Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

Субота. Майже восьма ранку. Але вгадайте, хто не лежить в теплому ліжку, а вже на вулиці? Правильно, це я. По-перше, треба було вийти на прогулянку з Джипсі, щоб він не зробив ще один сюрприз під дверима. А по-друге, просто подумати. На свіжому повітрі завжди мозок працює краще. Та й зараз у дворі багатоповерхівки майже нікого немає, тільки собачники дивляться сни на ходу. Приймаю рішення купити собі каву в ларьку неподалік і тепер сьорбаю її на лавочці. Мопс досліджує все навкруги.

— Джипсі, не треба, — тягну його за повідок від не зовсім приємної купи на траві. 

Думки все так само кружляють навкруги вчорашньої розмови з Ксю. Висновок такий: вона знає про проблему, але думає, що я не знаю, що вона знає. Маячня якась, але все ж логічна. Вочевидь, кава ще не запрацювала з моїм мозком в дуеті, тому роблю великий ковток. Бляха…обпік собі піднебіння. Чудово. Але біль допомагає прокинутися трошки більше, тому не нарікаю. Як там пишуть на Фейсбуку — в поганому завжди можна знайти хороше, треба тільки придивитись. Добре, що хорошого можна знайти в тому, що моя найкраща подруга хвора на анорексію? 

Дістаю з кишені телефон і просто пишу в Гуглі як допомогти людині з анорексією. Перше ж посилання показує мені сайт клініки, яка допомагає людям з психічними розладами. То он як лагідно називається псіхушка. Ні, це ще ранувато. Я не хочу запхати Оксану в дурку, де її перетворять на овоч. Цей варіант залишиться, якщо все зовсім піде в поганому керунку. Далі Гугл дає мені сторінку з порадами від психолога. Не знаю, наскільки професійного лікаря, але принаймні щось. На щастя, не має ради прив’язати хвору людину до крісла і кормити з ложечки. Хоча, знаючи впертість Оксани, це теж може бути не найгіршим варіантом. 

Виявити проблему і впевнитися в її існуванні — що ж, в цьому пункті вже можемо поставити галочку. Проблема є, вона очевидна і досить серйозна, щоб залишити це на саму Оксану. При тому, я дуже сумніваюся, що її батьки взагалі вкурсі, як виглядає зараз їхня доня. 

Поговоріть з людиною на цю тему в слушний для цього момент — цей пункт я почав, але щодо слушного моменту трошки не впевнений. Що робити, якщо людина не хоче розмовляти і вдає, що проблеми взагалі не існує? Оксана думає, що я сліпий. Але це ж, бляха, не так! Початок цієї важкої розмови вже був вчора. Принаймні зараз я вже знаю, що це гівно почав один довбаний фотограф. Тому, я планую купити чогось смачненького та потеревенити з найкращою подругою в неї на кухні ще раз, щоб дізнатися більше. Там не буде інших людей, а домашня атмосфера сприяє приємній розмові. Якщо розмова про анорексію взагалі може бути приємною. Чи без смачненького? Я навіть не знаю, чи можна Оксані щось смачненьке, щоб їй не було погано.

Не використовуйте стереотипні терміни про анорексію — це мені допоможе при розмові. Так, я не маю під рукою спеціальної книжки, де про хворобу було б написано розумними простими словами. Але я ж актор. Я просто зможу використати стереотипні знання, тільки в іншій обкладинці, щоб зрозуміти, в якому ми пункті зараз. Якщо взагалі вдастся з Оксаною нормально поговорити на цю тему. 

Якщо людина не бачить своєї проблеми, м’яко вкажіть на неї, але не сваріть — тут ще одна задачка для моїх акторських здібностей. Адже зробити м’яко — дуже важко. Хочеться кричати, тикати пальцями и намагатися донести свою точку зору. Але це не спрацює, я знаю це по собі. На мене не дуже часто кричали в дитинстві, але я пам’ятаю свій шкільний досвід. На крик я завжди замикався в собі. Не хочу, щоб це сталось з Ксю. Потрібно їй допомогти, а не зашкодити. 

Проводжу пальцем по екрану далі і натикаюся на рекламу Вагаєшся щодо своєї орієнтації? Пройди психологічний тест і отримай відповідь на важке питання! Твою маму, вони що, мене підслуховують?! Але чи дістану я відповідь на своє питання просто з рандомного тесту в інтернеті? Спокуса дуже велика. Тому роблю глибокий вдих, наче перед пірнанням у воду, і натискаю на кольорову рекламу. Трошки запізно з’являється думка, що я міг зараз собі піймати якогось віруса в телефон. Але сподіваюся, що це не так. Та на всяк випадок треба буде змінити всі паролі. 

Але вже друге питання змушує мене різко заблокувати телефон. Що ви відчуваєте, дивлячись на представників своєї статі? Я не знаю, що я відчуваю, дивлячись на протилежну стать! Джипсі смикає за повідок, нагадуючи, що вже треба повертатися додому. Це трошки повертає мене до реальності, тому як завжди залишаю свої екзистенційні питання тут, на дворі. Наче це мені якось допоможе. Наче можна втекти від самого себе і своїх думок. Якби це було так просто. Але, на жаль, мозок не можна дістати з голови, витряхнути з нього зайве в кошик для сміття і з чистим сумлінням йти шукати собі нових проблем на голову. З останнім пунктом я якраз справляюся на відмінно. 

Коли я з пухнастим пиріжком повертаюся до квартири, там вже пахне свіжою кавою. Ксю в розтягнутій футболці неонового кольору та широчезних спортивних штанях палить біля відчиненого вікна. Дивиться на мене, а потім салютує чашкою з кавою. Без макіяжу подруга виглядає ще більш худою. Великі очі на сірому тлі гострого обличчя. Вона наче примара з якогось фентезі фільму. 

— Кави? — підводиться, а я помічаю, що речі на ній, як на вішаку в гримерці.

— Поснідаємо, — намагаюсь бути впевненим, щоб вона не почала мені вішати лапшу, що вона вже поїла. 

— Ти не відстанеш? — зітхає.

— Ти ж знаєш, що ні.

Даю подрузі час зібратись з думками. Так, ніхто не проводить серйозні розмови вранці. Але якщо це єдина можливість допомогти Ксюші, то я повинен її використати. Поки руда наливає каву в чашки, я дістаю хліб і займаюсь грінками. Хочу зробити щось гарне, щоб Оксані хотілось це не тільки сфоткати для Інстаграму, а ще й з’їсти. Тому на золотисті шматочки хліба викладаю тоненькі смужки курячої шинки, порізаний кружечками огірок та пару пластинок сиру. Щоб виглядало ще гарніше, додаю на гору прикрасу у вигляді гілочки петрушки.