Читати книгу - "Сплячі красуні"

– Що я?

– Потоваришувала з ними?

– Не зовсім, але дізналася чимало цікавого. Метелики, коли вони відпочивають, складають крильця над спинками.

Нетлі ж прикривають крильцями собі черевця. У нетлів є френулуми – це такі вуздечки для зчеплення крилець – а в метеликів їх нема. Метелики виробляють лялечок, і вони тверді. Нетлі виробляють кокони – м’які й шовковисті.

– Здоров!

Це був Кент Дейлі, він їхав на велосипеді через софтбольне поле від чагарів пустиря поза ним. На спині в нього був рюкзак, а на плечі висіла тенісна ракетка.

– Норкроссе! Пак! Ви бачили, як оті птахи злетіли?

– То нетлі, – сказав Джаред. – У них є френулуми. Чи френули.

– Га?

– Не зважай. Де це ти був? Школа ж сьогодні працює.

– Матуся попросила вивезти сміття.

– Чимало його там було, мабуть, – сказала Мері. – Вже третій урок.

Кент вищирився до неї, потім побачив на центральному корті Еріка з Куртом і опустив свій велосипед на траву.

– Сядь посидь, Курте, поступися місцем чоловіку. Ти не зможеш відбити Ерікову подачу, навіть якщо твоє собаче життя залежатиме від цього.

Курт звільнив свій кінець корту для Кента, такого собі бонвівана, який, схоже, не відчував жодної нагальної потреби завітати до учительської, щоб пояснити своє запізнення. Ерік зробив подачу і Джаред зрадів, коли новоприбулий Кент легко відбив її просто в нього.

– Ацтеки вірили, що чорні нетлі – провісниці злої долі, – сказала Мері. Вона втратила інтерес до тенісного матчу, який тривав унизу. – І зараз є люди по гірських байраках, які вірять, що біла нетля в хаті означає, ніби хтось помре.

– Мері, ти солідна нетлезнавиця.

Мері прогуділа сумним тромбоном.

– Чекай-но, ти ж ніколи в житті не була в гірському байраці. Ти просто вигадала все це, щоб настрашити. Добре вийшло, до речі.

– Ні, я не вигадала! Я прочитала це в книжці!

Вона стусонула його в плече. Трохи боляче, але Джаред прикинувся, що ні.

– Ці були брунатні, – сказав Джаред. – А що означають брунатні?

– О, це цікаво, – сказала Мері. – За віруваннями індіанців племені Чорноногих, брунатні нетлі приносять сон і сновидіння.

Джаред сидів на лавці в дальньому кінці перевдягальні і взувався. Недоумки Софомори вже ретирувалися, побоюючись побиття мокрими рушниками – вправа, якою уславився Ерік зі своїми поплічниками. Чи, може, правильніше було б сказати: знеславився. «Ти кажеш “френулум”, я кажу “френула”, – подумав Джаред, взуваючи кросівки. – Краще все це послати геть».

У душі Ерік, Курт і Кент ухкали, хлюпали й волали всі ті стандартні приказки: «йоб тебе, матір твою йоб, твою вже йоб, ніде ставить проб, поцілуй мене у гузно, підар тебе пестив, шльондра твоя сестра, у неї менстра» і таке інше. Це було нудно, а йому ще так довго вчитися в цій школі до випуску.

Воду закрили. Ерік з іншими двома почалапали мокрими підошвами до тієї зони у перевдягальні, яку вони вважали їхнім приватним заповідником – тільки для сеньйорів, на вашу ласку – це означало, що, перш ніж вони зникли за рогом, Джаред зазнав лиш короткого покарання видом їхніх голих сідниць. От і добре. Він понюхав свої тенісні шкарпетки, скривився, запхнув їх собі до спортивної сумки і зашморгнув на ній блискавку.

– Дорогою сюди я бачив Стару Ессі, – говорив Кент.

Курт:

– Оту бездомну лялю? Ту, що з магазинним візком?

– Еге. Мало не наїхав на неї, а то б завалився у той сральник, де вона живе.

– Хтось мусив би вичистити її звідси геть, – сказав Курт.

– Мабуть, вона учора ввечері розпакувала свою заначку Двобаксового Чака99, – сказав Кент. – У повнім вирубоні. І, певне, ще й у чомусь викачалася. Усе обличчя в якійсь гиді, типу павутиння. Погань, нахер. Я бачив, як воно ворушиться, коли вона дихає. Ну, я їй і крикнув, авжеж: «Гей, Ессі, як воно справи, дівко? Як справи, ти, беззуба стара пиздо?» Нуль реакції. Мертво, нахер.

Курт сказав:

– От, якби існувало таке магічне зілля для приспання дівчат, щоб трахати їх без попередніх улещувань.

– Є таке, – сказав Ерік. – Називається руфіз100.

Вони вибухнули реготом, а Джаред подумав: і це той, хто веде Мері на «Аркейд Фаєр». Отой парубок, отам.

– Плюс, – продовжив Кент, – у неї там зібрано всяке дурнувате лайно, у тому невеличкому вибалку, де вона спить, включно з верхньою половиною магазинного манекена. Мені майже все таке похер, але в сраку п’яна бездомна курва у павутинні? Це для мене вже капець, понад усяку міру капець.

– У мене зараз цілком інший капець, – в голосі Курта прозвучала меланхолійна нота. – Ситуація невтішна. Я б зараз видрючив навіть якусь зомбі з «Ходячих мертвяків»101.

– У тебе вже була така, – сказав Ерік. – Герріет Девенпорт. Знову праісторичний регіт. «Навіщо я це слухаю?» – запитав себе Джаред, і знову йому спливло на думку: Мері йде на концерт з одним із цих прибацаних. Вона не уявляє, який Ерік насправді, а після нашої розмови там, на трибуні, я не певен, чи вона мені повірить, якщо я їй розкажу.

– Ти не будеш дрючити ту лялю, – сказав Кент. – Але це кумедно. Треба нам пройтися там після школи. Подивитися на неї.

– Навіщо після школи, – сказав Ерік. – Зірвемося після шостого уроку.

Ляскіт долонь, це вони затверджували між собою угоду.

Джаред підхопив свою спортивну сумку і пішов.

Уже тільки під час обіду, коли поряд з Джаредом сів Френкі Джонсон, він розказав Джареду про чудернацьку жіночу сонну хворобу, яка спершу була тільки в Австралії і на Гаваях, а тепер з’явилася в Окрузі Колумбія, у Ричмонді, і навіть у Мартинсбергу102, що звідси не так уже й далеко. Джареду на мить згадалося те, що Кент розказував про Стару Ессі – павутиння в неї на обличчі – та потім він вирішив, що цього не може бути. Тут – ні. Ніколи аж такого цікавого не траплялося в Дулінгу.

– Вони називають це Авророю. Агов, це салат з курчатини? І як він? Хочеш, поміняємося?

Окрім єдиного ліжка, сталевого унітаза і бульбашок камер стеження в кутках під стелею, в дванадцятій камері Крила А було порожньо. Нема пофарбованого квадрата на стіні для чіпляння фотокарточок, нема стола. Дженіс Котс підсунула собі пластиковий стілець, щоб сісти, а Клінт, навпочіпки, вже оглядав Кітті Мак-Дейвід, яка лежала на койці.

– Отже? – запитала