Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

Джейсон здавався здивованим.

— Цього ніколи не станеться. Хіба що ти підещ разом зі мною. Обіцяю.

Пайпер узяла його за руку. Вона вдавано посміхнулася, але подумала: «Ще одна обіцянка. “Клятви дотримай на краю могили”».

Вона намагалася позбутися нав’язливих думок. Чому б просто не насолодитись цією спокійною миттю з Джейсоном? Але дивлячись за борт, вона проти волі думала: прерія вночі схожа на темну воду, що наповнювала кімнату з її видіння в кинджалі, у якій вони тонули.

XIII Персі

Кому потрібна димова завіса із запахом нагетсів? Інша справа, якби Лео змайстрував капелюх проти снів.

Тієї ночі Персі переслідували жахливі кошмари. Спочатку йому наснилось, що він знову опинився на Алясці в пошуках орла легіону. Персі біг гірською стежкою, але щойно він ступив на узбіччя, його поглинула трясовина — маскек (так її назвала Хейзел). Хлопець задихався в багнюці, нездатний ані рухатися, ані бачити. Уперше в житті він зрозумів, що таке тонути.

«Це тільки сон, — запевнив себе Персі. — Я прокинусь».

Але від цього краще не стало.

Персі ніколи в житті не боявся води. Вона була стихією його батька. Але після інциденту з маскеком він почав боятися удушення. Він нізащо б нікому не зізнався, але нервував через це навіть, коли заходив у воду. Певна річ, це була дурня — він не міг потонути. Та водночас Персі знав: якщо не навчишся володіти страхом, той може почати володіти тобою.

Він подумав про свою подругу Талію, яка боїться висоти, попри те, що донька бога небес. Он її брат, Джейсон, уміє літати, керуючи вітрами. А Талія не вміє, можливо, через те, * що боїться пробувати. Якщо Персі почне вірити, що може втопитись...

Маскек тиснув йому на груди. Легені були ладні розірватись.

«Припини панікувати! — наказав він собі. — Це не по-справжньому!»

Саме тієї миті, коли він усвідомив, що не може більше затримувати дихання, сон змінився.

Хлопець стояв у просторому темному місці, схожому на підземну автостоянку. Навсібіч тягнулись ряди кам’яних колон, що утримували стелю за двадцять футів над землею. Окремо від них стояли жаровні, що вкривали підлогу тьмяним червоним сяйвом.

Персі мало що розрізняв у напівтемряві, але розгледів підйомний блок, мішки з піском і рядки вимкнених театральних прожекторів, що звисали зі стелі. Уся кімната була заповнена дерев’яними ящиками з ярликами: «БУТАФОРІЯ», «ЗБРОЯ», «КОСТЮМИ». На одному було написано: «РІЗНОМАНІТНІ РАКЕТНІ УСТАНОВКИ».

Персі почув у темряві скрип механізмів, обертання шестерень і рухання води по трубах.

А потім він побачив велетня... Принаймні, Персі так вирішив, що це велетень.

Він був заввишки дванадцять футів — пристойний зріст для циклопа, але вдвічі менший, ніж в інших велетнів, з якими бився Персі. А ще невідомий походив на людину більше, ніж звичайні велетні, — у нього не було драконячих ніг, як у його більших братів. Однак, його довге пурпурове волосся було зібране у хвіст дредлоків та прикрашене золотими й срібними монетами, що нагадало Персі зачіски інших велетнів. А за спину здоровань почепив десятифутовий спис — звичну зброю велетня.

Велетень був одягнений у величезний чорний светр із високим загорнутим коміром (більшого Персі в житті не бачив!), чорні штани й чорні шкіряні чоботи з настільки довгими й вигнутими носами, що вони могли б належати блазневі. Він ходжав помостом, оглядаючи бронзовий глек розміром з Персі.

— Ні, ні, ні, — бурмотів велетень собі під ніс. — Де сенсація? Де зміст? — потім він крикнув у темряву: — Оте!

Персі почув шаркання вдалечині. З мороку вийшов ще один велетень. На ньому був достоту такий самий чорний одяг. Єдина відмінність була у волоссі зеленого кольору замість пурпурового.

Перший велетень лайнувся.

— Оте, чому ти так чиниш зі мною щодня? Я ж сказав тобі, що сьогодні надягну чорний светр. Ти міг вдягнути будь-що, окрім чорного светра!

От кліпнув, наче щойно прокинувся.

— Я гадав, ти вдягнеш сьогодні жовту топу.

— Це було вчора! Коли ти показався у жовтій тозі!

— Ой. Справді. Вибач, Ефі.

Обличчя брата спотворилося від люті. Вони без сумнівів близнюки, тому що мають однаково потворні обличчя.

— І не називай мене Ефі! — випалив Ефі. — Зви мене Ефіальтом. Так мене звати. Або можеш скористатися моїм сценічним ім’ям «Великий Ф»!

— Я досі не певен щодо цього сценічного імені.

— Дурня! Воно бездоганне. Як там тривають приготування?

— Добре. — Ота, здавалось, не переповнював ентузіазм. — Тигри-людожери, розпилювання... Як на мене, було б чудово мати кількох балерин.

— Жодних балерин! — рявкнув Ефіальт. — І ця штука. — Він з огидою помахав на бронзовий глек. — Що воно робить? Це не захопливо.

— Але це основа вистави. Він помре, якщо інші його не врятують. А якщо вони з’являться за розкладом...

— Ох, ще й як з’являться! Перше липня, календи липня, священний день для Юнони. Саме цього дня матір хоче знищити цих дурнуватих напівбогів і добряче досадити Юноні. До того ж, я не збираюсь платити за понаднормову роботу цим примарним гладіаторам.

— Ну, тоді всі вони помруть, і ми почнемо нищити Рим. Точнісінько так, як хоче мати. Це буде бездоганно. Натовп нас полюбить. Римські привиди від такого у захваті.

Ефіальт не здавався переконаним.

— Але цей глек просто стоїть тут. Ми не можемо його повісити над вогнем, розчинити у ванній з кислотою чи ще щось подібне?

— Він потрібен нам живим ще декілька днів, — нагадав брату От. — Інакше семеро не повірять і не поспішатимуть до нього на порятунок.

— Гм. Мабуть. І все ж мені б хотілося трохи більше криків. Ці повільні смерті — занадто нудні. А що там з нашою талановитою подругою? Вона готова приймати відвідувача?

От скривився.

— Я дуже не люблю з нею розмовляти. Вона змушує мене хвилюватись.

— Але вона готова?

— Так, — неохоче промовив От. — Вона готова багато століть. Ніхто не зрушить цю статую з місця.

— Чудово. — Ефіальт збуджено потер долоні. — Це наша велика можливість, брате!

— Такої самої думки ти був про наш останній виступ, — пробурмотів От. — Я шість місяців провисів у тій крижаній глибі над Аетою, а про це ніде навіть не написали.

— Цього разу все інакше! — наполіг Ефіалт. — Ми започаткуємо новий формат у сфері розваг! Якщо матір буде