Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак і лабораторного дослідження секрету вимені. Цю хворобу диференціюють від інфекційної агалактії овець і кіз.
Лікування. На ранніх стадіях захворювання застосовують антибіотики і сульфаніламідні препарати, які не потребують багаторазового введення (наприклад, біцилін-3, дибіоміцин). У разі абсцесів і гангрени вимені необхідне хірургічне втручання.
Профілактика. Необхідно оглядати вівцематок, звертаючи увагу на вим’я. Перед доїнням молочну залозу обтирають рушником, змоченим у розчині дезмолу, а після доїння – дезінфекційною емульсією. У разі виникнення хвороби хворих вівцематок ізолюють разом із ягнятами і лікують, всю кошару дезінфікують.
Кампілобактеріоз
Етіологія. Збудник хвороби – мікроорганізм кампілобактер – коротка зігнута паличка у вигляді метелика. Джерело збудника інфекції – заражена тварина. Хвороба вражає вівцю тільки під час суягності, що супроводжується масовими абортами та мертвонародженням (10–70 %) на пізніх термінах. Зараження відбувається аліментарним шляхом. Після одужання тварини тривалий час залишаються мікробоносіями і набувають стійкого імунітету.
Клінічні прояви. Діагноз встановлюють на підставі лабораторного дослідження абортованих плодів, матково-цервікального слизу, який доправляють у термосі з льодом не пізніше 6 год від моменту взяття.
Лікування. У порожнину матки хворим тваринам вводять пеніцилін і стрептоміцин, емульговані в стерильній рослинній олії або розчинені у фізіологічному розчині; внутрішньом’язово – стрептоміцин.
Профілактика. Полягає в проведенні ветеринарно-санітарних заходів в отарі.
Контагіозна ектима овець і кіз
Етіологія. Збудник – вірус із роду парапоксивірусів, який виявляють у вмісті вузликів і пухирців. Вірус дуже стійкий у зовнішньому середовищі, в сухих струпах при кімнатній температурі зберігається до 20 років, а у вологому середовищі менш стійкий. Під час нагрівання до 60–65 °С гине протягом декількох хвилин.
Джерело збудника інфекції – хворі й перехворілі тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з відпалими струпами, корочками й витіканнями з ротової порожнини. Місцем проникнення інфекції можуть стати невеликі ранки в результаті прорізування зубів, випасання на пасовищах з колючими або сухими рослинами, годування грубим колючим сіном. Вівцематки заражаються від ягнят-сосунів під час ссання.
Клінічні прояви. Вірусна хвороба, що характеризується утворенням вузликів, пухирців і гнійників переважно на слизовій оболонці ротової порожнини і шкірі губ. Хворіє також людина. Смертність серед овець – 5–10 %, ягнят – до 90 %. Інкубаційний період хвороби триває 6–8 діб. Захворювання проявляється по-різному: спочатку з’являються рожево-червоні плями в кутах рота, на шкірі губ, потім на їхньому місці утворюються бульбашки, що перетворюються через добу в гнійники. Останні, підсихаючи, утворюють сірувато-коричневі кірки, які через 10–14 днів відпадають. Процес поширюється з голови на шкіру грудей, внутрішню сторону стегна, вінчик, статеві органи. Хвороба нерідко ускладнюється некробактеріозом.
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і лабораторних досліджень.
Лікування. Специфічних засобів лікування немає. Уражену слизову оболонку ротової порожнини протягом 5–10 діб щодня обробляють гліцерином або розчином йоду. Під час ураження шкіри губ, голови, вимені використовують синтоміцинову емульсію. У разі ускладнення некробактеріозом ягнятам дають біоміцин.
Профілактика. Передбачає заходи, що запобігають проникненню збудника в господарство. Застосовують вакцинопрофілактику. Заражені пасовища не рекомендують використовувати протягом двох років.
Лептоспіроз
Етіологія. Хворобу спричиняє мікроорганізм лептоспіра, що малостійка до дії дезінфікувальних засобів і швидко гине під час нагрівання. Хворі та перехворілі тривалий час виділяють збудника із сечею. Зараження відбувається найчастіше через корм і воду.
Клінічні прояви. Захворювання характеризується лихоманкою, анемією (недокрів’ям), жовтяницею, абортами вагітних тварин або народженням нежиттєздатного приплоду, ураженням нирок (гемоглобінурія – наявність у сечі гемоглобіну), некрозами слизових оболонок та шкіри, атонією шлунково-кишкового тракту.
Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим, хронічним і безсимптомним. У дорослої дрібної рогатої худоби часто протікає безсимптомно, а в молодняку – у гострій формі.
За гострого перебігу у хворих особин підвищується температура тіла, в сечі з’являється кров. У деяких тварин спостерігається жовтяничне забарвлення і некроз слизових оболонок очей, ротової порожнини та окремих ділянок шкіри, нерідко пронос або запор. Вагітні тварини абортують.
