Читати книгу - "Мізері"

Здалеку, у віталь н і, бри н іла мелодія Шопе н а, і ві н н а хвильку застиг із руш н иком у руках, дослухаючись до н еї.

Волога, що стікала по щоках Є н а, була тепер н е краплями дощу, а слізьми.

Ві н пригадав, як Джеффрі н аказував йому: н е плач при н ій, друже, н іколи н е дозволяй собі плакати у її присут н ості!

Звіс н о, Джеффрі був правий (старий добрий Джеффрі рідко помилявся), але і н коли, коли Є н лишався н а самоті, до н ього приходило н епроха н е усвідомле нн я, що Мізері ледве вирвалася з обіймів тем н ого Же н ця, і йому було н есила стримувати сльози. Ві н так її любив, ві н би помер без н еї. Без Мізері для н ього просто н е залишиться місця в цьому житті, і життя саме його полишить.

Її пологи були довгими та склад н ими, але, як виголосила повитуха, н е довше та н е склад н іше, н іж у н езліче нн ої кількості молодих жі н ок, яких во н а бачила до того. Лише після пів н очі, за годи н у по тому, як Джеффрі поїхав по лікаря в бурю, що швидко н асувалася н а їх н є мале н ьке містечко, аж тоді повитуха за н епокоїлася. Саме тоді почалася кровотеча.

— Старий добрий Джеффрі! — цього разу промовив Є н уголос, коли зайшов у величез н у кух н ю, оздобле н у в захід н о-а н глійському стилі та н атопле н у так, що мож н а було з н епритом н iти.

— Ви шось мовили, мій сере? — перепитала місіс Рамадж, виходячи з комори. То була н оровлива, та попри все улюбле н а еко н омка Кармайклів. Як завжди, її чепчик був зсу н утий н абік, і від н еї пахло тютю н ом, який во н а н юхала вже багато років, гадаючи, що про її таєм н у пристрасть н іхто н е здогадується.

— Я н е до вас, місіс Рамадж, — відповів Є н .

— Судячи з того, як крапотіло з вашого плащика в передпокої, ви замалим н е потопилися між сараями та хоромами!

— Так, ваша правда, — сказав Є н і подумав: «Якби Джеффрі з лікарем приїхали хоч н а десять хвили н піз н іше, во н а би померла».

Ві н свідомо н амагався відіг н ати цю мар н у та жорстоку ідею. Думка про життя без Мізері була н астільки н еймовір н ою, що, коли во н а пробиралася йому в голову, ві н н еодмі нн о дивувався.

Аж раптом, розвіюючи ці похмурі розмірковува нн я, залу н ав здоровий крик н емовляти, його си н а, який проки н увся та вже н аготувався до вечері. Є н почув тихі кроки Е нн і Вілкс, вправ н ої годуваль н иці Томаса, яка почала заспокоювати малюка та мі н яти йому пелюшки.

- Н аша крихітка сьогод н і розгукалася, — зауважила місіс Рамадж, і Є н з н ову, з н еодмі нн им подивом, згадав, що ві н став батьком мале н ького хлопчика, а потім почув голос дружи н и, яка стояла у дверях:

— Вітаю тебе, любий.

Ві н підвів очі та погля н ув н а свою коха н у Мізері. Во н а стояла, трохи прихилившись до одвірка, і н а її плечі щедрою розкішшю падало кашта н ове волосся, в якому світло відбивалося загадковими тем н о-рудими іскрами. Її обличчя було досі бліде, але н а щоках Є н помітив перші оз н аки рум’я н цю. Її очі були тем н ими та глибокими, і в н их відблискувало світло кухо нн их світиль н иків, н аче мале н ькі дорогоці нн і діама н ти н а чор н ій повсті.

— Коха н а моя! — скрик н ув ві н і ки н увся до н еї, як того д н я в Ліверпулі, коли ві н був упев н е н ий, що її викрали пірати, як і заприсягався Божевіль н ий Джек Вікершем.

Місіс Рамадж раптом згадала про якісь н езакі н че н і справи у віталь н і і лишила їх удвох. Проте вийшла во н а з усмішкою н а обличчі. Місіс Рамадж також і н коли мимоволі замислювалася, н а що би перетворилося їх н є життя, якби Джеффрі та лікар запіз н илися хоч н а годи н у тієї тем н ої грозової н очі два місяці тому або якби н е спрацювало експериме н таль н е перелива нн я крові, коли молодий хазяї н так сміливо віддав влас н у живу кров, щоб во н а текла по вис н аже н их суди н ах Мізері.

— Ох, жі н очко, — сказала во н а собі, поспішаючи коридором до віталь н і, - про такі штуки н е тре’ й думать.

Гар н а н аста н ова, таку саму пораду давав собі Є н . Але во н и обоє розуміли, що гар н і поради легше давати, н іж слідувати їм.

Н а кух н і Є н міц н о обій н яв Мізері, і в солодкому ароматі її теплої шкіри його душа помирала та н ароджувалася з н ову й з н ов.

Ві н торк н увся її грудей та відчув силь н е, розміре н е биття серця.

— Якби ти померла, я би помер із тобою, — прошепотів ві н .

Во н а оповила його шию руками, і доло н я Є н а щіль н о притис н улася до її грудей.

— Тихо, любове моя, — прошепотіла у відповідь Мізері, - н е кажи дур н иць. Я тут… я поруч. А тепер поцілуй ме н е! Якщо я помру, то тільки з бажа нн ям бути з тобою.

Ві н уп’явся губами в її губи та запустив руки у