Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

Бруцельоз

Етіологія. Збудник – бактерія бруцела – малостійкий до дезінфікувальних засобів. Наприклад, кип’ятіння вбиває його моментально. Бруцели залишаються життєздатними в ґрунті від декількох діб до 100 і більше днів залежно від його вологості та інсоляції. Хронічна хвороба тварин і людини, що характеризується абортами, затриманням посліду, запаленням слизової оболонки матки і нерідко ураженням суглобів. Хворі на бруцельоз тварини виділяють збудника з молоком, з витіканнями з пологових шляхів, під час аборту, пологів, а також із сечею. Зараження відбувається через слизові оболонки травного тракту з кормом і водою, кон’юнктиву, слизові оболонки дихальних шляхів, піхви та шкіру. Людина може заразитися від хворих тварин.

Клінічні прояви. Інкубаційний період хвороби становить 2–3 тижні й більше. Бруцельоз протікає хронічно і в більшості випадків безсимптомно. Основна ознака бруцельозу у дрібної рогатої худоби – аборт на 4–5-му місяці вагітності та затримання посліду, а в самців – запалення яєчок. Рідше спостерігається парез задніх кінцівок.

Діагноз ставлять на підставі результатів клінічного, серологічного, алергічного і бактеріологічного дослідження абортованого плода або його шлунка, шматочка печінки та селезінки, а також молока і крові у ветеринарній лабораторії. Під час постановки діагнозу необхідно виключити кампілобактеріоз, трихомоноз, лептоспіроз, сальмонельоз, незаразні хвороби із симптомами аборту.

Лікування. Хворих тварин не лікують, їх здають на забій. Обов’язковий карантин у господарстві.

Профілактика. Господарство необхідно комплектувати тваринами, перевіреними на бруцельоз. Про всі випадки абортів слід повідомляти ветеринарного лікаря.

Віспа

Етіологія. Збудник – вірус із сімейства поксвірусів – віспяний вірус. Перебуваючи в клітинах негнійних тканин, особливо в сухих кормах, відпалих віспинах у холодну пору року, збудник віспи здатен зберігати життєздатність місяцями; у темному прохолодному місці – до 2 років. Стійкий до дії дезінфікувальних засобів.

Джерела збудника інфекції – хворі тварини і вірусоносії в інкубаційному періоді та після клінічного одужання, що виділяють збудника у зовнішнє середовище з відторгненим епітелієм, витіканнями з носа, рота, очей хворих особин. Фактори передання вірусу – предмети догляду та корму. Основні шляхи зараження – аерогенний, контактний, аліментарний. Віспа частіше виникає і важче протікає взимку та ранньої весни.

Клінічні прояви. Контагіозна вірусна хвороба тварин і людини, що характеризується лихоманкою і висипом у вигляді вузликів і гнійників.

Летальність становить 20–90 %, особливо серед молодняку в зимовий період.

Інкубаційний період хвороби – 3–14 діб. Перебіг захворювання може бути гострим, підгострим, рідше хронічним, абортивнним або прихованим.

Віспа овець супроводжується набряканням повік, гнійно-слизовими виділеннями з очей та носа. Віспяний висип виступає на малошерстних ділянках голови, ніг, хвоста, вимені, у баранів – на мошонці. Вузлики некротизуються і перетворюються на струпи, відпадають на 5–6 добу. Найважчий перебіг спостерігається за великого ураження тіла і геморагічної віспи (чорної): виснаження, ураження очей, суглобів. Хвороба триває близько 20–28 діб. Найбільш чутливі до віспи вівці романівської та тонкорунних порід.

У кіз віспа проявляється тими ж симптомами, але процес частіше локалізується на вимені. Козенята-сисуни часто хворіють атипово, з ураженням слизової оболонки рота, верхніх дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту. Хвороба триває 10–15 діб. Найтяжче хворіють кози ангорської і придонської порід. Вагітні кози нерідко абортують. Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів лабораторного дослідження крові.

Лікування. Для попередження ускладнень застосовують антибіотики, гамма-глобуліни. Віспини на шкірі розм’якшують нейтральними жирами, мазями або гліцерином, а виразкові поверхні обробляють припікальними засобами (йодом, хлораміном тощо). Носову порожнину і кон’юнктиву промивають теплою водою і зрошують розчином борної кислоти, настоєм ромашки тощо.

Тваринам дають воду без обмежень, додаючи в неї йодид калію. Перехворілі тварини набувають пожиттєвого імунітету.

Профілактика. Полягає в запобіганні занесення вірусу. Хворих та підозрілих особин ізолюють і лікують, вводять карантин (знімають через 20 діб). Молоко від хворих особин кип’ятять на місці протягом 5 хв. Трупи тварин разом зі шкурою і шерстю спалюють. Клінічно здорових тварин імунізують відповідними вакцинами.

