Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"

Пішли миші, а Мудряк залишився на чергуванні і міркує собі: «Вони там, в полі, собі їжу знайдуть. Я тут один за всіх чергую, отож за всіх і платню маю одержати!» Відчинив усі комори, окрім своєї, і з кожної по одному зернятку з'їв.

Під вечір братики прийшли. Мало що їм вдалося знайти на жменьковому полі. Той сам усе повизбирував. Отож кожен зі своєї комори по заробленій зернині з'їв.

Наступного дня чергував Шустряк. Він теж довго не вагався, і з чужих комор наївся досхочу. Просився ще на чергування залишитися: «Йди, братику Товстячок, в поле, а я за тебе почергую». Але той втомився від щоденних й майже марних польових пошуків їжі і не захотів.

Коли всі пішли, черговий Товстяк негайно з'їв зароблену зернину зі своєї комори, а потім ще одну, а далі ще… і зупинився лише тоді, коли тріснула мотузка на животі, на якій були прив'язані усі ключі.

Отямився Товстяк, подивився на маленьку купку зерна, яка ще залишилася: «Що ж я накоїв! Я ж майже усе січневе зерно з'їв! Що ж тепер буде?» Він нервово чухав потилицю, кусав губи і крутив вуса. Аж тут помітив на землі ключі від інших комор. Товстяк скоренько відчинив їх, з кожної узяв по кілька мішків зерна і до своєї комори переніс. «От і добре! Скільки було, стільки і залишилося!» — зрадів він своїй винахідливості. Більше зерна зі своєї комори не брав навіть коли чергував.

Минали дні. Миші залюбки чергували, бо кожен знав, що це день, коли можна по-справжньому наїстися чужим зерном. Таємницями своїми вони звісно не ділилися і кожен думав, що хитріший за іншого. Лише зерна ставало все менше й менше.

Завтра вже й Жменьці повертатися. Знову залишився Мудряк на чергуванні. Схотів зерно у своїй коморі перевірити. Відчинив, простяг лапку в купу… і жахнувся. Замість зерна в лапі були одні лише лушпиння зернові. Відчинив він інші комори, а там такі самі купи лушпиння. Лише де-не-де зернятка трапляються.

Тут і братики прийшли. Бачать, що їх комори відчинені, а Мудряк зажурений сидить, аж почорнів.

— Подивіться, що ми накоїли! — показав він головою у бік комор.

Зрозуміли миші, що покрали зерно один в одного. Посідали біля порожніх комор, носи похилили, мовчать. Засоромилися, бояться очі до гори підвести.

— Придумай щось, братику Мудряк! — Шустряк подивився на братика, як на свою останню надію.

— Придумай! Придумай! — стали просити інші.

— Цить! Не заважайте! Я вже думаю! — відсік Мудряк.

На ранок Мудряк наказав зібрати усе зерно, яке залишилося. Назбиралося два мішечки. Потім миші наносили в комори соломи та листя пожовклого, лушпинням з-під зерна притрусили.

— А тепер візьміть один мішок з зерном, йдіть в грудневу комору і те зерно зверху на купу висипте. Іншого мішка не чіпайте!

Так миші і зробили, як Мудряк звелів. Позабирав він у братиків ключі і наказав мовчати, про що б їх Жменька не розпитував.

Повернувся Хом'як з молодою дружиною. Не встиг поріг переступити, одразу мишей питає:

— Як ви тут порядкували? Зберегли моє добро?

— Так, пане Жменька! Все, як домовлялися. — відповідає йому Мудряк.

— То йдемо, оглянемо мої комори. Заодно і дружина подивиться!

Відчинив Мудряк грудневу комору. Подивився Жменька з порогу, нічого підозрілого не помітив.

— Добре! — каже. Хотів вже в січневу комору йти, аж Мудряк йому каже:

— Перепочинь, господарю, з дороги! Я вже тобі й чай заварив. А завтра продовжимо.

— Твоя правда. — Жменька справді з дороги заморився. — Добре! Завтра продовжимо. — Напився чаю з дружиною і позасинали.

За ніч миші все зерно в січневу комору перенесли і ним купу листя прикидали. Зранку оглянув Жменька січневу комору і теж нічого підозрілого не помітив.

— Добре! — хвалить він сторожів. Коли ж хотів в лютневу подивитися, Мудряк каже:

— Йдемо пане, покажу тобі, де ми це зерно провіювали, сушили. І дружину візьми, хай побачить! — Мудряк узяв хом'яка та його дружину попід лапки і в поле повів. А поки вони в полі були, миші все зерно до лютневої комори перенесли. Коли Жменька з Мудряком повернулися, оглянули лютневу. І знов нічого хом'як не запідозрив.

А за ніч все те зерно, яке в лютневій було, в березневу комору перетягнули. Відчинив Жменька зранку останню комору і теж листя не помітив.

— Дякую вам, миші, що зерно моє зберегли. — він потис лапи робітникам.

— Ми ж миші слова! — вдарив себе в груди Хитряк.

— Договір ми виконали. Ось тобі ключі від комор повертаємо, а ти документи підпиши, що все зерно на місці, ціле і неушкоджене. — каже Мудряк.

— І заплати нам за договором! — додав Товстяк, який вже добряче зголоднів.

Підписав Жменька документи, і видав їм належну платню — мішок зерна, який миші давно собі наладнували. Пішли миші, радіють, що хом'яка обдурили. В той же вечір влаштували бенкет і той мішок зерна дружно з'їли.

Надвечір пішов Жменька зерна набрати, що б каші собі наварити. Відкрив грудневу комору, запхав лапку в купу, і замість зерна осіннє пожовкле листя витяг. «Що це таке?!» — здивувався хом'як. Оглянув інші комори, а там таке саме листя. Лише в березневій трішки зерна було. З усіх комор лише мішечок назбирався.

— Обікрали! Обікрали! Злодії! — зарепетував хом'як. Раптом в голові промайнула думка: «Миші!! Це мишача справа!»

Розізлився Жменька, зціпив зуби й до зубра, лісового судді, жалітися пішов. Вислухав зубр уважно хом'якову історію, похитав головою з боку в бік, прицмокнув і каже:

— Ти мишей наймав? Наймав! Платню обіцяв? Обіцяв! Зерно перевіряв? Перевіряв! Документи підписав, що зерно в коморах? Підписав! Як ти тепер докажеш, що це миші тебе обікрали?

— А хто ж, як не вони? Це миші! Я знаю, що