Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

ставати УСС перед відповідальними ситуаціями та трудними проблемами національно-політичного характеру. Ідейний шлях намічений в Стрию був невідхильною розв'язкою всіх труднощів, що ставали перед УСС. А він був простий: гордо і високо держати стрілецький прапор боротьби за українську державність, боронити національну честь і гідність перед усякими затіями наших союзників, позбутись остаточно австрійського патріотизму, що мусить безповоротно зникнути із стрілецьких сердець та за всяку ціну зберегти силу і цілість Легіону УСС, як першої формації української армії новітньої доби. На Закарпатській Україні

З днем 3 вересня 1914 року перейшли УСС на удержання австрійської армії. Під натиском російської офензиви опустили Стрий та 4 вересня виїхали на Закарпаття довжезним залізничим транспортом, зложеним переважно із некритих товарових вагонів. Злобна доля закпила собі із УСС-ів. Ще перед місяцем з повним одушевленням вірили вони, що вже незадовго увійдуть як переможці в обітовану українську землю, щоб «визволяти Україну із московських кайдан», – а тепер змушені без бою покидати майже останній клаптик Рідної Землі та їхати кудись у невідоме. І був це перший удар долі, перша велика невдача для УСС, що перекреслювала їхні сподівання й надії. Вони почали тоді усвідомлювати собі вперше гірку, тверду дійсність. Далекий, мозольний, непроглядний шлях до волі. Скільки перешкод треба перебороти, щоб зблизитись хоч до її порогів. Скільки жертв це буде коштувати, щоб ослабити та відсунути назад переможного ворога. Але одночасно була це одна з перших лекцій воєнного і життєвого досвіду, що його здобували УСС на шляху своєї праці і боротьби, та на ньому формували свій світогляд і свій характер. Коли хтось говорить про стрілецький «романтизм», то він розпливсь безповоротно в дорозі УСС із Стрия на Закарпаття. Це очевидно не означає, що стрілецтво огорнула зневіра, песимізм і апатія. Цього не було, бо остали в нього ще два найсильніші елементи стрілецької душі: перший – це глибока та непохитна віра в свою історичну місію та остаточну перемогу, а друге – це був той юнацький життєрадісний стрілецький гумор, бадьорий життєвий оптимізм, молодечий веселий настрій, що яснів на обличчі розсміяного і розспіваного Українського Січового Стрільця та підтримував його в найтяжчих хвилях боротьби. І це не припадок, що якраз у дорозі на Закарпаття, в цей невеселий час, серед холоду і дощу, В одному із товарових вагонів транспорту, в якому поміщалась друга і третя чоти першої похідної сотні УСС – зродилися перші стрілецькі слова до веселої, жартівливої пісні: «Гей ви Стрільці Січовії, раз, два, три», яку, сидячи на скриньці, при співучасті стрільців згаданих чот, уложив сотник Клим Гутковський.

На Закарпатті закватировано УСС у двох українських селах, що лежать майже на мадярськім кордоні нашої етнографічної території – у Страбичеві і Горонді, біля Мукачева. Тут переведено основнішу організацію сотень і куренів. Легіон поділено на десять сотень – це значить два і пів куреня. Розпочався систематичний вишкіл стрілецтва, пішла дуже інтенсивна праця над підвищенням боєздатности УСС. Тут щойно, серед спокійнішої обстанови, змогло стрілецтво попрацювати над собою, щоб стати гідними імени першої формації новітнього українського війська. Тут, на Закарпатті вперше стрінулись УСС із низами українського народу, як його рідне військо. Зустріч була несподівана та цікава, бо дуже мало знали українці інших областей про цю забуту частину України. Тут пізнали УСС нового ворога українського народу, що століттями гнобив та визискував закарпатських українців та кинув іх в положення затурканого, нужденного, нікому незнаного гірського племени. Стрілецтво зразу зацікавилось життям своїх закарпатських братів, зблизилось до селянських родин, співчувало та боліло із-за їх національної несвідомости, та весь вільний від заинять час присвячувало освідомній роботі між селянами, головно молоддю, яка найскорше зблизилась до стрілецтва. Вправлені у народній праці студенти-стрільці скоро здобули довір'я закарпатської молоді та в численних розмовах вперше защепили тут основи національної свідомости. Українська команда та стрілецькі співи були засвоєні в цілій околиці. Уже першої неділі після прибуття до Страбичева виступив у тамошній церкві хор зложений з добрих стрілецьких співаків під диригентурою Михайла Гайворонського. Це був його перший співацький виступ при УСС. Другий раз не довелись уже там виступати, бо за кілька днів Дідушкова сотня відійшла на фронт. Але інші сотні, продовжували це співацьке діло. На живу освідомну роботу стрілецтва звернули увагу агенти мадярської влади і з цього приводу дістала команда УСС суворе напімнення припинити українську національну пропаганду між населенням Закарпаття. Але цей страх мадярів за своїх рабів не перервав ні на хвилину тих сердечних братських взаємин, що існували весь час десятимісячного побуту УСС на Закарпатській Україні між УСС і закарпатським селянством.

Цей перший побут УСС серед українських народних мас Закарпаття був свого роду дебютом у відношенні стрілецтва до народу. Українські Січові Стрільці – це сини народу, селян, робітників і інтелігенції, що вийшла з народу або між ним працювала. Від наймолодших літ зрослись із народним життям, жили почуваннями народу, розуміли його інтереси, пізнали його душу. Коли доросли – працювали між народом, освідомляли його, організували, їздили по читальнях Просвіти, Січах, Соколах, промовляли на тисячах зборів і віч. І коли вони станули в стрілецькі ряди, то пішли туди з тим самим ідейним наставленням. УСС у військових, стрілецьких одностроях були активними громадянами, почували себе все зв'язаними з народом, інтересувалися його долею, де могли помагали йому, боронили його перед кривдою і надужиттями, вчили і освідомлювали його. Український Січовий Стрілець був не тільки вояком, бойовиком, – але також був усе свідомим і активним громадянином, що серед найтяжчих воєнних трудів не забував ніколи про свої народні обов'язки. Увесь час свого існування, Українське Січове Стрілецтво чуло всюди свою українську мову та стрічало на кожному кроці своїх походів та під час постоїв свій селянський народ, який заступав йому брак власної державности. Рідний народ та рідна земля, були для Стрілецтва сyрогатом власної держави. І як широка українська земля, на Закарпатті, Підгір'ю, Поділлі, Волині, Холмщині, Київщині, Херсонщині, Полтавщині, Чернігівщині, і всюди, де стрілецькі ноги топтали рідну землю впродовж наших визвольних змагань, остався про Українське Січове Стрілецтво теплий спомин, як про щирих і вірних синів свого народу.

Хоч вишкільна праця УСС проходила тепер скорим темпом, а їх боєздатність росла на очах, то не вдалося усунути важних недостач, які унеможливлювали нормальний ріст Легіону УСС. Була це недостача нормальної зброї (крісів Манліхера), великий брак одежі і взуття та недостача санітарної опіки. У зв'язку з тим постала тоді стрілецька жартівлива