Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Від сили-силенної товарів у Липочки розбіглися очі, але деякі етикетки збентежили її. Наприклад, на коробках було написано «молоко», неначе молоко можна налити в паперовий пакет. Тут-таки стояло багато дрібних коробочок з привабливим написом «Чудо». Заінтригована Липочка відкрила одну упаковку і зрозуміла, що бабуся мала рацію: чудес на цьому світі не було. У коробочці лежав звичайний сир.
Справжнє потрясіння чекало на Липочку у відділі, де продавалися консервовані овочі. На полиці стояли бляшанки з написом «Зелений велетень». Дівчинка знала, що серед велетнів зустрічаються людоїди, але щоб люди їли велетнів — з цим вона стикалася вперше. На сусідній полиці громадилися не менш страхітливі банки «Дядя Ваня». По спині в Липочки пробігли мурашки. Значить, тут не гребують і канібалізмом. А втім, судячи з кількості баночок, дядя Ваня теж був велетнем.
Намагаючись не показувати переляку, дівчинка швиденько проминула страшні полиці і потрапила до хлібного відділу. Тут продавалося багато різної смакоти, але Липочка не стала затримуватися.
Слід було поквапитися. Адже бабуся могла вже й прокинутися. Дівчинка не хотіла її хвилювати. Узявши плетінку з вишнею і коробку із заварними тістечками, дівчинка попрямувала до виходу.
Біля дверей її зупинив окрик:
— Куди без грошей? Вихід через касу.
Чоловік у синій формі охоронця перепинив їй шлях. Так Липочка довідалася, що відсутність чаклунства зовсім не скасовує наявності валюти. Дівчинка розвела руками:
— У мене немає грошей.
— Тоді викладай усе, що взяла, — наказав охоронець.
Липочка із жалем поклала пиріг і тістечка на стійку.
До першого підійшов другий охоронець і сказав:
— У неї ще сир у торбинці. Камера показала, коли вона його цупила.
Липочка побачила біля каси товсту тітку, з якою зіткнулася у відділі сирів і відразу зрозуміла, що це і є. Камера, яка на неї донесла. Судячи з того, що Яків Еммануїл Феліциус давно принишк, дівчинка підозрювала, що сиру в торбинці вже немає.
— Чого стоїш? Ану відкрий торбинку, — зажадав охоронець.
— Там нічого немає.
Липочка позадкувала.
— Ось ми й перевіримо, є чи ні.
Чоловік потягнув до себе торбинку. Раптом його руку ніби обпалило вогнем. Охоронець мимоволі відсахнувся.
Липочці вистачило хвилинного замішання, аби прослизнути через відчинені двері і кинутися навтікача. На щастя, дядьки не захотіли її доганяти.
Липочка квапилася до дитячого майданчика і роздумувала про мінливості долі. Скільки разів за останню добу їй доводилося рятуватися втечею. Добре ще, що цього разу з нею не було бабусі.
Незабаром вигулькнули гойдалки, драбинки і дерев'яні будиночки. Старенька все ще спала. Вона була така маленька і сухорлява та беззахисна в незвичному вбранні! Життя в новому, суворому світі було для неї непосильною ношею. Липочці стало шкода бабусю.
Дівчинка сіла біля пісочниці, дістала Щоденник і написала: «Хай у бабусі з'являться незвичайні сили».
Дракончик висунувся з торбинки і повертів головою. Переконавшись, що поруч нікого немає, він виліз і з насолодою простягся на піску. У Липочки раптом виникла дивна думка, яка ніколи не з'являлася у Вернисвіті. Думка була майже відчутною, тут про це думали всі разом і кожен окремо: від бомжа до олігарха. Вона проникала в мозок, витісняючи всі інші, мабуть, набагато корисніші ідеї. Липочка у відчаї прикидала: де взяти гроші?
І тут вона в черговий раз переконалася, що Яків Еммануїл Феліциус був справжнім скарбом. Він, попирхуючи і надимаючи щоки, качався в піску, неначе приймав пісочну ванну, і раптом вигріб зім'ятий папірець. Це був неймовірний успіх. Мандрівники розжилися банкнотою аж у десять карбованців!
Липочка ледве стрималася, щоб не розбудити бабусю, але потім їй у голову прийшла чудова ідея. Поки старенька спить і не може заборонити їй користуватися Щоденником Бажань, треба наробити таких папірців якомога більше. Новий запис говорив: «Хай у мене зараз же з'явиться сто таких самих банкнот».
Пачка десяток з'явилася найпростішим способом — нізвідки. Вона просто опинилася в торбинці. Липочка почувала себе справжньою багачкою. Її розпирало від бажання похвалитися перед бабусею. Августина немов відчула нетерпіння онучки. Вона клюнула носом і прокинулася.
— Здається, я задрімала? — пробурмотіла старенька чарівниця, відганяючи сон. — А ти так і просиділа?
— Бабусю, я роздобула гроші,— з місця навскач заявила Липочка і вручила бабусі пом'яту пачку купюр.
— Де?
Знаючи онучку, Августина не могла приховати збентеження. З Липочкою навіть найневинніші новини загрожували обернутися катастрофою.
— У пісочниці.
Це була майже правда.
— Ходімо, купимо чогось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклунка з останньої парти», після закриття браузера.