Читати книгу - "Прокляття дому"

Восени старі власники дому пропонують садівникові перебратися до них у кімнату для гостей, вона на першому поверсі, у ній є рукомийник, вхід до кімнати — окремий, а холодними зимовими днями її швидко можна обігріти тепловим котлом. Садівник приймає пропозицію. Лікар з Берліна, кажуть йому, орендуватиме тепер бджолярню і колишній фруктовий сад. Вичищаючи полиці в бджолярні, молодий власник дому натрапляє серед слоїків з медом на скриньку зі столовим сріблом. Він бере срібло і розкладає його в великому домі у відповідній шухляді з приборами. Спіральний електрообігрівач, що залишився в кімнаті з центрифугою ще з минулої зими, він відносить назад у підвал. У тому самому місці, де колись уже стояв паркан, лікар з Берліна ставить новий паркан, як тільки лиш отримує права на праву частину земельної ділянки. Це не лише його право, але й обов'язок, тому що кожен орендар відповідає за лівий, якщо дивитися на озеро, бік своєї земельної ділянки. Садівник ще може показати чоловікові з села, що має поставити паркан, кілька колишніх межових каменів, що їх можна знайти подекуди в кущах.

У селі говорять, що, відколи знесли бджолярню, садівник перестав обрізати нігті на ногах. І тепер нігті обкрутили пальці і вже сягають п'ят, а навіть вилізають ззаду з черевиків. І хоча за черевиками і шкарпетками нічого не видно, але по його накульгуванню можна виразно зрозуміти, що з ним не все гаразд. У селі говорять, що садівник намовляє малолітню доньку власників дому видирати пучки трави і жбурляти їх разом з рештками землі на корінцях на свіжопотинькований дім лікаря з Берліна. Плями від тих пучків з травою, що їх дівчинка жбурляла на будинок, можна розгледіти на стінах цілком виразно. У селі говорять, що робітники з Берліна, які мають витягнути купальню вгору на пагорб, приїхали в костюмах і при краватках, а зверху по костюмах на них були темні маскувальні штормівки, людям у селі про це, мовляв, відомо з розповідей садівника. У селі говорять, що новий орендар колишньої єврейської ділянки, власне оцей ось лікар з Берліна, винний в тому, що його старший сусід, у якого був усього лиш нежить, помер у лікарні. Він, мовляв, свідомо забагато вколов своєму пацієнтові, бо йому мало було вузької стежки до озера, він, бачте, хотів привласнити і місток в озеро. Все це може підтвердити садівник. А ще садівник, кажуть, розповідав, як цей лікар з Берліна прокрався сюдою нещодавно після забави в сільському шинку «Крива ялина», ведучи за собою дівчину з Франкфурта-на-Одрі, перейшов через свою ділянку до води і зраджував дружину саме на цьому містку, на користування яким він ніколи не мав дозволу громади. Садівник, кажуть, бачив то все на власні очі.

Після смерті старого власника дому молодий власник віддає майстерню над водою для проживання на вихідних одній подружній парі з райцентру неподалік, що тримає свою яхту в селі на причалі. За це пара зобов'язується косити влітку траву на великій і малій галявині. Коли садівник наливає орендарям бензин у газонокосарку, донька молодого власника дому та її приятель з сусідського дому можуть тримати лійку.

Роби, як знаєш, сказав він. І вона відповіла: так. І сказавши «так», раптом зайшлася слізьми, а він не міг зрозуміти, у чому річ. Його дружина не плакала навіть тоді, коли вперше сиділа навпроти нього на побаченні у в'язниці. Він їй тоді сказав: Я би тебе викликав до себе. А вона на це: Я знаю. А більше нічого. І взагалі не плакала. Коли його відпустили на волю, вони без зайвого галасу одружилися. І ось тепер, через тридцять років, він їй усього лиш сказав: Роби, як знаєш. А вона відповіла щось, що звучало як «так», правда, це «так» зовсім не було виразним, а тоді затремтіла, а він вирішив, що їй зимно, і обійняв за плечі. Вони вже стільки вечорів провели отак обійнявшись на голлівудській гойдалці, під світлом ліхтаря в саду, сиділи собі допізна, розмовляли або мовчали, дивилися в чорноту, на озеро, що тихо похлюпувало в темряві. Коли він зачув її схлипування, то відразу ж прибрав руку і глянув на дружину, як ніколи ще за цих тридцять років подружнього життя не дивився. Тоді підвівся і пішов на місток, навіть не розвівши руками, як звикло, віт старої верби, що звисають над входом на місток, ніби завіса. І ось він стоїть там, дивиться в ніч і чує за спиною звуки з берега — то все ще схлипує його дружина. Голосить на голлівудській гойдалці, думає він собі й усміхається. Усмішка нестримно розтягає кутики його рота. Він стоїть на містку, на самому краєчку містка, на який він, коли його дружина почала плакати, вийшов так цілеспрямовано, ніби то дорога до фабричної їдальні чи до каси в супермаркеті, навіть попри те, що вербові віти вдарили його по обличчі. Він стоїть і усміхається, витріщаючись у ніч. І що тут скажеш. Вони виходили на яхті в озеро сьогодні вдень, вітер був несильний. Вона тримала линви, він поставив вітрила і час до часу трохи стернував.

Виходити під вітрилами на воду — гарна штука. Він і його дружина так любили воду, що роками зупинялися в наметовому містечку на кемпінгу біля причалу, поки їм не трапилася нагода облаштуватися тут. Їм дозволили переобладнати майстерню внизу над водою під дачне житло, коли майстерню передали, їм дісталися різні корисні речі, скринька з інструментами, поличка для вудок і невеликий рукомийник. Вони затишно облаштувалися серед цвяхів, тросів і зубил, викруток і гумових чобіт, там було все, що треба, телевізор, стіл і ліжко, а їхній човен похитувався тепер перед вікном між двома буйками неподалік від містка. Виходити під вітрилами на воду — гарна штука. Після падіння Берлінської стіни, коли власниця дому працювала за кордоном і ані вона, ані її батько не дбали про земельну ділянку, його дружина взялася прикрашати