За підгострого перебігу спостерігають ті самі симптоми, але менш виражені, а за хронічного ознаки виражені слабо, прогресує схуднення і зниження продуктивності.
Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів лабораторного дослідження крові. Оскільки незалежно від перебігу хвороби в крові тварини виявляють специфічні антитіла на 5–7-й день після зараження, через 10–20 днів розвивається лептоспіроносність, що триває до 1–2 років. Кількість лептоспіроносіїв на неблагополучній стосовно цього захворювання території серед дрібної рогатої худоби може становити 1–5 %, рідше – 10–20 %. Лептоспіроз необхідно диференціювати від бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, сальмонельозу та інших хвороб.
Лікування. Використовують антибіотик стрептоміцин, який вводять внутрішньом’язово протягом 4–5 діб.
Профілактика. Полягає в карантинуванні новоприбулих тварин, проведенні дератизаційних заходів, плановому обстеженні поголів’я.
Хворих тварин ізолюють і лікують, решту поголів’я лікують. У неблагополучних районах тваринам вводять полівалентну вакцину проти лептоспірозу.
Лістеріоз
Етіологія. Інфекційна хвороба дрібної рогатої худоби і тварин практично всіх видів, у тому числі домашньої птиці, а також людини, що характеризується ураженням нервової системи, септичними явищами, абортами і маститами.
Збудником є невелика бактерія – лістерія, що стійка в зовнішньому середовищі, довго зберігається в ґрунті, воді, на рослинах. Загальновживані дезінфікувальні засоби швидко її дезактивують.
Джерело збудника – хворі й перехворілі тварини, які виділяють збудника в зовнішнє середовище із сечею, калом, молоком, виділеннями з носової порожнини, очей, статевих органів, а також тварини-лістеріоносії. Резервуаром лістерії в природі є гризуни і деякі види диких тварин. Зараження відбувається аліментарно, аерогенно, через пошкоджену шкіру, слизові оболонки статевих органів у овець та кіз, частіше в зимово-весняний період.
Клінічні прояви. Інкубаційний період лістеріозу становить 7–30 днів. Хвороба протікає гостро, підгостро і хронічно. Відрізняється від інших заразних хвороб розмаїттям форм клінічного прояву: нервова, септична, генітальна, атипова, безсимптомна.
За нервової форми хвора тварина пригнічена, відмовляється від корму, іноді спостерігають підвищення температури тіла, світлобоязнь, сльозотечу, втрату апетиту, проноси, судоми, коматозний стан, неприродне викривлення шиї.
Тривалість цієї форми хвороби – до 10 днів, у більшості випадків тварини гинуть.
Генітальна форма проявляється абортами в другій половині вагітності, затриманням посліду, ендометритами, маститами.
Атипова форма з проявами лихоманки, пневмонії та гастроентериту трапляється рідко.
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і лабораторного дослідження уражених органів трупа.
Лікування. Найчастіше є марним, іноді буває успішним на початку захворювання застосувати антибіотики тетрациклінового ряду, наприклад хлортетрациклін, окситетрациклін або тетрациклін.
Профілактика. Необхідно проводити заходи щодо недопущення занесення збудника, вживати дератизаційних заходів, контролювати якість кормів (особливо силосу). У разі виявлення хворих лістеріозом вводять обмеження на ввезення або вивезення тварин. Тварин, що мають ознаки ураження нервової системи, направляють на забій. Решту тварин вакцинують або дають всередину антибіотики в терапевтичних дозах 1–2 рази на день протягом тижня.
Некробактеріоз
Етіологія. Захворювання спричиняє паличкоподібна бактерія, яка є постійним мешканцем шлунково-кишкового тракту (у рубці жуйних) і значно поширена в навколишньому середовищі. Збудник відносно стійкий до дезінфікувальних засобів. Наприклад, у розчині формальдегіду або креоліну гине через 20 хв, їдкого натру – через 10 хв, а за нагрівання до 100 °С – через 1 хвилину.
Джерелом інфекції є хворі й перехворілі тварини, а також здорові. Тварини заражаються внаслідок потрапляння збудника в ґрунт, де бактерії некрозу мешкають постійно, особливо у зволожених місцях. Некробактеріоз частіше виникає у вологі періоди року у разі травмування шкірного покриву або слизових оболонок, внаслідок утримання тварин в сирих приміщеннях, на брудних, сирих підстилках.
Клінічні прояви. Характеризується омертвінням і гнійним розпадом шкіри міжкопитної щілини і вінчика, в окремих випадках на вимені, у ротовій порожнині, на статевих органах,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повна енциклопедія тваринництва», після закриття браузера.