Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Поки Елліас звітував перед прокурором та іншими верхівками системи правління міста про свій вчинок та прийняте рішення, Тесс відвезли до приватного шпиталю на повне обстеженні та надання необхідної допомоги. Вона помітила невисокого чоловіка, що крутився довкола і розмовляв з лікарями, випитуючи про її стан. Він був цілком звичайний, нічим не примітною зовнішністю, але чомусь зацікавив її.
Цього разу до неї поставилися з розумінням і за всіма протоколами провели обстеження, в ході якого виявили пошкодження середньої тяжкості м'яких тканин, два зламані ребра та множинні підшкірні крововиливи. За словами хірурга, що накладав шви на її брову, на цьому місці залишиться невеликий шрам, але це зовсім не зіпсує її краси.
Ліва рука була вивихнута у плечовому суглобі, тому після вправлення та фіксації бандажем, їй пояснили, що доведеться носити його близько місяця. Її залишили на ніч у шпиталі, щоб дочекатися всіх результатів аналізів та проконтролювати стабільність її стану. Крім заспокійливих які прописали на перші два тижні, їй дали знеболювальні, що дозволили Тесс розслабитися та заснути.
Вранці, коли вона прокинулась, то побачила Елліаса. Він сидів у кріслі поряд з її ліжком і дивився у вікно. Тесс боялася навіть дихати, щоб не зруйнувати цю уявну мить, яка можливо була галюцинацією після знеболювальних. Та запах парфюма з нотками табака переконував в реальності чоловіка, від якого не можливо було відвести погляду. Насолоджуючись присутністю сусіда та цілковитою тишею, Тесс усміхнулася. А коли він подивився на неї, прошепотіла йому: «Дякую!»
– Як себе почуваєш? – посміхнувшись до неї, Елліас нахилився до ліжка і взяв її долоню в свої руки.
– Краще.
– Хочеш чогось? Води, їжі? 
– Ні, дякую.
– Лікар сказав, що тобі необхідно вживати як умога більше вітамінів та мінералів, та повноцінно харчуватись для швидкого одужання. – губи Елліаса торкнулися теплої шкіри Тесс і вона затамувала подих від тієї хвилі ніжності, яка накрила її з головою. – Поживеш зі мною, допоки не одужаєш. – спокійно продовжував Елліас, помітивши як порожевіли щічки його сусідки. – Навіть не заперечуй. Вибір у тебе не великий, або у мене, або у цій палаті. Як я переконаюсь в твоєму повному одужанні, можеш знов повернутись до своєї квартири.
– Елліас, – звернулась Тесс, не бажаючи суперечити йому, та все ж благаючи про відповідь, – що сталось з Оскаром?
– Нічого не сталось. Тобі треба думати про себе, а не про того, – він замовк.
– Що ти з ним зробив? – наполягала Тесс. – Він захоче помститися.
– Не захоче! – наголосив Елліас, відпускаючи руку сусідки та підводячись з крісла. – Він більше ніколи не потурбує тебе. Повір мені!
– Я вірю, але, – Тесс дійсно з острахом відносилась до такої відповіді сусіда. Вона занадто добре знала свого колишнього хлопця і продовжувала боятись його. – Оскар повернеться рано чи пізно.
– Хіба що тоді, коли наш світ стане постапокаліптичним і мерці матимуть змогу вставати з могил. – відповів Елліас і з задоволеною посмішкою, вийшов з палати.