read-books.club » Детективи » Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст 📚 - Українською

Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

272
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Потайна кімната" автора Йорн Лієр Хорст. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 72
Перейти на сторінку:
кіт, який кілька днів тому приблудився в їхній садок, чекав на східцях ґанку. Він дуже нагадував Бастера, татового кота. Вістінґ завів його, коли осамотів після смерті дружини, але той потім кудись зник.

— Киць! — покликала Амалія.

Мала відпустила мамину руку й побігла до котика. Кіт скочив зі сходів, чкурнув у сад і шаснув за кут. Амалія — за ним. Ліне наздогнала їх позаду будинку, саме вчасно, щоб побачити, як кіт прослизнув крізь живопліт сусідів.

— Киць! Киць! — кликала Амалія, але марно.

Ліне ледве вмовила донечку зайти в дім. Вона завантажила Амалії у планшет книжечку про Петсона й Фіндуса. Амалія була ще трохи замалою, щоб усе в книжці зрозуміти, але їй сподобався кіт у смугастих штанях. Потім вони ще й намалювали кота і повісили малюнок на стіну над ліжечком.

Батько вислав їй смс-ку з номером телефону Трюгве Юнсрюда. Вона зателефонувала, але той не відповів.

Ліне перевірила, чи спить Амалія, зготувала собі чаю і спустилася у підвал, у свій домашній кабінет. Вікон тут не було. Конторка стояла під стіною, облицьованою корковими панелями. Вона вже позабирала всі цидулки й аркушики з панелі й повісила газетні вирізки, які стосувалися «справи Єршьо». Вирізки зайняли ліву половину коркової панелі. На правій половині почала укладатися карта контактів, з Леннартом Клаусеном у центрі. Найближче до Леннарта опинилися друзі дитинства, Аксель Скавгауґ і Томмі Плейм, та ще наречена.

У підвальному кабінеті Ліне мала стаціонарний комп’ютер з великим монітором. Уся її робота автоматично синхронізувалася. Вона могла почати писати на ноутбуку, а продовжити в підвалі. Стаціонарний комп’ютер був потужніший і швидший, на ньому ліпше працювалося.

Ліне залогінилася, задала в пошук Генрієтте Коппанґ. Виявилося, що жінка мала купу тезок, та лише одна з них писала статті на кримінальну тематику. Всі публікації багаторічної давності. Якийсь час Генрієтте Коппанг працювала на газету «Неттавісен», а ще була пов’язана з кіно- та телекомпаніями. Її профілі в соцмережах закриті й мало інформативні. На фото — круглолиця блондинка.

Коли Ліне зателефонувала, їй відповів енергійний, дзвінкий голос.

Ліне відрекомендувалася журналісткою-фрілансеркою.

— Я вивчаю справу про зникнення, — сказала вона в слухавку. — Симон Мейєр. Ви трохи працювали з цим кілька років тому.

Голос на іншому кінці змінив тональність, став серйозним.

— З’явилися новини?

— Небагато… Кріпос взявся її планово переглядати, але я маю бажання поновити розслідування. Не надто впевнена в нещасному випадку.

Генрієтте Коппанг поділяла її сумніви.

— Надто багато запитань без відповідей, — промовила вона.

— Ви нічого не публікували? — запитала Ліне.

— Ні, і тепер маю нечисте сумління, — визнала Генрієтте Коппанг. — Тоді я працювала з журналом «Ґоліаф» та ще й була вагітна, на п’ятому місяці. А вони мені раптом кажуть, що не зможуть заплатити. Я навіть не мала чим компенсувати свої видатки на розслідування. Потім журнал збанкрутував, я без роботи, мені ось-ось народжувати. Усе звалилося нараз, було не до розслідування.

— Ви щось вишукали в тій справі?

— Лише те, що поліція мала дуже мало підстав відкладати справу.

Десь на тому кінці почувся дитячий вереск. Генрієтте Коппанґ відвернулася від слухавки й сказала, що скоро прийде.

