Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Заходь, – крикнула я і двері відразу відчинилися, а всередину вповз Ларі, підозріло оглядаючись.

– Не завадив?

– Ні, все гаразд, – кивнула я, піднявши куточки губ. – За обіцяним прийшов? Тобто приповз?

– Що?

– За поцілунками? Чи ні?

– За ними, – простягнув він повільно, і я помітила, як сіпнувся кадик чоловіка.

Облизнувши вмить пересохлі губи, я повільно встала, підходячи ближче до Ларі. Чого брехати, мене нереально заводив його погляд, сповнений обожнювання та бажання. Складалося відчуття, що я для Ларі найбажаніша жінка у світі і це не могло залишити моє серце байдужим.

– Сядь на ліжко, – скомандувала я, помічаючи, як хвіст чоловіка почав звиватися. Адже я ще пам'ятаю, що цей хвіст невід'ємне продовження чоловіка і які ласкаві його дотики.

Тряхнувши головою, викидаючи зайві думки з голови, які з кожною секундою ставали більш еротичними, я подивилася на Ларі. Чоловік завмер, не відводячи від мене погляду своїх хижих очей із витягнутими зіницями, поки кінчик його хвоста то підповзав ближче до мене, то повертався назад до господаря. Безперечно, незабаром мені еротичні сни зі зміїними хвостами будуть снитися, і я когось сама зґвалтую. Зберігати целібат я ж нікому не обіцяла.

– Я сама тебе поцілую, – підійшовши ближче, видихнула я. – Руками і не руками… – покосилася я на хвіст, який почав, неначе ненароком, гладити мої пальчики на ногах, – мене не чіпати.

– Але…

– Жодних «але», а то дістанеться тобі «цьом», замість поцілунку… – повівши плечем, хмикнула я.

– Ти обіцяла.

– А я й не відмовляюся, навпаки, вважаю, що обіцянки треба виконувати чи не обіцяти зовсім. Але ж ми не уточнювали, куди і як я тебе цілуватиму?

– Гаразд… – пробурмотів Ларі і його очі передчуваючи блиснули. Здається, я сама того не усвідомлюючи бужу в цьому милому, чудовому нагшасі з рожевим хвостиком хижака.

Усміхнувшись, я стиснула стегна, визнаючи свою маленьку поразку, про яку Ларі, сподіваюся, ніколи не дізнається. Ну що я можу зробити, якщо заводить мене така його поведінка. Він ніби скидає маску, показуючи себе не просто другом, з яким можна побалакати, а чоловіком, який, незважаючи на добрий погляд і рожевий хвіст, може бути дуже пристрасним. Це як горезвісна людська чутка про те, що всі блондинки дурні. Три рази «ха»!

Від своїх думок я облизнулася, зовсім не проти зрозуміти, правдиві мої думки чи ні. Зробивши кілька кроків до Ларі і зупинившись поряд з його хвостом, я підняла обличчя чоловіка за підборіддя вгору, ледь не похитнувшись від бажання, що було на дні його очей. Боги, та з таким поглядом ніяких розігріваючих пестощів не потрібно, всередині і так пружина бажання скручується! Ще й з відкритих губ чоловіки вилітають тихенькі переривчасті стогони, які неймовірно заводять.

Ай, будь що буде, а то я зараз накинуся на нього зголоднілою березневою кішкою.

Втім, приблизно так я накинулася на губи чоловіка. Різко вп'ялася в них, завалившись на Ларі. І невідомо, чи він не зміг утриматися в сидячому положенні, чи не захотів, від чого ми завалилися на ліжко, а я буквально розпласталася на ньому.

Відповідав Ларі на мій поцілунок з таким натиском, ніби все життя чекав і тільки зміг дорватися до свого «солодкого», що ще більше заводило мене. Стогнучи в губи чоловіка, приймаючи його «голод», я звивалася на ньому, з досадою розуміючи, що дечого, про що я могла б потертися і трохи знизити градус свого бажання чи підвищити його, немає. Це було настільки прикрим фактом, що я не змогла стримати розчарованого стогін, упираючись руками в груди Ларі і трохи відсуваючись, опиняючись сидячою на початку хвоста верхи.

– С-Світлано… – прошипів Ларі, стискаючи мої стегна руками.

Хитнувшись від його наповненого пристрастю шипіння, я прикрила очі. Зараз, напевно, краще не говорити, адже мій стан здасть мій, я впевнена, хрипкий голос. Хоча щось мені підказувало, що Ларі і так все чудово бачить.

– Ти заборгувала мені ще один поцілунок… – прошепотів він, легко підводячись, не забираючи при цьому руки з моїх стегон.

Видихнувши крізь стиснуті зуби, я ковтнула. У такій ось недозволеній близькості чоловік здавався ще красивішим і бажанішим. Ось тільки, чи маю я право ставитися до нього підло? Не те, щоб він мені не подобався, але я хочу піти. Раптом він прикипить до мене душею, звикне, а після що? "Прощавай, Ларі, мені було добре?". Я, звичайно, не дуже сентиментальна, але чужі почуття для мене не порожній звук.

– Наступного разу… – видихнула я і відвела погляд.

– Чому? Я тобі не подобаюсь? – Шипів чоловік, впиваючись пальцями в ніжну шкіру моїх стегон.

Скривившись, я закусила щоку з внутрішньої сторони. Не знаю, чи прочитав Ларі щось на моєму обличчі чи схаменувся, але хватка ослабла, і я змогла полегшено зітхнути.

– Я хочу піти за захисний купол, – зізналася я, не бачачи сенсу приховувати правду, і спробувала підвестися, але чоловік не пустив, притиснувшись до мене щільніше.

– Але це неможливо.

– Можливо, – впевнено кивнула я, і Ларі хмикнув, а на його скронях, буквально на секунду, з'явилися лусочки.

– Я…

– Не треба, – похитала я головою і спробувала знову встати.

Чомусь мені здавалося, що Ларі мав мене покірно відпустити після мого визнання. На жаль, але чоловік, ніби не в собі, притис мене ще ближче і, ткнувшись мені в плече, важко дихав. Прикривши очі, проклинаючи себе за свої дії, я закопалась у його волосся рукою, починаючи масажувати і погладжувати шкіру голови.

– Я хочу піти з тобою, – видихнув він. – Дозволь мені бути поруч.

– Але, Ларі, – приголомшено пробурмотіла я, не вірячи власним вухам.

– Ти ось тут ... – взявши мою долоню, чоловік поклав її собі на груди, і я відчула часті удари чужого серця. – Як тільки я побачив тебе, зрозумів, що пропав. Мені однаково в якості кого я буду поруч з тобою…

– Ларі! – Вигукнула я, не давши йому договорити. – Навіщо воно тобі ? Якщо ми зараз зрозуміємо, як допомогти нагшасам, то ти зможеш знайти собі чудову шасу та бути з нею разом!