Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
− Хіба я не казав, що твоє життя належить мені, звірятко? Тобі заборонено шкодити собі, – тягне він неквапно, розглядаючи моє тіло.
− Я ненавмисно. В очах потемніло, − вимовляю, марно намагаючись прибрати тремтіння з голосу.
– Тобі варто було краще обміркувати, як діяти, щоб не постраждати, – каже мені господар. Рівно. Без агресії. Просто як інструкцію. − Навчися цього зараз. Поки від твоїх дій залежить лише твій власний добробут.
Про що він? Чий ще добробут може залежати від моїх дій?
Рі-одо підступає ще ближче, обхоплюючи трохи прохолодними руками мою талію. Тягне на себе, поки мої груди не опиняються прямо перед його обличчям.
– Обхопи мене ногами. Хочу відчути твоє тіло, – наказує хрипко. І ловить ротом мій сосок.
Виконати цей наказ означає притиснутись своєю голою промежиною до його оголеного торса. Відверто та безсоромно. Але навіть це я сприймаю з полегшенням. Надто вже моторошним відчувається цей стан завислості у повітрі. Наче я муха в бурштині, або в невидимому павутинні. Маріонетка, позбавлена навіть контролю над власним тілом.
Варто моїм ногам обвитися навколо талії рі-одо, як він одразу ж зміщує долоні мені на сідниці. Зминає їх, втискаючи мене в себе. Примушуючи максимально відчути міць його тіла. І кусає за сосок.
Зойкнувши від несподіванки, я мимоволі хапаюся за широкі плечі. І тут же відсмикую руки назад, ніби обпікшись.
− Поверни назад зараз же. Я хочу твої руки на своєму тілі, – кидає на мене грізний погляд господар.
І мої долоні опиняються на його плечах навіть раніше, ніж я встигаю вдихнути.
Яка у нього шкіра гладка? Прохолодний шовк, а під ним розжарена сталь.
Задоволено хмикнувши, рі-одо знову прикушує млосну вершинку, пестуючи її язиком. Граючись. Посилаючи в моє тіло розряди легкого і дивно бентежного солодкого болю. Вимушуючи відкинути голову, рвано дихаючи. І спускається разом зі мною до басейну.
Вода обволікає нас ніжним теплом, пробуджуючи всі мої рецептори. Приймаючи нас у свої обійми. З'єднуючи, як провідник між нами. І доторк наших тіл тепер відчувається ще гостріше. Ще відвертіше. І порочніше.
− Якщо твій організм настільки тендітний і потребує відпочинку, − підіймає рі-одо на мене погляд, сповнений спраглої темряви, − я звільняю тебе сьогодні від обов'язку прислужувати мені. Все, що від тебе вимагається, це слухняно приймати те, що я робитиму з твоїм тілом. Зрозуміла мене, Ліно?
Глитнувши, я коротко киваю.
– Так, пане, – шепочу невпевнено.
− Мені не сподобається, якщо ти чинитимеш опір, − буравить він мене суворим поглядом.
Наче я маю на це право.
А господар раптом цинічно посміхається куточком губ. Наче думки мої прочитавши. Підіймає руку і боляче натискає пальцем мені на лоба.
− Ось тут, звірятко. Ти мусиш підкоритися мені ось тут.
А тепер його вимога вже по-справжньому лякає. Одна річ змиритися з тим, що він володітиме моїм тілом. Так, як йому заманеться. Коли заманеться.
Але рі-одо вимагає більшого. Набагато більшого. Я не впевнена, чи зможу виконати його наказ.
І ніби цього мало, напружене мовчання, що повисло між нами, сталевим спалахом розтинає ще один голос.
− Ти думаєш, їй вистачить інтелекту зрозуміти, чого саме ти від неї хочеш? – саркастично цікавиться Са-оір, який невідомо звідки взявся.
Здригнувшись, я намагаюся озирнутися. Але рі-одо відразу перехоплює мою потилицю, не дозволяючи цього зробити.
− Я чекав на тебе пізніше, брате, − зауважує він рівно. Без найменшого натяку на подив.
− Наскільки я зрозумів, ти серйозно налаштований досягти успіху з цим звірятком.
− Так і є.
− Тоді, я вважаю, моя присутність і участь у її підготовці теж потрібна, − заявляє чорнявий монстр, і мені виразно чується шурхіт його одягу.
А потім і сплеск води. Краєм ока я ловлю якийсь рух поряд.
Серце в грудях завмирає переляканою пташкою. Боже, що це за така підготовка? Скільки можна мене лякати? Що він… що вони збираються зі мною робити?
Губи рі-одо вигинаються в порочній посмішці.
− Ти маєш рацію, брате. Пора нашій се-авін показати, що вона повністю належить нам обом.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.