Інфекційна агалактія овець і кіз

Етіологія. Інфекційна контагіозна хвороба лактаційних тварин, що характеризується ураженням молочної залози, суглобів та очей, а в суягних тварин – абортами. Захворюваність становить приблизно 37 %, летальність – 45 %. Збудник – мікоплазма, стійка до антибіотиків, але чутлива до препаратів тетрациклінового ряду. Поширена в природі. Джерело збудника інфекції – мікоплазмоносії або хворі особини, які виділяють збудника з молоком. Зараження найчастіше відбувається аліментарним шляхом, але можливе й через дрібні ранки на шкірі вимені під час доїння.

Клінічні прояви. Інкубаційний період хвороби становить 2–24 доби, іноді до 2 місяців. Інфекційна агалактія овець і кіз протікає гостро і хронічно. Гострий перебіг триває 5–10 діб і може або закінчитися загибеллю, або набути хронічного характеру. Захворювання починається з підвищення температури тіла (41–42 °С), загальної слабкості, втрати апетиту, появи висипу, запалення вимені або маститу. Спочатку молоко набуває гіркого смаку, містить білі пластівці, надалі лактація припиняється, з вимені виділяється гнійний секрет. Через 1–2 тижні уражаються очі (кератит, панофтальміт), супроводжуючись гнійним запаленням всіх оболонок і тканин ока; спостерігають напружену ходу і кульгавість (частіше через ураження зап’ястних суглобів). Одужання відбувається на 5–8-й тиждень, але можуть виникнути запальні процеси в дихальних шляхах, абсцеси, сепсис.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів лабораторного дослідження крові.

Лікування. Застосовують антибіотики тетрациклінового ряду, симптоматичні засоби.

Профілактика. Ретельний відбір і карантинування тварин. У разі появи хвороби хворих ізолюють і лікують, під час підготовки маток до окоту і розміщення з новонародженими проводять комплекс ветеринарно-санітарних заходів.

Інфекційна ентеротоксемія овець

Етіологія. Збудник – споротвірний анаероб клостридія, який утворює капсули в організмі тварини і активно розмножується в кишечнику. Продукує токсини, які всмоктуються в кров, спричиняючи хворобу. Спорові форми мікробів стійкі в рідкому середовищі, у ґрунті пасовищ та об’єктах зовнішнього середовища зберігаються роками, під час кип’ятіння гинуть через 90 хвилин.

Джерело збудника інфекції – хворі особини і тварини-бацилоносії. Вівці та кози заражаються частіше навесні й восени під час потрапляння клостридії з кормом і водою в шлунково-кишковий тракт, чому сприяє порушення функції травного тракту, пов’язане зі зміною режиму годування, ураженням гельмінтами та дією інших факторів.

Клінічні прояви. Вражає нервову систему, призводячи до швидкої загибелі вгодованих тварин. До хвороби сприйнятливі й дорослі вівці, і ягнята, а також кози. Інфекційна ентеротоксемія протікає блискавично, гостро і хронічно.

За блискавичного перебігу абсолютно здорових з вечора тварин знаходять вранці мертвими або спостерігають у хворих пригнічення, скуті рухи, що змінюються на безпорадні. Тварини падають і в судомах гинуть за кілька хвилин. Температура тіла зазвичай нормальна.

За гострого перебігу хвороба триває 1 добу.

Хронічний перебіг спостерігають у погано вгодованих особин. Він проявляється слабкістю, відмовою від корму, проносом, анемією, жовтяничними слизовими оболонками, ознаками ураження нервової системи. Хвороба триває до 5–6 діб.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів лабораторного дослідження матеріалу від трупа, що виключають брадзот, сибірську виразку, отруєння.

Лікування. На початку хвороби застосовують гіперімунну сироватку в поєднанні з антибіотиками.

Профілактика. Використовують вакцину за 1 місяць до настання сезону хвороби. Хворих особин ізолюють і лікують, здорових переводять на стійлове утримання і вводять їм гіперімунну сироватку. Анатомувати трупи, використовувати шерсть і шкури загиблих тварин заборонено.

Інфекційний мастит

Етіологія. Інфекційна хвороба, що характеризується запаленням (часто гангренозним) молочної залози. Хворіють тільки лактаційні, частіше первородні матки. Летальність може досягати 80 %.

Основний збудник захворювання – патогенний стафілокок, рідше – овоїдна анаеробна паличка.

Джерело збудника інфекції – хворі й перехворілі вівцематки, що виділяють стафілокок з молоком і гнійним ексудатом з вимені. Зараження відбувається через соски або пошкоджену шкіру вимені. Цьому сприяє ослаблення резистентності організму вівцематок, умови утримання яких і годування не відповідають загальноприйнятим нормам. Ягнята, хворі на пневмонію, заражають вівцематок анаеробною паличкою під час ссання, а також з носовими виділеннями.

Клінічні прояви. Виникає через 2–4 тижні після окоту і після припинення лактації закінчується. Інкубаційний період становить від декількох годин