Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

неподалік Ісландії. Хвилі збивають корабель Ґуннбйорна із курсу й відносять далеко на захід. Коли стихія вгамувалася, вікінги збагнули, що бачать незнайоме їм узбережжя та кілька маленьких острівків поруч у морі. Ґуннбйорн зійшов на одному з них на берег і новий край припав йому до серця, тож він називає його – хто б сумнівався – Ґуннбйорнсшерен, «шхери Ґуннбйорна».

Відтак вікінгові вдається повернутися до Ісландії, де той вирішує прорекламувати своє відкриття.

Утім ті, хто потрапили на цю землю після Ґуннбйорна, мали інші плани щодо її назви, тож «Ґуннбйорнсшерен» зосталася лишень робочою назвою. Зате сьогодні його ім’я носить гора у східній частині Ґренландії. Ґуннбйорн-ф’єльд, або просто Ґуннбйорн, – найвища гора Ґренландії заввишки 3700 метрів над рівнем моря.

Приблизно п’ятдесятьма роками потому, десь у 982-му, настає час нової експедиції. Того, хто цього разу приплив із заходу з новинами, звуть Ерік Торвальдссон, або Ерік Рудий. На ту пору Ісландія мимохідь встигла заснувати найстарішу в світі демократію, що функціонує відтоді й дотепер, із парламентом – Альтинґом. Коли я пишу ці рядки, ця інституція старіша за тисячу років.

А Ерік Рудий, стоячи посеред Альтинґу, який також виконував функції верховного суду, має чималий клопіт. Ерік убив людину й, за правилами молодої демократії, йому присудили вигнання. Суд постановив, що Ерік мусить покинути Ісландію на три роки. Вигнання, до речі, це в нього родинне: його батька свого часу вигнали з Норвегії через схожі причини.

Вирушити на схід, до Данії чи Норвегії, Ерікові на думку не спадало. Зате він чув балачки про західні землі, куди плавав Ґуннбйорн, – нічого така альтернатива. Тож Ерік збирає з десяток поселенців і випливає із Брейда-фіорду в Західній Ісландії. Досягнувши східного узбережжя Ґренландії, Ерік Рудий пливе вздовж нього на південь, оминає південний мис острова і сходить на берег у сучасному Какортоці, трохи західніше південного рогу.

Наступні три роки Ерік присвячує дослідженню нової землі, яка – як він постановив – називатиметься Ґренландією, «зеленим краєм». Рудий виявився розумнішим за Флокі Вільґердарсона, адже той назвав край, до якого потрапив випадково, Ісландією. Ерік розумів: аби заманити сюди поселенців зі сходу, місцині, куди він потрапив, необхідна назва, котру можна легко продати. У «Сазі про Еріка Рудого» можемо прочитати, що край дістав назву «Ґренландія, адже гарна назва манитиме сюди людей».

Інакше кажучи, ми стикнулися з одним із перших прикладів оманливого маркетингу. Як ця зухвала рекламна кампанія спрацювала? За сучасними мірками – так собі, не багато хто стрімголов помчав до Ґренландії. Проте, за свого найбільшого розміру, ґренландську колонію замешкувало майже 5000 норманів. Доволі непогано, варто визнати.

«Зелений» край, у якому Ерік Рудий зі своїми людьми осів, виявився таким же неродючим, як і рідна їм Ісландія, але взагалі не все було так погано. Попри те, що Ґренландія доби Середньовічного теплого періоду не надто відрізнялася від Ґренландії сучасної, рослинний світ тоді був пишнішим, ніж у прийдешньому Малому льодовиковому періоді. Береза, наприклад, яку вікінги рубали на дрова чи колоди, за доби норманських колоній росла в багатьох місцях у Ґренландії.