— А ви як думаєте? Що трапилося насправді? — запитала вона, повернувшись до телефону.

— Як я це бачу, там не обійшлося без криміналу, — відповіла Ліне.

— Його вбили?

— Цілком можливо… Він міг стати небажаним свідком іншого злочину, і його прибрали.

— Якого злочину?

— Ну, не обов’язково злочину, — виправилася Ліне. — Може, хтось опинився не там, де мав би бути.

— Припускаєте, він став свідком злягання?

Ліне аж засміялася від такої прямолінійності.

— А ваше бачення?

— Я вірю, що Симон може бути живий, — відповіла Генрієтте.

Ліне так не вважала.

— Що вас спонукає до таких припущень?

— По-перше, те, що його так і не знайшли. Тіло потопельника рано чи пізно спливає. Але й інші моменти свідчать, що він, імовірно, живий.

Ліне згадала свідчення, ніби хтось бачив Симона за кордоном.

— Його мати чілійка, — далі вела Генрієтте Коппанґ. — Він розмовляв іспанською. Добра передумова, щоб почати нове життя у новому місці.

У слухавці знову почувся якийсь голос.

— Може, підемо завтра на каву, — запропонувала Генрієтте. — Зможемо поговорити детальніше.

— Я живу в Ставерні, — відповіла Ліне.

— Не проблема! Я під’їду до вас. Мене й так гризе нечисте сумління. Я рада, що хтось зможе довести справу до кінця.

Вони домовилися зустрітися в кав’ярні.

Ліне й далі сумнівалася, що Симон Мейєр живий, але мусила зізнатися сама собі, що підсвідомо вчепилася у гіпотезу, ніби його прибрали з дороги, так само, як поліція намертво вчепилася теорії, ніби хлопець потонув. Якщо Симон Мейєр живий, він мав би обірвати всі зв’язки з родиною. У такому випадку це було б дуже схоже на втечу від чогось.

32

Близько опівночі Вістінґ нарешті закінчив переглядати матеріали справи про пограбування. Деякі документи лише пробіг очима, деякі перечитав кілька разів. Погоджувався з Аудюном Тюле, який у своєму висновку написав, що злочин скоїли надзвичайно професійно.

Документи продемонстрували, скільки сил було потрачено задля збору інформації, а розслідування так і не зрушило з місця. За останні дні Вістінґ з командою добився більше результатів, ніж за весь період повноцінного слідства. Знайдено, імовірно, вкрадені гроші й сліди ДНК.

Вістінґ повернувся у вітальню, позбирав з підлоги розкидані Амалією іграшки. Один з пазлів гри опинився далеко під канапою. Якби він його не знайшов, Амалія плакала б, що не може скласти картинку.

То була корова. Він стояв з пазлом в руці, думав про розмову з Фінном Петтером Ярманном у тюрмі. Хибний слід. Один пазл зайвий, він не підходив до їхньої картинки.

«Правильний ключ до правильного замка», — пробурмотів він. Вістінґ так і не пригадав, хто з колег так означив суть розслідування, однак вислів наштовхнув на іншу думку.

Він знову пішов на кухню, пильніше приглянувся до карти, яку Ліне залишила на столі. Вона позначила хрестиком місце біля насосної станції, де зазвичай рибалив Симон Мейєр. Відстань від аеропорту до станції становила якихось 60 кілометрів. Треба було лишень звернути з Е6 і проїхати зовсім небагато. Оце давало привід для припущень.

З тією думкою Вістінґ пішов у ванну. Думка вкоренилася, доки він чистив зуби, сформувалася у виразну гіпотезу, якій він іще не мав застосування. У ліжку він довго крутився, не міг заснути. З досвіду знав, що мине не одна година, перш ніж він заглушить думки й таки засне. Години виснажливого безрезультатного думання призведуть лише до хронічного недосипу.

За півгодини Вістінґ відкинув ковдру і встав. Узяв карту Ліне й деякі необхідні речі,

1 ... 31 32 33 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"