинів, ні гладіаторів, накачаних амброзією та з очима, що світились ізсередини. Судячи з еклектичних та міжепохальних костюмів перехожих, ці люди були родом із петель по всій Європі, Азії, Африці та Близькому Сході… а також із різних періодів часу.

У своєму полюванні за душами дивних витвори не проявляли дискримінації, і сфера їхнього впливу була значно ширшою, ніж я досі думав.

Та що вразило мене більше, ніж їхні костюми, це була гідність, із якою вони себе подавали, незважаючи на їхні обставини. Вони прийшли сюди з пошкоджених та зруйнованих петель шукати притулку. Вони втратили свої будинки, бачили, як у них на очах убивали друзів і коханих людей, зазнали неймовірних потрясінь. Але в їхніх очах не було ні шоку, ні порожнечі. Жоден із них не був у лахмітті. І хоча кожен із них і зазнав величезних утрат у власному житті, але ось тут і зараз, на вулиці, відчувалося, як усе навколо було просто переповнене рішучістю та енергією, що їх випромінювали ці люди.

Можливо, їм просто було ніколи оплакувати минуле. Та я був схильний думати, що ось, нарешті, уперше за майже століття дивні отримали можливість робити щось іще, крім як просто ховатися у своїх петлях та на щось сподіватись. Найгірше вже сталося. І тепер, коли вони це пережили, їм треба було багато що зробити. Наприклад, переробити світ. І вони могли зробити його кращим.

І, десь так уздовж одного чи двох кварталів, я був настільки захоплений тим, що витріщався на них усіх, що й не помітив, як багато хто з них став витріщатися й на мене. А потім хтось глянув на мене ще раз, і хтось інший показав на мене пальцем. І я міг би заприсягтися, що читав по їхніх губах, як вони вимовляють моє ім’я.

Вони знали, хто я.

Ми пройшли повз хлопчика, що продавав газети, і той закричав:

— Сьогодні до Акра навідається Джейкоб Портман! Уперше після перемоги над витворами герой повертається до Диявольського Акра!

Я відчув, як до мого обличчя прилила кров.

— А чому тільки Джейкобу вся слава? — почув я голос Єноха. — Ми теж там були!

— Джейкобе! Джейкобе Портман! — то слідом за мною ішли двоє дівчаток-підлітків, розмахуючи папірцем. — Ти б не міг підписати це для нас?

— Він запізнюється на важливу зустріч! — відповіла їм Емма, тягнучи мене за собою крізь натовп.

Але не пройшли ми навіть десяти футів, як мене зупинила пара міцних рук. Вони належали одному чоловікові зі швидким язиком та з єдиним оком посеред лоба, і на капелюсі в нього було написано «ПРЕСА».

— Фаріш Обвело з «Вечірнього Макрейкера».[21] Як щодо швидкого фото?

Перш ніж я встиг відповісти,

1 ... 32 33 34 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карта днів"