Читати книгу - "Таврований"

— Знаю. У нас з цим не затримаються. Але як же люди? У будь-якому випадку збройний конфлікт призведе до людських жертв.

— Ми не в змозі нічого змінити. Як в Кремлі вирішать, так і буде.

— Іди. Я подумаю.

Штерн вийшов, а Блюхер не переставав міряти кабінет широким розгонистим кроком. Він довго ходив по приміщенню, точно по клітці, перебираючи в голові варіанти рішень. Втомившись від ходьби, знову всівся за масивний стіл, прочитав написане. Багаторічний досвід йому підказував, що не можна втручатися в конфлікт. Японці налаштовані твердо, вони просто так не віддадуть кілька метрів прикордонної смуги.

Невже це не розуміють у Кремлі? Якісь дивні амбіції, де людське життя не береться до уваги, а саме питання, через яке виник конфлікт, виведеного яйця не коштує. В Москву на ім'я наркома оборони Ворошилова пішла телеграма «про порушення маньчжурського кордону» з пропозицією «негайного арешту начальника та інших винуватців у провокуванні конфлікту з японцями».

Відповідь Ворошилова Блюхеру була короткою і категоричною: «Припинити метушню з усякими комісіями і точно виконувати рішення Радянського Уряду та накази Наркома».

Телеграму приніс командуючому фронтом сам начальник штабу Штерн, поклав на стіл і вийшов.

Василь Костянтинович пробіг текст. Навіть не доторкнувся до телеграми.

— Все ясно, — сказав він собі. — Продовжуємо розмахувати шашками.

Зателефонував Сталін.

— Товаришу Блюхер, ви отримали телеграму наркома оборони у відповідь на вашу точку зору?

— Так точно, товариш Сталін.

— У чому ж справа? Чому не виконуєте наказ?

— Збройний конфлікт призведе до людських жертв, яких ще можна уникнути.

— Ви занадто багато думаєте, товаришу Блюхер. Скажіть, товаришу Блюхер, чесно, — чи є у вас бажання по-справжньому воювати з японцями? Якщо немає у вас такого бажання, скажіть прямо, як личить комуністу, а якщо є бажання, — я б вважав, що вам слід було б виїхати на місце негайно.

Василь Костянтинович втомлено опустився на стілець. Поклав руки на стіл. Вони у нього дрібно тремтіли. Він хотів розмови зі Сталіним. Хотів дохідливо пояснити йому, до чого призведе конфлікт, в якому немає ні найменшої необхідності.

Але в Кремлі, мабуть, все вже давно вирішили без нього. І про це свідчить дзвінок Сталіна. «Я б вважав, що вам слід було б виїхати на місце негайно». Сталін розмовляв у притаманній йому манері: не підвищуючи голосу, з розстановкою. Він ретельно підбирав кожне слово, намагався грамотно будувати речення, уникати грузинського акценту. На перших порах на посту генсека його часто звинувачували в малограмотності. І зараз він розумів, що, будучи главою величезної держави, він повинен стежити за своєю мовою.

Але мова, котру він всотав з молоком матері в ранній юності, в період перших кроків революційної діяльності, коли він з друзями грабував гроші для партії, постійно проривалася простонародним говором вулиць Горі та Тифліса. У колі близьких товаришів по службі і родичів він дозволяв собі розслабитися і сказати міцне слово, проявити себе таким, яким він є насправді.

Василь Костянтинович давно вивчив цю манеру поводження, що стоїть за спокійним голосом, за кожною фразою демократа, доброго зовні, уважного. При зустрічах з маршалом він завжди питав, чого він потребує, закликав не соромитися, просити, що потрібно.

Блюхер знав, які рішення іноді приймаються після таких зустрічей. І виходило так, що Йосип Віссаріонович не мав до них ніякого відношення. Це все витівки органів держбезпеки.

Василь Костянтинович відчув гаряче дихання близької розплати за свою поведінку, загрози смертельної небезпеки. Скільки разів він зустрічався зі смертю, скільки сил віддав в ім'я високих ідеалів: рівності, братерства, торжества справедливості. Чого добився в підсумку!?

— Це все, — сказав він собі.

Перед ним пролетіли роки після революції.

У 1922–1924 роках — комендант і військовий комісар Петроградського укріпрайону. Його призначили на ці посади, як одного з найбільш відданих справі революції. В 1924–1927 роках — Блюхер головний військовий радник Чан Кайши в Китаї. В 1927–1929 роках служив помічником командувача Українським військовим округом. У 1929 році його призначили командувачем Особливим Далекосхідним фронтом.

— Це все! — Повторив маршал. — Думаю, що нагорода партії та уряду за мій скромний внесок у справу революції і захист її завоювань не змусить себе довго чекати.

Він знову згадав суд над своїми колегами, понівечене побоями лице Тухачевського та інших смертників. Вони теж життя свого не щадили заради святої справи революції. Але ніхто не подивився на заслуги. Та й кому потрібна революція. Нею тільки прикриваються пристосуванці, які найвище ставлять особисті інтереси. Її святі ідеали розтоптали хромові чоботи вождя, догідливі крики численних підлабузників.

Ось і конфлікт на озері Хасан. З кожним днем наростає галас. Хочуть показати всьому світові, які ми сильні, які великі патріоти. За рахунок нас, стада рабів.

Згадав слова вождя: «я б рекомендував виїхати на місце негайно». Він знав, що ці слова треба розуміти таким чином. Раз наказали, кидай все і негайно вирушай у район конфлікту. Раніше він би змотався додому, зібрав речі першої необхідності і поспішив вирушити в дорогу.

Але на цей раз він не поспішав виконувати наказ. Вирішив для себе: «Поїду завтра. Нехай хлопці ще поживуть».

Він виїхав в район озера Хасан на наступний день. Штерн уже перебував там. Мрії Блюхера про мирне врегулювання конфлікту остаточно розвіялися, коли японці зайняли сопки і окопалися на них.

Тиск на Блюхера членів Головної військової ради посилився і приймав незворотні форми. Сталін і Ворошилов вимагали від командувача фронтом, щоб він негайно зайняв сопки. У «Правді» маршал прочитав заяву, що вороги заглибилися на територію СРСР на чотири кілометри. Це було неправдою. Звичним ідеологічним ходом, який давав свої результати. Повідомлення сколихнуло патріотичні почуття радянських громадян. У тих же центральних газетах з'явилися