Читати книгу - "Сплячі красуні"

– Що? – перепитала Бланш. – Яка ситуація в країні?

Щось трапилося з президентом? І ви хочете, щоб усі тягнули подвійну зміну? Їм це не сподобається.

– Мені байдуже, що їм подобається. Ввімкни новини, Бланш.

– Я не розумію. Що відбувається?

– Якщо моя дочка має рацію, все зрозумієш, коли ти почуєш.

Зробивши це, Котс пішла до кабінету Норкросса. Кітті Мак-Дейвід вони оглянуть разом.

Джаред Норкросс і Мері Пак під час третього уроку – фізкультури – сиділи на трибуні, їхні тенісні ракетки поки що лежали відкладені без діла. Вони і зграя Недоумків Софоморів на нижчих сидіннях дивилися, як на центральному корті грають двоє сеньйорів93, рохкаючи при кожнім ударі на манір Моніки Селеш94. Худорлявий – Курт Мак-Лауд. Рудий, м’язистий – Ерік Бласс.

Мій заклятий суперник, подумав Джаред.

– Не думаю, що це гарна ідея, – промовив він.

Мері поглянула на нього, звівши вгору брови. Вона була висока і (на думку Джареда) мала ідеальні пропорції. Волосся чорне, очі сірі, ноги довгі й засмаглі, кросівки бездоганно білі. Фактично, бездоганність була найкращим словом для її означення. На думку Джареда.

– Це було сказано щодо чого?

Ніби ти сама не знаєш, подумав Джаред.

– Щодо того, що ти йдеш з Еріком на «Аркейд Фаєр»95. – Гм, – схоже, вона задумалася. – В такому разі тобі пощастило, що це не ти з ним ідеш.

– Агов, пам’ятаєш ту екскурсію до музею іграшок і потягів на Крюгер-стрит?96 Тоді, ще в п’ятому класі?

Мері усміхнулась і провела рукою – нігті пофарбовані в глибокий сапфіровий колір – по своєму довгому волоссю.

– Як я можу забути? Нас тоді туди не хотіли пускати, бо Біллі Мерз написав у себе на руці чорнилом оту гидь. Місіс Колбі наказала йому залишитися в автобусі з водієм, отим, що заїкався.

Ерік підкинув м’ячик, став навшпиньки і послав убивчу подачу, яка ледь не торкнулася верху сітки. Замість спробувати її відбити, Курт відсахнувся. Ерік задер вгору руки, як Рокі на вершечку сходів Філадельфійського музею мистецтв97. Мері зааплодувала. Ерік розвернувся до неї і вклонився.

Джаред сказав:

– Там, на руці, було «МІСІС КОЛБІ ЗНАМЕНИТО СМОКЧЕ», і не Біллі то написав. Ерік це зробив. Біллі міцно спав, коли він те зробив, і Біллі тримав рота на замку, бо залишитися в автобусі для нього було безпечніше, ніж бути побитим Еріком пізніше.

– Отже?

– Отже, Ерік кривдник.

– Був кривдником, – сказала Мері. – П’ятий дуже давно.

– Кривого дерева не виправиш, – Джаред почув ту педантичну інтонацію, яку інколи помічав у свого батька, і пошкодував про сказане.

Сірі очі Мері вдивилися в нього, оцінюючи.

– І це означає що?

Стоп, наказав собі Джаред, просто здвигни плечима, скажи нічого, та й поготів. Він часто давав собі такі добрі поради, але його рот зазвичай їх ігнорував. Так сталося й тепер.

– Означає, що люди не змінюються.

– Змінюються інколи. Мій тато колись забагато але ж припинив. Тепер він ходить на збори АА98.

– Гаразд, дехто змінюється. Я радий, що твій батько належить до таких.

– Тим краще для тебе.

Ті сірі очі так само не відривались від нього.

– Але більшість людей – ніколи. Просто подумай про це. В п’ятому класі хамло – як Ерік – назавжди лишається клас був пив, хамлом. Була ти розумницею тоді, то й тепер ти розумна людина. Діти, які потрапляли в халепу в п’ятому, втраплятимуть у халепи і в одинадцятому, і в дванадцятому. Ти бачила коли-небудь Еріка й Біллі разом? Ні? Справу закрито.

Цього разу Курт спромігся прийняти подачу Еріка, але відбив її, як лох, і Ерік стерв’ятником кинувся до сітки, май-же перевісившись через неї. Відбитий ним м’яч – явний нетфол – поцілив Курту в пряжку ременя.

– А йди ти! – гукнув Крут. – Може, мені схочеться колись мати дітей!

– Погана ідея, – відповів Ерік. – А тепер піди й підбери, це мій щасливий м’яч. Апорт, песику.

Курт похнюплено поплівся до сітчастої огорожі, де влігся м’яч, а Ерік обернувся до Мері й виконав черговий уклін. Вона відповіла йому стоватною усмішкою. Усмішка збереглася на обличчі й коли вона обернулася до Джареда, але її потужність значно зменшилася.

– Я люблю тебе, Джаре, за те, що ти прагнеш мене оберігати, але я вже велика дівчинка. Це лише концерт, а не довічна пов’язаність.

– Просто…

– Просто що? – усмішка погасла.

«Просто будь з ним обачною, – хотілося сказати Джареду. – Тому що написати на руці в Біллі – то була дрібниця. Дитиняча витівка. У старшій школі вже траплялися огидні витівки у перевдягальні, про які я не хочу говорити. І зокрема тому, що я ні разу не втрутився. Я просто дивився».

Знов добра порада, але, перш ніж його зрадливий язик встиг її вимовити, Мері крутнулася на сидінні, дивлячись у бік школи. Мабуть, вловила краєм ока якийсь рух, а тепер те побачив і Джаред: якась брунатна хмарка здійнялася з даху спортивного залу. Достатньо велика, щоб налякати ворон, які порозсідалися на дубах, що оточували вчительську парковку.

Пил, подумав Джаред, але замість того, щоб розсіятися, та хмарка зробила різкий віраж і полетіла в північному напрямку. Повелася, неначе пташина зграя, але то не були пташки. Вони були надто дрібними навіть для горобців.

– Якесь затьмарення нетлі! – скрикнула Мері. – Вау! Хто б міг подумати?

– Це так ти називаєш цілу купу їх? Затьмаренням?

– Так! Хто знав, що вони збираються в зграї? І більшість нетлів залишають денний час метеликам. Нетлі ж – нічні політухи. Принаймні зазвичай.

– Звідки ти все це знаєш?

– У восьмому класі я робила проект з біології на тему нетлів; давньоанглійською мовою нетля називалася mott, що означало maggot – гробачок. Тато умовив мене взяти цю тему, бо я їх зазвичай боялася. Коли ще була малою, хтось мені був розповів: якщо пилок із крилець нетлі потрапить комусь в очі, той осліпне. Тато сказав, що це просто старої баби казки, і, якщо я зроблю свій проект про нетлів, можливо, я з ними потоваришую. Він сказав, що денні метелики – королеви краси комашиного світу, вони завжди готові летіти на бал, а бідні нетлі залишаються в тіні, як Попелюшка. Він ще тоді випивав, але все одно це була захоплива оповідка.

Ці сірі очі вдивляються в нього, провокуючи не погодитися.

– Звісно, класна, – сказав Джаред.