Читати книгу - "Доторк"

— Ну, тоді це ваш… ваше рішення, — Барні знав, що він хотів сказати «похорон», — але не думаю, що воно розумне. Шеф поліції Боннард поставить людину на цілодобове чергування, — принаймні на кілька днів, — і, можливо, все втихомириться. Але мусите розуміти, що він не може забезпечити охорону на постійній основі. В Елджині не такий великий відділ поліції.

— Я попрошу в нього дозвіл на носіння зброї, — сказав Барні. То була дурна ідея, бо він знав, що ніколи не наважиться скористатися нею, але просто бовкнув це заради бравади.

— Ні. Навіть не думайте, що Боннард це схвалить, — заперечив Фінні. — Нам точно не потрібна зла на все місто людина, яка ще й із зарядженим пістолетом походжатиме. Так, не варто. Ми цього по горло наситилися під час протестів.

Коли Фінні пішов, Барні зателефонував шефові поліції й дізнався саме те, що мер і передбачив: дозвіл носити зброю для нього — це рішення, яке йде всупереч добробуту громади.

Не зважаючи на протести Карен, він поїхав у магазин спорттоварів у середмісті Детройта, де його не знали, і купив двоцівковий дробовик і дві коробки патронів. Він ніколи в житті не ходив на полювання, але дальші кілька днів їздив у ліс і вправлявся в стрільбі по деревах та бляшанках, — що так часто бачив у вестернах, — доки не відчув, що зможе впоратися з дробовиком у разі необхідності.

— Усе налагодиться, коли вщухне страх, — наполягала Карен, — і коли знову відкриється Центр. Через кілька тижнів усі про це забудуть.

Але власник станції обслуговування Верн, де вони завжди купували паливо й мастило, попросив їх надалі робити це деінде, бо станція втрачає звичних клієнтів, які почали боятися, що бензоколонки стали зараженими від автомобіля Старків. Барні сварився з ним, і чоловік погодився, що Барні ні в чому не винен, але клієнти не завжди діють логічно. Якщо люди бояться зараження, вони не заїжджатимуть на цю станцію, а в нього, зрештою, четверо дітей і ще одне на підході. Барні швиргонув йому грошима в обличчя.

Коли він запустив машину, то так сильно стиснув кермо, що Карен подумала: він зараз бореться з бажанням переїхати чоловіка. Вона торкнулася його руки, Барні люто вирячився на неї, а тоді повільно покотив додому.

Та ж ситуація відбулася, коли містер Гаркнес із супермаркету «Фуд-райт» попросив їх скуповуватися деінде, і коли «Нортон дейріс» перестали доставляти їм молоко. Хлопчик-газетяр подзвонив вибачитися й розказав, як інші його клієнти наполягають, що він може підхопити радіоактивний пил з ґанку Старків, якщо щотижня підходитиме до дверей по оплату. Він кидатиме їм газету на сходи з велосипеда, як завжди, та чи не могли б вони раз на тиждень надсилати чек з оплатою газетних послуг? Їм щораз частіше доводилося скуповуватися поза межами Елджина, тож двічі на тиждень вони їздили в центр Детройта купити їжі.

Кілька людей надіслали листівки зі спочуттями. Одна з далеких родичок Карен з Ґрос-Пойнта надіслала кошик фруктів. Нет Вінтерз зателефонував запитати, чи може він чимсь допомогти. Спостерігаючи за тим, як Барні розмовляє з ним телефоном, Карен бачила, як він спочатку тримався сторожко, ніби очікував розкрити якийсь прихований мотив дзвінка, але коли йому стало зрозуміло, що це лише акт турботи, то був вражений.

Єдині люди, які до них навідалися, то літня пара із сусіднього кварталу — містер і місіс Лауші, бухгалтер на пенсії та його маленька дружина, обом за сімдесят, вони часто махали зі свого ґанку, коли Карен чи Барні проходили повз. Пара прийшла одного спекотного ранку, дуже офіційні, — вона в синьо-білій бавовняній сукні, заквітчаному солом’яному брилі та білих рукавичках, а він у ситцевому костюмі та краватці, — принесли домашнє печиво й слоїк смородинового джему. Хотіли прийти швидше, сказав містер Лауш, запитати, чи можуть чимсь допомогти.

Карен запросила їх і запропонувала чаю. Спочатку вона боялася, що Барні це роздратує й він вправлятиметься в сарказмі, проте він побалакав із містером Лаушем про погоду, повзучий бур’ян, питання муніципальних облігацій, стосовно яких голосуватимуть восени, а вона з місіс Лауш обговорила рецепт печива й дістала кілька порад, як готувати смородиновий джем. Коли вони десь через годину пішли, Карен розплакалася, а Барні пригорнув її.

— Я хочу бути як вони, коли постарію, Барні. Я хочу бути доброю й чуйною. — Вона подивилася йому в обличчя, але Барні ніби був десь далеко, в очах читався сум.

***

У нього минули перші стадії нудоти та кривавої діареї, тепер боровся із сильною слабкістю та депресією, шалено працюючи до повної знемоги. Він почав серію нових проектів, найважливішим з яких була фігура, яку планував створити багато років тому, — зморщені риси Старого Мореплавця з довгим пальцем та експресивним обличчям, які не відпускатимуть того весільного гостя, поки моряк розповідатиме свою страшну історію. Барні давно вирішив, що альбатрос навколо шиї старого буде надто очевидним символом. Йому не потрібен символізм. Він хотів, щоб фігура була виснажена, — мала не кістляву вимучену слабкість біженців, значне напруження у вигині шиї, обличчя, осяяне болісною чутливістю, яка фанатично штовхає його в життя, — хотів, щоб вона була нервово жива, розповідала історію й тримала весільного гостя своїми «сяйливими очима».

Цей образ і бажання його втілити явилися йому знову такими ж, якими були, коли він уперше про це подумав ще в школі. Його вчитель англійської обожнював Колриджа й читав уривки поеми вголос, і Барні досі пригадував стримувану емоційність його голосу. Він про це забув на роки, доки однієї холодної ночі на Кадилак-сквер якийсь п’янчуга в моряцькому бушлаті та чорній в’язаній шапочці спинив його й рипучим голосом попросив грошей на випивку, а тоді сказав, що він уже дуже давно без корабля. Барні дав йому десятку й того ж вечора накидав перші ескізи Мореплавця.

Проте вони його не задовольнили. Змордовані риси обличчя й руки ніяк не оживали. Зрештою, що він знав про страждання, про спрагу, спеку й безнадію? Барні відклав ескізи геть і забув про них, зосередившись на темах, які розумів (він виграв студентську премію Інституту Детройта за своє «Падіння акробата», а «Виснажений бігун» подарував йому стипендію в Східному державному університеті). Наразі цей виклик знову повернувся до нього, ніби тепер він знав, яка спрага мучила старого, відчував, як палає його плоть, ділив із ним позачасовий світ, де вчора й сьогодні кришилися в руках, наче суха