Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Історичну вартість цього спротиву підкріплює факт, що був це спротив стихійний, загальний, якого ніхто не диктував згори, а який випливав із чистого джерела юнацьких сердець, що бажали в своїй вояцькій присязі сказати те, чим була сповнена їх стрілецька душа: «присягаємо Україні! не зрадимо України!» А зваживши тверді обставини воєнного часу та воєнного закону, коли завдяки інтригам польських верховодів у безкритичних колах австрійського командування встигла закріпитись думка, що між українцем і москвофілом така різниця, як між жидом та ізраїльтянином, – і тому багато українців помандрувало до концентраційних таборів, – то в тих обставинах демонстраційна відмова зложення військової присяги була отвертим висловом недовір'я до держави в воєнному часі, і тому була достойним революційним актом.

Протест проти австрійської присяги був чуттєво-емоційним актом УСС. Він був типовим прикладом стихійної реакції спільноти, яка діє всею внутрішньою силою, що б'є із неї і якою зокрема характеризується національна спільнота в моментах свойого високого напруження. Природний відрух, протест, революційний акт зроблено. Ганьбу сервілізму, пасивности та рабської психології усунено.

Але після цього прийшла до слова свідома думка. Холодний розум аналізував всі моменти за і проти, раціоналізував стихійну ідею у відношенні до мети, до якої ця ідея спрямована. Після загального хвилювання та виявів протесту, що тривали цілий день 1-го вересня, станула перед очі всіх УСС у повнім виді небезпечна ситуація, а саме, можливість ліквідації, розігнання УСС, та позбавлення нації важного та єдиного успішного речника її змагань і боротьби. Існування УСС було загрожене на випадок відмови присяги. Разом з тим була вже добре відома ворожа акція деяких чинників, які за всяку ціну намагалися знівечити великий успіх українського народу, що ним була можливість брати активну участь у тій війні, як самостійна національна військова формація. Усі зрозуміли потребу компромісу. Бурхливі настрої проти присяги – успокоїлись.[67]

Коли начальник УСС М.Галущинський зголосив у стаційній команді готовість УСС зложити наказану присягу, він довідавсь тут про розпорядок Начальної Команди, яким обмежено кількість УСС до двох тисяч «інтелігентних і гідних довір'я людей», а решту добровольців наказано розпустити додому. Це був наслідок, згадуваної вище плянованої акції наших ворогів, графа Лямезана й інших осіб, що старались про ліквідацію, або хоч про ослаблення УСС. Внаслідок додаткової інтервенції дозволено взяти ще 500 добровольців.

Був це тяжкий удар для української справи на майбутнє.[68] Зокрема була це велика трагедія для тих тисяч добровольців, яких позбавлено щастя боротись за Україну. З другого боку був це великий успіх польських правителів Галичини, які були певні, що така слаба чисельно військова частина, без відповідного доповнення не втримається довго в війні. Їхні інтриги наразі вдалися.

Наказ про обмеження УСС до числа 2500 стрільців викликав надзвичайне обурення серед УСС. Піднеслися знову гарячі протести. Кинено гасло: «Або всі, або ніхто!» Опозиційні настрої захопили загал УСС, бо всі вважали обмеження сили формації УСС катастрофою Стрілецтва та його збройної боротьби. Але й тут мусіла перемогти холодна, далекозора, розумна думка та реальний погляд на український політичний інтерес в світовій війні. Речником його став сотник Дмирто Вітовський, що вперше виступив тоді перед Стрілецтвом у тім тяжкім і відповідальнім моменті, як його духовий провідник і ідеолог. «Треба за всяку ціну задержати для української справи наш зав'язок українського війська. Ми мусимо поборювати всі перешкоди на нашому шляху, що нас ждуть у майбутньому. Хоч би з нас мала вернутись тільки сотка додому, то ми не сміємо зневірюватись, а мусимо виконати свій національний обов'язок у цій війні, який нам доручив наш народ…» Тими словами, які ми добре пам'ятаємо, переконував сотник Вітовський дня 2 вересня 1914 р. на одному міщанському городі, на Ланах у Стрию, палких опозиціоністів Дідушкової сотні, що через свій особовий склад була все висловом стрілецької опінії. І ця загальна стрілецька думка, немов публічна опінія УСС, вирішила задержати існування формації УСС, навіть в обмеженій кількості, та зложити так довго вимушувану присягу. Мудро вирішено. Бо ліквідація УСС в тому моменті дорівнювала б національній поразці, а своїми наслідками на майбутнє була б спричинила значне послаблення наших визвольних змагань. Ми були б утратили наиважніший національний чинник впродовж світової війни, нація втратила б всі ті цінності, що були здобуті Українським Січовим Стрілецтвом, а історичні бої за Київ і Львів, були б позбавлені своїх найкращих учасників.

По полудні дня 3 вересня 1914 р. відбулась на стрийських оболонях присяга УСС, яку відобрав відомий народний діяч о. Остап Нижанковський. Один із учасників заприсяження, УСС Микола Голубець, так описує церемонію присяги: «Глухо і без ентузіязму прогомоніла стрілецькими лавами рота присяги… В суматосі, що тоді запанувала, трудно було визнатися, хто заприсяжений, а хто ні, так само, як нікому було провірювати, хто присягав щиро, а хто… замість слів присяги, деклямував у їхній такт, якийсь виїмок з Шевченкового «Кобзаря».[69]

Справа присяги в Стрию була тим вогнищем, в якому вперше в світовій війні загоріло ясне полум'я стрілецької ідеології, що освічувало своєю силою весь дальший шлях стрілецького походу. В майбутніх трудах і боях не раз доводилось