Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як вас звати?
— Джевік Тіомський.
— Чим займаєтеся?
— Я крамар, торгую перцем.
— У якій справі ви тут?
— У тій самій, що приводить в Бейн кожного з крамарів.
Він посміхнувся, його очі стали холоднішими, скидалися на зелені озера під крижаним вітром.
— Нам повідомили про порушення громадського порядку. Шум. Крики. Можете пояснити?
Молодший вояк записував усе в книжку. Він підвів голову, чекаючи на мою відповідь.
Мені пересохло в роті.
— Я… — затнувся і зиркнув на Єдова. Той був зайнятий вивченням царги стародавнього ліжка з балдахіном, возькаючи пальцем по дереву, наче перевіряв наявність пилу.
— Ви сказали мені довіряти вам, — звернувся я до нього.
— Прошу взяти до уваги, — промовив сивоголовий вояк. — Ви підозрюєтеся в незаконних діях. Будьте ласкаві зібрати свої речі. Ви маєте поїхати з нами до Вельвалінгу на Благословенному Острові, аби вас випробував Жрець Каменю.
— Про яке випробування йдеться?
— Ходімо, — сказав вояк. — В нас мало часу. — Коли побачив, що я не рушаю з місця, додав: — Знаєте, нічого ще не доведено. Жрець може зовсім відхилити вашу справу. Але якщо ви змусите нас накласти на вас ланцюги, це справить несприятливе враження.
Молодший вояк заходився відщіпати ланцюг зі свого пояса.
— Що ти робиш? — різко зупинив його старший. — Не треба цього.
— Я думав… — відповів молодий чоловік, червоніючи.
— Дурниці, — форкнув старший вояк з огляду на те, що я взявся збирати речі. — Сам бачиш, він цілком слухняний.
Я втиснув у торбину свої книжки й одяг, без вагань додавши Супутник ліхтарника, що належав Єдову.
— А як щодо мене? — запитав Єдов.
— Щодо вас? — перепитав вояк. — Вам дадуть знати з Острова.
— Але ж я діяв з добрими намірами! Повідомив вам одразу, як виникла підозра…
— Якщо вам щось не подобається, можете подати скаргу, — відповів вояк.
Я встав і завдав торбину на плече. Надворі темнішало, поміж вежами міста сіявся легкий дощ. Побачивши, з якою тривогою я дивлюся на нього, сивий вояк блиснув зубами в посмішці.
— Правильно! — промовив. — Підемо разом, як наказала кришка горщику! — І, наче мій вид зворушив його, додав: — Ну ж бо, збадьоріться. На Острові ми маємо дві благословенних речі. Перша — це музика. А друга — ясність.
Ясність.
— Маємо море, ліси, пагорби, — продовжував він. — Це праведна країна. І наше місто — це Священне Місто.
Книга третяСвященне Місто
Глава восьма
Вежа Мирри
Священне Місто: місто гранатових дерев, місто лунких дзвонів. Розжарене місто, місто плюмажів. Вдень на його високі балкони навідуються приручені співочі пташки, а вночі це роблять ширяючі кажани і пухнасті сови. Місто населене мовчазними фігурами, намальованими на стінах і стелях, або такими, що полюють на невловну дичину гобеленовими просторами, або такими, що стоять в кінці галерей: сліпі, з кам'яними кучерями, але одягнені у розкішні хітони з нальотом пилу. Самотня молода газель біжить коридором; її темні очі широко розкриті. На ній нашийник з рубінами. Вона нюхом знаходить шлях за завісу, де споживає приготовану для неї їжу — ячмінну кашу, подану на тарелі з рідкісної блакитної порцеляни.
Коли Фірдреда Бейнського призначили картографом Телкана, він писав: «Отож, йдучи шляхом древніх мудреців, я нарешті відійшов од свого безрадісного життя й усамітнився в домі, пропахлому фіміамом, у землі, на північ од якої закінчуються всі подорожі». Ця сентенція відображає віру олондрійців у те, що мертві мешкають на півночі, що мертва земля є «країною на північ від богів», і тому Благословенний Острів є брамою між двома священними імперіями, між Олондрією та місцем, яке «не є ні землею, ні порожнечею». Кілька разів на рік король з королевою вирушають на найпівнічніший край острова, аби принести жертви невідомої природи на вівтарі, що стоїть на пагорбі настільки священному, що птахи не сідають на нього. У такі часи прийнято говорити: «Вони зустрічаються з Могильним Королем».
Можливо, це близькість смерті або північна одержимість нею додають цьому місцю своєрідної апатії, у якій тоне все. Багаті зали здаються забальзамованими, повітря насичене специфічним запахом. Ліжка вкладають у каркаси, подібні до гробівців… А марнотратність, жадібна чуттєвість придворного життя, вельможі, що ніжаться у ваннах з трояндової олії, страви з перепелиного мозку або деяких залоз білого ведмедя свідчать про жадобу до життя при брамі смерті. Стінні розписи у деяких кімнатах зображають наложниць, які сплять у розпусних позах. За садами сидять, припавши до землі, ілокі — в'ючні птахи: ці масивні пернаті, що ними Телкани їздять на війну, кишать паразитами і смердять смертю, а від їх диких криків достигають плоди.
Що ж додає нічним святкуванням яскравості — чи не сама смерть? Чи не смерть наповнює бальні зали відголосками сміху, додаючи цим нотку чарів, — так, як пікантний соус з очних яблук ворогів, що ним приправляли м’ясо для Тула, дев'ятнадцятого Телкана? Іноді кімнати вибухають кольорами, немов стається тюльпановий шторм, і розсміяні обличчя пропливають поміж дзеркал; фонтани на площі набувають золотої барви завдяки ферментованому персиковому нектару, а озеро осяяне прогулянковими суднами. Придворні палять на сходах, їхні обличчя паленіють од вина й бенкетування, а принцеси кидають з балконів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.