Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чому ж не зрозуміти… Мої батьки теж в Сакарії.
— Що? — подруга наче вперше глянула на мене.
— Ти проспала найцікавіше, — намагався пожартувати я, але білявка не усміхалась.
— То ти з Сакарії?
— Ні, але мої батьки там.
— Тоді їдемо разом, Айхо. Це ж чудово! — осяяла дівчина. — Разом ми точно доберемося.
Я голосно зітхнув.
— Це неможливо, Делеє. Ти кличеш туди, звідки я ледве втік.
Дівчина мовчала.
— То у тебе теж є таємниці. Про сакарійських батьків хтось знає, крім Майстра О?
— Каро.
Ми переглянулись. Здалося, що зараз переді мною стоїть зовсім інша Делея, не та тендітна беззахисна білявка, яку я знав. Вона наче за мить подорослішала. Голубі хмаринки, що завжди іскрилися в очах, посіріли, перетворившись на грізні грозові хмари.
— Ти справді вирішила утекти в Сакарію? А як же твоє навчання? Ти ж так цього хотіла…
— Яке навчання, Айхо? Почалася війна…
— Ти розумієш, що на кораблі самотня дівчина може стати здобиччю якогось негідника, ласого на гроші за красуню-рабиню.
Делея несподівано всміхнулася.
— Спасибі за красуню. Перший раз з твоїх уст чую комплімент.
— Я не те мав на увазі… Ну… точніше те, але… Тьху, геть заплутала. Це небезпечно!
— А де безпечно, Айхо? Залишитись тут? Уже все буде не так, як раніше, і ти це знаєш.
Я ненадовго замовк. І нарешті сказав.
— Ти можеш поїхати зі мною і з Зуфаром до Захрейну.
— Ти їдеш в Захрейн? — здивувалась подруга. Я кивнув.
— І лише зараз пропонуєш поїхати разом? Ні, Айхо. Схоже, ти погано мене знаєш. Я повертаюсь до батьків не через те, що боюсь за себе. Я повертаюсь через те, що лише я можу їх захистити.
— Як, Делеє? Як? — майже втомлено промовив я.
— Просто скажи, ти допоможеш потрапити на корабель?
— Ні! — випалив я. — Це самогубство!
— Тоді я знаю, до кого звернутися, — розгнівана Делея розвернулась і пішла геть.
— Ні! Стій, що задумала? Не роби цього! — кричав навздогін, розуміючи, що Делея піде до Спока.
— Добре! Чуєш, Делеє?! Я допоможу тобі сісти на корабель. Хоча поняття не маю, як це зробити!
Дівчина зупинилась.
— Я знала, що ти допоможеш.
Розділ 14Каро призначив зустріч у Східній Залі Бібліотеки, де ще недавно нам із Зуфаром повідомили, що ми стали студентами Університету. Так дивно, це було всього декілька місяців тому, а здавалось, що минуло ціле життя. Життя у Шанталії. Але сьогодні воно закінчилось, розпочиналось щось нове, яке хвилювало, навіть лякало, але вже остаточно інше. Ми, схвильовані, очікували на розмову, бо розуміли, що для кожного з нас вона стане вирішальною. Наше глибоке мовчання тонуло у величній тиші порожньої Зали, а поодинокі тяжкі подихи, що виривались із грудей, тривожною луною розлітались, розбиваючись об високу склепінчасту стелю.
— Де вони? — не витерпів Зуфар. — Я не можу так безглуздо розпоряджатись дорогоцінним часом.
Я промовчав, розділяючи нетерпіння товариша. Нарешті почулося, як хтось неквапливо човгав коридором. Ми здивовано переглянулись, бо ця дивна хода не належала ні швидкому імпульсивному Каро, ні кремезному впевненому Радо. Зуфар і я озирнулись в очікуванні, що з неосвітленого коридору хтось нарешті вийде, а коли спантеличені затихлими кроками повернули голови до Зали, то ледве стримались, щоб не ойкнути. Перед нами стояв Старець Совредо.
— Радий бачити вас, дітки, — прокректав старий, тяжко пересуваючись до крісла.
Ми низько вклонилися, скоріше для того, щоб хоч якось приховати збентеження.
— На жаль, Каро та Радо не змогли прийти. Вони все ще зайняті на Раді Старійшин. О, схоже, ця вельми мудра Рада буде засідати всю ніч.
— Мені здалося, чи він справді зіронізував, коли назвав Раду «мудрою», — шепнув Зуфар, а Совредо усміхнувся.
— Ви ж не проти, що з вами побалакаю я?
— Це велика честь для нас, — в один голос вигукнули ми з Зуфаром.
— От і добре. Бо розмова буде непроста. Я знаю, Зуфаре, що ти хочеш сьогодні ж відплисти до Захрейну?
— Так, о наймудріший.
— Та припини, — перебив друга Совредо, — те, що я найстаріший, ще не означає, що наймудріший. У кожного з вас вистачить і своєї мудрості. І якби я в цьому не був переконаний, то не попросив би зараз те, що збираюсь.
Совредо примружив майже прозорі старечі очі і пильно глянув на нас:
— Якщо ти не відпливеш сьогодні, Зуфаре, завтра вже не зможеш кораблем дістатись до Захрейну. Бо скоріш усього, Сагарі здасться Південному Альянсу, і через його води жоден ворожий корабель не пропливе. Там пануватимуть сили жерців.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Полювання на шпигуна», після закриття браузера.