Читати книгу - "Сезон гроз"

чимало. Однак без знань і вмінь тяжко опанувати викликаного демона. Доморослому гоету ще пощастить, якщо демон просто звільниться і втече. Багато хто знайшов свій кінець, будучи розірваним на шматки. Тому викликання демонів і будь-яких інших істот з рівнів стихій і парастихій суворо заборонене під страхом покарання. Існує система контролю, яка гарантує дотримання заборони. Однак є місце, виключене з-під контролю.

— Ну звісно. Замок Ріссберг. Очевидно.

— Очевидно. Ріссберг не можна контролювати. Система контролю над гоецією, про яку я говорив, була створена саме тут. Внаслідок проведених тут експериментів. Завдяки здійсненому тут тестуванню система постійно удосконалюється. Проводяться тут також інші дослідження, здійснюються інші експерименти. Дуже різноманітні. Тут досліджують різні речі і явища, відьми́не. Всяке тут роблять. Не завжди законне і не завжди моральне. Мета виправдовує засоби. Такий напис можна б тут помістити над брамою.

— Але з доповненням, — втрутився Цара, — що в Ріссбергу виникло, те в Ріссбергу й залишається. Тут експериментують під наглядом. Все моніторується.

— Мабуть, не все, — іронічно промовив Геральт. — Щось та вийшло з-під контролю.

— Щось вийшло, — спокій Пінеті вражав. — Зараз у замку працює вісімнадцять майстрів. Крім того, понад півсотні учнів та адептів. Більшість цих останніх від ступеня майстра відділяють лише формальності. Ми побоюємося… Маємо підстави припускати, що хтось із цієї численної групи вирішив порозважатися гоецією.

— Не знаєте, хто саме?

— Не знаємо, — Гарлан Цара і оком не змигнув. Але відьми́н знав, що він бреше.

— В травні і на початку червня, — чародій не чекав на дальші питання, — в околиці сталися три масові вбивства. В околиці, себто тут, в Підгір’ї, найближче за дванадцять, найдальше за двадцять миль від Ріссбергу. Кожного разу йшлося про лісові хутори, селища дроворубів та інших лісових працівників. У поселеннях знищили всіх мешканців, нікого живого не залишилося. Оглянувши трупи, ми не мали сумніву, що вбивства були скоєні демоном. Точніше, енергуменом, носієм демона. Демона, якого викликали в цьому замку.

— Геральте з Ривії, у нас проблема. Ми повинні її вирішити. І сподіваємося, що ти нам в цьому допоможеш.

Пересилання матерії — це річ майстерна, фінезійна і витончена, отож, перед тим, як приступати до телепортації, обов’язково слід випорожнитися і вивільнити сечовий міхур.

Джофрей Монк, Теорія і практика використання телепортаційних порталів

Розділ десятий

Рибка, як звичайно, хропла і бочила на сам вигляд попони, в її пирханні відчувалися страх і протест. Не любила, коли відьми́н замотував їй голову. Ще більше не любила того, що відбувалося відразу ж після замотування. Геральт нітрішки не дивувався з поведінки кобили. Бо теж не любив. Звісно, йому не випадало ні хропти, ні пирхати, але він не стримався від виразу свого невдоволення в іншій формі.

— Воістину дивною є, — не знати вкотре здивувався Гарлан Цара, — твоя аверсія до телепортації.

Відьми́н не розвинув дискурсу. Цара цього й не чекав.

— Ми тебе пересилаємо, — продовжив, — вже більше, ніж тиждень, а кожного разу ти кривишся так, наче тебе ведуть на ешафот страчувати. Я б ще розумів звичайних людей, для них пересилання матерії є страшною і неуявною річчю. Але ж я думав, що ти, відьми́н, маєш більше досвіду з магію. Це ж не ті перші портали, що за часів Джофрея Монка! Зараз телепортація є поширеною і цілковито безпечною. Всі телепорти безпечні. А ті, які я відкриваю, — безпечні патентовано.

Відьми́н зітхнув. Він не раз і не двічі бачив ефекти дії безпечних телепортів і навіть був учасником розпізнавання решток людей, які з цих телепортів користали. Тому знав, що декларації про безпечність телепорталів відносилися до тієї ж категорії, що і: мій песик не кусається, мій синочок — добрий хлопець, цей бігос свіжий, гроші віддам післязавтра, я ночувала у подружки, всі свої сили віддам для блага батьківщини, а також — відповіш на кілька питань і тут же тебе звільнимо.

Однак не було ні виходу, ні альтернативи. Згідно зі складеним у Ріссбергу планом, завданням Геральта мало бути щоденне патрулювання вибраної ділянки Підгір’я та розміщених там селищ, хуторів, виселків і слобідок — місць, де Пінеті й Цара побоювалися чергового нападу енергумена. Ці селища були розкидані по всьому Підгір’ї, інколи досить далеко одне від одного. Геральт мусив згодитися з тим, що без телепортаційної магії ефективне патрулювання було неможливим.

Заради конспірації, Пінеті і Цара сконструювали портали на далекій околиці комплексу Ріссбергу, у великому, порожньому і благаючому ремонту приміщенні, в якому смерділо затхлістю, павутиння липло до обличчя, а висохлі мишачі бібки хрустіли під черевиками. Після активування чарів на покритій патьоками і рештами якогось шмару стіні з’являвся вогнисто сяючий контур дверей — а швидше воріт — за якими клубилося непрозоре, опалізуюче напівсвітло. Геральт змушував закутану кобилу ввійти в це напівсвітло — і тоді робилося неприємно. В очах блискало, після чого зникала можливість бачити і відчувати хоч щось — крім холоду. Всередині чорної порожнечі, серед тиші, безформенності і безчасу єдиним почуттям залишалося почуття холоду, всі інші телепортал виключав і гасив. На щастя, лише на якусь мить. Ця мить проминала, реальний світ зблискував у очах, а кінь, все що хроплячи від страху, бив підковами об твердий ґрунт дійсності.

— Я розумію, чому полохається кінь, — вже вкотре заявив Цара. — Але твій страх, відьми́не, цілковито ірраціональний.

Геральт ледь стримався від спростування — страх ніколи не буває ірраціональним Поминувши психічні розлади. Це одна з найперших речей, які пояснювали малим відьми́нам. Добре відчувати страх. Раз відчуваєш страх, значить, є чого боятися, будь насторожі. Страху не треба переборювати. Достатньо йому не піддаватися. І варто в нього вчитися.

— Куди сьогодні? — спитав Цара, відкриваючи лакову скриньку, в якій тримав паличку. — В який район?

— Сухі Скелі.

— До заходу сонця постарайся встигнути у Яворок. Звідти ми тебе заберемо, я або Пінеті. Готовий?

— До всього.

Цара повів у повітрі рукою й паличкою, наче диригував оркестром. Геральтові здалося, що навіть чує музику. Чародій співуче проскандував заклинання, довге, за звучанням — наче декламований вірш. На стіні розблиснули яскраві лінії, з’єднуючись у сяючий чотирикутник. Відьми́н закляв під носом, заспокоїв пульсуючий медальйон, штовхнув кобилу п’ятами і змусив її вступити у молочну порожнечу.

* * *

Чорнота, тиша, безформенність і безчас. І раптом зблиск і струс, тупіт копит об твердий ґрунт.

* * *

Злочини, у скоєнні