Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

– А з чим це пов'язано, як не з чаклунством? Чи не були б ви такі ласкаві сказати мені щось конкретне?

– Гм, гм... Ми сподівалися сказати вам інше... через вашого батька... І професор де Буре чітко наказав нам залишити певні... пояснення йому... Бо ми не зовсім впевнені... Але! – він раптом пожвавився. – Якщо ви розповісте мені, що сталося в замку в листопаді, я зможу отримати деяку ступінь... якусь невелику ступінь впевненості щодо неї... і сказати, ну, може, не все, але набагато більше!

– Мені нічого вам сказати на цю тему, – твердо відповіла йому дівчина.

– Тоді мені теж нічого вам сказати, окрім того, що ви мусите поїхати з нами до Лейдена, – додав він.

Раптом з темряви позаду них, наче кіт, виринув Шенк і запитально подивився. Якраз вчасно, бо Катаріна вважала розмову з науковцем завершеною. Той, у свою чергу, повідомивши, що хотів, розвернувся на місці і пішов геть, демонстративно клацнувши відірваною підошвою. Найманець став поруч з дівчиною. Якусь мить вони дивилися на обриси лісу на тлі нічного неба, всипаного обдертими гілками. Це було б навіть романтично, якби не факт, що в обох цей краєвид асоціювався переважно з учорашньою пожежею.

– Ти прокинулася, – промовив Шенк після довгої паузи.

Катаріна не відповіла, вважаючи це твердження дурним. Вона одразу ж згадала економа її батька.

– Вибач, це було нерозумно, – сказав він після кількох секунд мовчання. – Послухай, а як, власне, тебе звати?

Їй спало на думку, що відтоді, як він кинув її на підлогу, розпочавши це досить хаотичне знайомство, він звертався до неї лише "дівчина", "дитина" або "дурепа". Катаріні навіть не спадало на думку, що він може не знати її імені.

– Графиня Катаріна Тесалія фон Бессерер цу Тальфінген, – відповіла вона, нахабно насміхаючись.

Шенк пирхнув.

– Гаразд... графиня Тесалія. Нехай так і буде. У мене до тебе пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Ти поїдеш з нами. До Лейдена.

– Чому ви так впевнені? Що я поїду?

– Бо ти шмарката дівчина, а нас восьмеро дорослих чоловіків. Якщо нам таке прийде до голови, ми можемо зв'язати тебе, збаламутити, кинути в скриню і відвезти хоча б до Риму.

– Але ти ж цього зовсім не хочеш, чи не так? – Вона подивилася на нього з сардонічною посмішкою. – Везти сопливу жінку в скрині через всю Німеччину? Ризикована справа. Ви б хотіли, щоб я поїхала з власної волі. Та й твої головорізи не поспішають ґвалтувати. Дайте вгадаю: вони заплатили вам за те, щоб я була живцем і неушкодженою, так?

Шенк не дивився на Катерину і нічого не відповідав. В руці він нервово стискав солом'яне стебло, витягнуте з-поміж пряжок жилета. Міна на його обличчі була терпкою.

– Куди ти хочеш їхати звідси? – запитала вона.

– А тобі яка різниця?

Катаріна раптом втратила терпіння.

– Послухай мене, неук, чи не забагато ти собі надумав? Думаєш, я якась дурна шляхтянка з роду, що отримав титул за імператора Рудольфа? – В її голосі закипіла лють. Сором'язливий найманець дратував її все більше і більше. – Я бачу, зрештою, що страх гризе тебе так само, як і мене, але мені, принаймні, втрачати нічого. Якщо хочеш, можеш посадити мене в скриню. Але я обіцяю тобі, що ти запам'ятаєш мене на все життя. І тобі пощастить, якщо тобі вдасться виплутатися з цієї історії.

– Гаразд, графиня, хочеш знати, що я маю на увазі? – зараз була його черга вибухати. – Знаєш, скільки нам заплатили за те, щоб ми відкрили контракт? Двадцять гульденів за