Читати книгу - "Мати все"

зайва. Десять газетних рядків плюс кубло моторошних сумнівів – і дівчина в тонусі. На автоматі залізла під теплий душ і за мить вискочила, наче й не втямила, навіщо їй стільки води. Одягалася тихо, молилася, щоби Стас не прокинувся – не хотіла, щоб він бачив її такою безпорадною, а від того геть некрасивою і фригідною.

Крадькома рушила до передпокою: скоріше до клініки! Там – спокій душевний, упевненість, самостійні відповідальні рішення, повага колег. Вона – Вербицька. Нащо їй думати про пусте? На неї чекають хворі…

Зупинилася. Озирнулася на іграшкове ведмежа. Метушливо вихопила з блокнота чистий рецептурний бланк, написала на звороті: «Я би теж пошукала створіння, що нагадує тебе. Та це неможливо… Ти – єдиний. І я не хочу без тебе жити. Яка приголомшлива правда. Ліда». Поклала бланк ведмежаті в лапки і врешті вислизнула з дому.

Розділ 4

Останній тиждень старого року кожному підготував сюрпризи.

На далекому хутірці Нінуха пропила останні копійки, а потім у пошуках грошей перевернула хату догори дриґом і раптом надибала аж сорок гривень у Раїному шкільному рюкзаку. Розлютилася – звірі милосердніші.

– Так ти, сучко, у матері крадеш?! – викручувала доньці руки, аж суглоби хрумтіли. Нінка ж не дурна по лицю бити, щоби синці повискакували! Вона ту малу сволоту й без синців провчить.

– Не чіпай Раю, мамо… – ревіли малі.

– Це не я! Не я! – кричала Рая.

– А хто?

– Може, та пані мені в рюкзак вкинула! – відчайдушно вигукнула Рая. Стрільнула оком на підвіконня – там, у щілині під вікном, ще дві двадцятки сховані. Як мамка і їх знайде, не відбрешеться.

Нінуха згадала про Іветту, відпустила доньчину руку.

– Каші малим навари… – Побігла з двадцяткою до генделика Сугоянів.

Малі обліпили скривджену сестру.

– Райко, скажи… Не буде нам тепер дарунків на Новий рік? Не буде?

– От ви дурні, – скривилася від болю. – Як же без дарунків? – Скоса на підвіконня. – До мене Дід Мороз учора вночі приходив. Мішок свій показував: тут, каже, подарунки для Миколки, Андрійка, Едьки та Ясі. Он як!

– А чому я не бачив Діда Мороза? – насупився Едька.

– Бо ти спав!

Стас Скакун весь останній тиждень року не вилізав з Інтернету. Його пробила ідея відсвяткувати цей Новий рік особливо й незабутньо, і, щоб не напружувати власних мізків, Дезінфікатор вирішив ознайомитися з тим, як незвично влаштовують собі свята інші люди. І натрапив на цікаву пропозицію свінґерів. Такий собі Олесь П. та його дружина Ганна запрошували свінґерів-однодумців провести три дні у приватному заміському готелі біля озера.

«Це фантастика! – писала Ганна П. на власному сайті. – Коли ми з Олесем поїхали до цього готелю, щоби домовитися про оренду й самим пересвідчитися, що він підходить для нашої компанії, ми мало не померли від захвату. Готель новий, двоповерховий, побудований із сосни. Запахи зводять із розуму й збуджують. Десять шикарних двомісних номерів із неймовірними ліжками. У кожному номері – душ і туалет. Це ж саме те, що нам треба, люди! Та якщо ви думаєте, що це всі принади, ви помиляєтеся. На першому поверсі – простора вітальня з каміном. По підлозі розкидані ведмежі шкури, тож “відкриті” свінґери натішаться на них, будьте певні. Поряд із вітальнею невеличкий кінозал. Ви ніколи не займалися сексом у кінозалі? Я сказала Олесю, що кінозал мій! Він оцінив, але засмутився, бо мріяв почати саме з кінозалу. Та я заспокоїла його – у нас цілих три дні. Усі встигнуть! Усюди! І в кінозалі, і у вітальні, і у спальнях. А ще є лазня, басейн… Люди! Це круто! Навкруги засніжений ліс, озеро в кризі. Особисто мені сподобалася ще й кухня, і те, що обслуга живе в окремому будиночку і в готель – ні ногою. Уявляєте? Я вже хочу…»

Далі естафету перехоплював Олесь П., сухо повідомляв, що на сьогоднішній день вони вже орендували диво-готель і святкуватимуть із ранку тридцять першого грудня до вечора другого січня, тож можуть запросити ще три подружні пари, бо, враховуючи їх самих, сім пар із десяти можливих уже забронювали місця у свінґерському раю і виклали за це по вісімсот баксів з особи.

Дідько! Стас загорівся – із котушок! Миттєво зв’язався з Олесем П., за годину зустрівся з тим – тридцяти нема, а башка лиса, свінґер, блін! – у ресторані на набережній, віддав тисячу шістсот баксів і забронював для них із Лідою номер із вікнами на озеро.

– Свінґерський досвід маєте? – поцікавився Олесь П.

– Достатній! – збрехав збуджений Стас.

– Ідея така. Три контакти з новими партнершами щодня. Чи ви віддаєте перевагу партнерам?

– У вас погано з арифметикою, – зісковзнув Стас зі слизької теми.

– Не розумію?

– Жінок десять, а мені – тільки дев’ять за три дні?

– Ну, не будете ж ви займатися сексом із власною дружиною? – знизав плечима свінґер.

Стас знітився, потиснув Олесю долоню, натомість отримав запрошення, мапу проїзду до заповідного готелю і ключ від номера.

Залишалося небагато – вгамувати збудження і не проговоритися завчасно Ліді про сюрприз. За спиною свербіли– прорізалися крила, справи вирішувалися швидко і без проблем, і Стас навіть подумав, що потенційний сексуальний карнавал значно підвищує його ділові якості, і це таки круто. Єдине непокоїло – Іветта. Наприкінці року вона, як завжди без пояснень, припинила передавати зятю конверти з баксами, і хоч Стас уважав, що брав гроші з принципу, щоб насолити ненависній тещі, чогось розхвилювався. Мабуть, відьма задумала щось нове.

Іветта весь останній тиждень року суворо дотримувалася власного плану. Попросила доньку заїхати до неї в клініку, коротко пояснила:

– Ми поки, Лідочко, про одруження не говоримо. Ще налякаємо дівчину, а та ще, не дай Бог, розбурхає Платона. Ми просто нормальні милосердні християни. Ми знаємо про біди простих людей, тому хочемо зробити щасливою хоча б одну нещасну дівчинку. Ми даємо їй дім, сім’ю, турботу і затишок. Хай звикне, а тоді уже…

– Добре, мамо, – Ліда відвела погляд і раптом побачила злощасну стару газету з фотографією вбитої повії, – й досі лежала на столі Іветти. Зблідла.

– Тобі зле, Лідочко? – Іветта не пропускала й дрібниці.

– Ні, мамо. Ні, – заспішила з відповіддю. – Я хвилююся за Платона…

– Платон знає, що до нього їде… лялька. Він уже бачив твою переобладнану кімнату…

– І що? – вихопилося в Ліди. – Він… не обурився? Адже ця кімната… моя.

– Платон – не слабкий на голову. Він цілком адекватна і розумна людина, – нагадала Іветта. – Він знає, що в тебе тепер є свій дім і тому