Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

один щасливо помер своєю смертю на еміграції. Жоден з них, наскільки нам відомо, ніяких свідчень про свою звитяжну діяльність у складі ревкому не залишив. Жодного натяку на це не залишив і Винниченко… Гіпотеза автора

Найпевніше, так званий Київський революційний комітет, якщо він реально й існував, був утворений за допомогою та/або прямою вказівкою з Москви. Пригадаймо: більшовицька дипломатична місія, яка від літа 1918 р. провадила в Києві безкінечні переговори з гетьманським урядом про укладення мирової угоди, безперешкодно займалася підривною діяльністю. На користь такої гіпотези свідчить те, що така практика була добре розроблена більшовиками і з різним успіхом використовувалася ними від грудня 1917-го аж до 1989 p., коли за допомогою подібного «ревкому» в Афганістані скинули легітимний монархічний режим. Має право на життя й інша версія: «ревком» «утворили» з метою залучення більшовицьких коштів для оплати поточних як особистих, так і, власне, партійних потреб київських есдеків, насамперед самого Володимира Кириловича. Більшовики грошей на потреби світової революції не шкодували: «червоні дипломати» Раковський та Мануїльський роздавали їх у Києві сотнями тисяч.

Інша політична місія, яку об'єктивно виконував ревком по захопленні Києва Коновальцем, – створював ілюзію, що саме він, а не січовики є реальною владою в місті. Але тривало це недовго – 17 грудня Чехівський поінформував колег «пророзмови з командуванням Осадного корпусу й Національним союзом про відношення до революційного комітету та про визнання цього комітету скінчившим свої справи, позаяк з переходом військової влади до представника Директорії – командира Осадного корпусу, а політичної та цивільної влади до визнаного існуючого складу Ради комісарів – надалі участь революційного комітету в постанові влади припиняється».[163]

Київський Тимчасовий ревком і «Рада комісарів»

Але від сміливих гіпотез повернімося до фактів. На першому задокументованому засіданні ревкому, яке зібрали за півтори, а то й дві доби після захоплення міста, його голова Чехівський поінформував колег: «Революційний комітет з часу повстання був весь час в контакті з Директорією, посилав їй постійно інформації про стан справ у Києві та отримував од Директорії інструкції. Серед вказівок Директорії мається й така, аби Революційний комітет вжив відповідні після знищення гетьманської влади заходи до менту приходу Директорії: охоронити державне майно, сприяти нормальному ходові життя у столиці. Керуючись цією директивою Директорії, – вів далі голова ревкому, – Революційний комітет визнав відповідним наставити по всіх міністерствах комісарів, які провадили би біжучу роботу та оберігали інтереси держави».

Яку практичну роботу могли провадити по міністерствах професійно ні до чого не здатні малописьменні добродії – це також тема окремого дослідження. Важливо тут інше: ніякої «держави», інтереси якої на той момент треба було «оберігати», формально вже/ще не існувало: гетьманську Українську Державу Директорія «скасувала», а свою, рідну, Українську Народну Республіку, здогадалася проголосити лише наприкінці січня. Поза тим, наявність нехай віртуального ревкому «посилювала» позицію Винниченка всередині Директорії, насамперед супроти Петлюри, за яким стояли «січовики» Коновальця. В умовах хаосу, який запанував у Києві з відходом німців, саме есдеківський «ревком» був єдиною «інстанцією», яка могла хвалитися тим, що «втримала» ситуацію в столиці під контролем до приходу в місто республіканських військ, тобто тих самих січовиків. «Наявність» ревкому дозволяла говорити про реальну-віртуальну наявність його комісарів, делегованих до міністерств з метою «провадити» та «оберігати». Наявність реально-віртуальних комісарів дозволяла говорити про наявність їх «Ради», яка «провадила» та «оберігала». Наявність Ради комісарів, для тих, хто міг би поставити факт її існування під сумнів, підтверджували протоколи засідань. Питання на цих засіданнях розглядалися найрізноманітніші, але як реально можна було виконати ухвали, враховуючи параліч усіх державних структур та міської думи, – таємниця за сімома замками. Можливо, вона буде роз'яснена в майбутньому, під час наступних грецьких календ.

«Рада комісарів» і Директорія

Офіційно відносини між двома інституціями було встановлено аж 17 грудня. Згідно з офіційним протокольним записом, це сталося в Києві, куди на засідання Ради комісарів прибув із Вінниці 42-річний чоловік на ім'я Юрій Коллард.

Хто такий Юрій Коллард?

Полтавчанин за місцем народження, інженер-технолог за освітою, залізничник за родом занять, Коллард був земляком Петлюри. Але найважливіше те, що разом з Андрієвським, Дмитром Антоновичем та іншими він став співзасновником Революційної Української партії, ідеологом якої був Микола Міхновський. Після розколу РУП на «есдеківську» та «самостійницьку» течії Коллард, правдоподібно, відійшов від активної політичної діяльності. Зробити такий висновок дозволяє його послужний список: у 1907—1912 рр. він працював на будівництві Транссибірської залізниці, у 1912—1915 pp. – інженером на Кавказькій, а згодом – і на Мурманській залізниці. З падінням романовського режиму Коллард очолив управління залізниць на Поліссі, вступив до Української партії самостійників-соціалістів, а за часів Української Держави обійняв якусь керівну посаду по залізничному відомству.

Партійна приналежність визначила і політичну орієнтацію пана Юрія. Всередині антигетьманського табору він належав до групи «самостійників» Петлюри – Коновальця – Андрієвського, яка жорстко опонувала групі Винниченка – Чехівського, що орієнтувалася на встановлення в Україні прокомуністичного, промосковського режиму. В листопаді-грудні вожді першої групи перебували в Білій Церкві, за місцем дислокації Осадного корпусу; вожді другої перебралися до Вінниці – від гріха подалі. У випадку теоретично можливої поразки це відкривало можливість евакуюватися на територію Галичини, а за найнесприятливішого розвитку подій – ще далі.

Юрій Коллард.

«Рада комісарів» і Директорія – продовження

Отже, 17 грудня Коллард «передав Раді комісарів привітання від Директорії й ознайомив в загальних рисах (підкреслення наше. —Д. Я.) з діяльністю її» – хоча ще за два дні перед тим, як запевняв Чехівський, Рада