Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

знань – наприклад, що герцог Вюртемберзький покинув країну, і що Еттінген був пограбований минулої зими – щоб прокласти якийсь шлях вперед, якщо не прямий і протоптаний, то принаймні не шлях через болото. Замкнена в замку перші сімнадцять років свого життя, вона знала про світ стільки, скільки могла побачити і розпитати, що було не так вже й багато. З іншого боку, Катаріна нічого не знала про себе; вона тільки відкривала для себе свій характер: відраза до медитації та емоцій, потяг до дії та розробки далекосяжних планів. Вона насолоджувалася цими відкриттями.

На її подив, першим до неї прийшов не Шенк, а Ейве, який десь загубив свій комір і був схожий на чорний соляний стовп. Він постійно морщив ніс, що змусило Катаріну замислитися, де ж ділися тварини, які мають бути в селянській хаті, але вона не стала довго роздумувати про це. Гримаса голландця дратувала її, тому вона сказала, що їй потрібно подихати свіжим повітрям. Селянка обгорнула її ковдрою і хотіла допомогти їй піднятися, але це виявилося зайвим. Очевидно, що графиня була сильнішою, ніж виглядала. І ніж думала про себе.

– Як ви себе почуваєте, юме фрау[15]? – запитав бакалавр, коли вони вийшли на осяяне зорями та місяцем подвір'я котеджу. Він оглянув землю.

– Напевно, так само, як і ви, пане бакалавр. Ви хотіли поговорити зі мною?

– Так, так... – товстий голландець зробив задумливе обличчя. – Розумієте, ви повинні поїхати з нами до Лейдена, – сказав він.

Катаріна здивовано подивилася на нього. Який Лейден? Чому в Лейден? Вона мовчала.

– Так, ви повинні поїхати з нами. Неодмінно. Сподіваюся, ви це розумієте.

– Відверто кажучи, пане бакалавр, ні, я цього зовсім не розумію. Лейден? Навіщо? І чому я повинна?

Голландець зніяковів. Дівчина не була впевнена, чи він у своїй веселій наївності сподівався повідомити їй про своє рішення, а вона кивне головою, чи просто прикидається дурником, але вона все ж таки ставила на перший варіант розвитку подій.

Ейве деякий час копався в землі порваним черевиком.

– Ельзевір помер, щоб доставити вас до Лейдена.

– Нехай йому земля буде пухом, – спокійно відповіла Катерина, не піддаючись на цей недолугий емоційний шантаж. Їй не спадало на думку звинувачувати себе у смерті іншого голландця. Вона була жінкою, чиїм першим спогадом був кур'єр, який в'їхав у двір на покритому піною коні, щоб повідомити про поразку Крістіана Брауншвейзького під Хьохстом. Просто так її ніщо не вражало. – Пан не може просто сказати, чого ви від мене хочете?

– Гм, гм... Це не так просто....

– Спробуйте, будь ласка.

– Ви колись чули про етеромантію?

– Ні.

– Власне, власне... – надув щоки голландець. – Ну, власне, цього слід було очікувати....

– А можна ясніше?

– Етеромантія – це свідома модифікація структури ефіру. Ви знаєте, що таке ефір? Неважливо, неважливо... Етеромантія – це розділ алхімії. Вона дозволяє за певних специфічних умов отримати певні специфічні ефекти...

– Які ефекти? Про що пан говорить?

– Наприклад, запалювати вогонь без кресала.

Перед очима Катаріни з'явився, який став у полум'ї.

– Або, скажімо, викликати певні алхімічні явища, як заморожування, дистиляція....

– Виходить, що? Магія? Чаклунство?

– Етереомантія – це ніяка не магія, – скривився Ейве. – Це галузь науки!

Катаріну здивувало, що у розсіяного голландця взагалі вистачило наснаги підвищити голос. Вона вирішила, що краще не зачіпати цю делікатну тему.

– А до чого тут я?

– Ну, так, так... Розумієте... у нас є підстави підозрювати... небезпідставні підстави... що ви особливо талановиті в певних галузях.

– У цій енеромантії? Ви вважаєте мене відьмою? – сумно запитала вона, не дивлячись на голландця, який знову роз'ярився при згадці про магію.

– Це не має нічого спільного з чаклунством! Етереомантія має