Тоді ж у долинах також росло вдосталь зеленої трави, на якій могли пастися тварини. У фіордах і струмочках аж роїлося риби, а вздовж узбереж літали водоплавні птахи й плавали тюлені. Коли піти углиб острова, можна було зустріти дикого оленя чи полярну лисицю. Глибше в захищених частинах долин ріс ялівець і кущі їстівних ягід. Щоправда, винограду за присутності норманів (як часом стверджують) на острові не було. Востаннє дикий виноград ріс на Ґренландії понад 60 мільйонів років тому.

Безлюдність нового острова також не породжувала проблем Ерікові та поселенцям. Утім безлюдним острів був не завжди.

Саґа «Книга ісландців», написана Арі Торґільссоном у ХІІ столітті, розповідає про відкриття норманів таке: «І на сході, і на заході вони знайшли рештки поселень, човнів, кам’яних інструментів. Це означає, що цим шляхом колись проходили такі ж самі люди, як ті, що живуть у Вінланді, “скрелінґи”, як їх називають ґренландці».

Скрелінґами нормани називали інуїтів, а згодом і тубільців, що їх зустріли у Вінланді, тобто в Америці. (У дужках зазначимо, що сучасні ісландці використовують слово skrælingi у значенні варвари.)

За однією з теорій, частина слідів людської присутності, на які Ерік Рудий зі своїми людьми натрапив, належали так званій дорсетській культурі. Дорсети – народ кам’яної доби неінуїтського походження, корінні жителі північно-східного узбережжя Канади. Представники дорсетської культури напрочуд добре пристосувалися до життя у холодному кліматі, полювали на тюленів, вирубуючи ополонки, жили у простих кам’яно-торф’яних оселях взимку й у наметах улітку. Щоправда, човнів вони не будували, а здатність обробляти камінь була обмеженою, тому що дорсети не вміли свердлити.

У будь-якому разі, коли вікінги ступили на берег Ґренландії, дорсети вже зникли. Імовірно, інуїти культури Туле, які мешкали на північному заході, дісталися до дорсетів із Північної Канади і просто їх витіснили. Спричинене Середньовічним теплим періодом танення льодовиків також, мабуть, погіршило умови полювання дорсетів і визначило їхню долю.

Інуїти культури Туле, своєю чергою, з часом розселялися все південніше вздовж західного узбережжя Ґренландії водночас із норманами, які розселялися все північніше. За доби норманських колоній ці два народи подеколи зустрічатимуться. У хорошому й поганому сенсі.

Хто ж побудував у Ґренландії знайдені Еріком Рудим підмурівки? А човни? Як уже зазначалося, дорсети човнів не будували.

Певна річ, не варто зводити до нуля таку можливість, що Ерік наткнувся на сліди когось, хто жив тут іще раніше, наприклад незадокументовані європейські поселенці. Ірландські ченці, як уже зазначалося, пересувалися Північною Атлантикою в усіх напрямках, ірландці дісталися Фарерських островів та, мабуть, Ісландії раніше за вікінгів.

Ірландського мореплавця та монаха святого Брендана зазвичай згадують як претендента на титул першого європейця у Новому Світі. Чоловік мандрував у шкіряному човні, який називається курраґ, а його фантастичні подорожі на захід у VI столітті описані в середньовічному творі під назвою «Navigatio Sancti Brendani Abbatis» («Мореплавання святого Брендана»). Частина людей воліла би вважати вояжі, в яких святий нібито відвідав Ісландію, Ґренландію та Америку, реальною подією. Жодних археологічних чи взагалі будь-яких доказів цьому досі не віднайшли, тому, очевидно, це просто хороша історія.

У будь-якому разі, Ерік Рудий залишається у Ґренландії впродовж трьох років присудженого йому вигнання. Потому повертається до Ісландії, де новина про його пригоду поширюється напрочуд швидко. Так розпочалася колонізація Ґренландії.

У 986 році Ерік Рудий знову прибуває до Ґренландії вже у супроводі першої хвилі поселенців на чотирнадцятьох кораблях. Більшість новоприбулих селиться на півдні Ґренландії, у місці, що отримає назву Естербюґден, «Східне поселення». Решта, рухаючись уздовж західного узбережжя,