Читати книгу - "Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі"

Синій дивився на похилені додолу гілки верби. Після паузи він нарешті спромігся на слово:

— А ти нічого не здогадуєшся про причину?

— Я вже шістнадцять років про це думаю. Але досі й гадки не маю.

Синій спантеличено примружив очі, пальцем потер кінчик носа. Він завжди так робив, коли над чимось глибоко замислювався.

— Наскільки я пригадую, тоді ти сказав «ясно» і поклав слухавку. Якось наче не заперечував. Не дуже допитувався. І тому я, природно, подумав, що ти здогадуєшся, у чому річ.

— Сильно зранена людина відразу може не знайти, що сказати, — відповів Цкуру.

Синій не заперечував. Відламавши ще шматок печива, покришив його і кинув голубам. Птахи миттю злетілися на учту. Ця дія також видавалася звичною для нього. Він, певно, часто приходив у цей парк поїсти і годував голубів.

— Ну то скажи ж мені, в чому причина?

— Ти справді нічого не знаєш?

— Справді.

У цю мить залунала якась радісна мелодія. Синій витяг із кишені телефон, подивився, хто це, і, незворушно натиснувши на кнопку, сховав його назад. Мелодія дзвінка була знайомою Цкуру. Якась стара поп-пісня, так видавалося, що була популярною ще до їхнього народження. Цкуру чув її багато разів, але назви пригадати не зміг.

— Якщо у тебе є справи, то я зачекаю, — сказав Цкуру.

Синій заперечив:

— Та ні, це нічого важливого. Ще встигну.

Цкуру випив мінеральної води, щоби зволожити горло.

— Ну то чому ви мусили викинути мене з групи?

Синій відповів не одразу, щось подумки зважував:

— Якщо ти ні про що не здогадуєшся, то, як би це краще вповісти... Ти хочеш сказати, що у тебе не було статевого зв’язку з Білою?

Губи Цкуру набули якоїсь ідіотичної форми.

— Статевий зв’язок? Ти що?!

— Біла сказала, що ти її зґвалтував, — Синьому було дуже ніяково вимовляти цю фразу. — Змусив її вступити з тобою у статевий зв’язок.

Цкуру хотів щось відповісти, але слів не було. Хоча щойно випив води, в горлі пекло від спраги. Синій продовжив:

— Я не міг повірити, що ти на таке здатний. Інші двоє, думаю, також. І Чорна, і Червоний. Як не гадай, ти не така людина, що змушувала б іншого чинити щось супроти його волі. Тим паче, із застосуванням сили. Ми це знали. Але Біла наполягала, зациклилася. Вона казала, що ти дволикий. Що з твого обличчя напоказ ми навіть не можемо уявити, яким є твоє потаємне лице. На такі аргументи ми вже не знали, як перечити.

Цкуру закусив губи з болю. Врешті сказав:

— А Біла розповідала, як це я її згвалтував?

— Еге ж. Розповідала. Дуже мальовничо і детально. Якби було можна, то я волів би того всього не чути. Чесно кажучи, слухати це було важко. Важко і сумно. Навіть не так — воно ранило. Біла впадала у страшні емоції. На неї находив такий гнів, що тілом аж трусило, а обличчя мінилося. Як розповідала Біла, вона поїхала до Токіо послухати гру якогось видатного закордонного піаніста і вирішила переночувати у твоєму помешканні на Джію- ґаока. Батькам сказала, що перебуде в готелі, і так планувала собі трохи відкласти на кишенькові витрати. Вона не остерігалася залишатися з тобою на ніч, бо знала, що тобі можна довіряти. Але вночі ти на неї напав. Вона намагалася боронитися, але тіло наче задерев’яніло і не слухалося. Звечора трохи випила, то, можливо, ти їй щось підсипав. Отака історія.

Цкуру заперечив.

— Та яке там ночувати, вона навіть удома в мене ніколи не була!

Широкоплечий Синій знітився. Відвернув погляд із таким виразом обличчя, наче ковтнув чогось гіркого.

— Мені нічого не залишалося, як повірити тому, що розповідала Біла. Вона сказала нам, що була незайманою. Що дуже боліло і кровоточило, коли її до цього змусили, я також не бачив причини, через яку ця сором’язлива дівчина вигадувала б такий бруд.

Цкуру поглянув на профіль свого співрозмовника.

— Ну, гаразд, припустімо. Але чому ви не спитали безпосередньо мене? Чи ж не можна було надати мені право виправдатися? А ви засудили мене заочно.

Синій зітхнув:

— Звісно, твоя правда. Тепер я це розумію. Яка би думка у нас не сформувалася, ми мали втишити емоції і вислухати тебе. Але ми не могли. Не та атмосфера. Біла була жахливо збудженою, мов несамовитою. Ми опинилися в такій ситуації, що взагалі не знали, чим це може закінчитися. І тому спершу мусили якось заспокоїти її. Не думай, що ми повірили стовідсотково у її розповідь. Чесно кажучи, окремі моменти насторожували. Але ми не думали, що все це висмоктане з пальця. Якщо дівчина так ясно про це заявляє, то щось таки мусило трапитися. Так нам здавалось.

— І тому, про всяк випадок, ви вирішили мене викинути.

— Слухай, Цкуру, думаєш, ми не були шоковані і збиті з пантелику? Навіть зранені. Ми не знали, кому вірити. І тут на бік Білої стала Чорна. Вона підтримала ідею, щоби тебе викинути, як того вимагала Біла. Не подумай, що я шукаю собі виправдання, але ми з Червоним просто змушені були відступити під натиском із боку дівчат.

Зітхнувши, Цкуру сказав:

— Віритимеш чи ні, але я не мав із Білою статевих стосунків. І, звісно, її не гвалтував. Нічого такого навіть близько не було.

Синій кивнув, але промовчав. «Занадто багато часу вже минуло, щоби розважати, чому вірити і чи вірити взагалі, — подумав Цкуру. — Інші, певно, також були б такої ж думки».

На стільниковий Синього знову зателефонували. Він глянув на екран:

— Вибач, я ненадовго відлучуся.

— Гаразд, — сказав Цкуру.

Синій підвівся з лавки і відійшов для розмови. З його рухів та жестів було видно, що це телефонує клієнт у справі купівлі.

І раптом Цкуру згадав назву мелодії з телефону Синього. «Нехай живе Лас-Вегас» Елвіса Преслі. Вона ніяк не пасувала до музики, яку спритні продавці «Лексуса» ставлять собі на дзвінок. Речі та події трохи втратили присмак реальності.

Нарешті Синій повернувся і знову сів поруч:

— Вибач. Справу вже полагодив.

Цкуру подивився котра година. Відведені тридцять хвилин закінчувалися.

— Чому Біла вигадала таку несусвітну дурницю? І чому це мусив бути я?

— Ну, я цього не знаю,