Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

нього йшли запеклі сутички. Дзвін у голові не дав йому різко піднятися. Він обернувся набік і підвівся. Спина боліла, але Цар не надав цьому значення. Вставши на ноги, він кинув погляд на звіра, що мчав на нього, і приготувався. Той направив свій спис на Царя і мріяв проткнути його. Ханой вчасно відійшов у бік, пропустив перед собою ящера і схопив спис обома руками. Ворог потягнув зброю вгору, намагаючись повернути його собі, але разом з ним підкинув Ханоя наверх.

Цар виявився на рівні очей рептилії і одним ударом встромив йому тризубець в горло. Ворог впав замертво, забризкавши Ханоя кров'ю. Командир швидко оглянув поле бою. Ящери заполонили все навкруги. Воїни Агарти і не думали відступати, вони були готові збудувати стіни з трупів, не даючи шляху до міста чудовиськам. Ченцям доводилося ділитися на команди по двоє і ділити між собою територию. Вони відмінно працювали в парі, прикриваючи один одного. Дев'ять чоловік були потужніші, ніж сотня воїнів.

– Ось, що означає бути кантрі ченцем! – Подумав Цар Світу, дивлячись на своє Братство.

Ворогів було все більше і більше. Воїни згущувалися, тримаючи оборону. Несподівано спалах світла осяяв поле бою, і натовп солдатів розлетівся в різні боки. На тому місці, де вони стояли, спалахнуло полум'я. Вогняні кулі летіли у воїнів, і їм доводилося відступати. Ченці наодинці не могли стримувати натовп ящерів, і сили їх закінчувалися. Результат битви вирішувала поява Сарафа. Він відкидав десятки людей за раз, звільняючи дорогу своїм воїнам. Його вогняні атаки не можна було відбити або сховатися від них.

Одна з таких куль прилетіла в бік ченців, розкидавши їх. З діри повалили тварюки, не отримуючи ніякого опору. Дітар розплющив очі і побачив чотириметрове чудовисько. Він був у два рази вище за звичайну людину. Воістину жахливе видовище з'явилося перед ними. Воно теж його побачило, повернуло свою величезну сіру голову та вискалилося, демонструючи гострі зуби. Спис його виблискував вогняним напруженням, в очах клубочилася пітьма.

Було видно, що він зміг підпорядкувати собі вогонь, а це означало, що люди не зможуть другий раз знищити їх вогнем.

Ніхто з солдат Ханоя не побіг. Дізнавшись про появу Сарафа, армія негайно спрямовувалася назустріч ворогові, що стирав з лиця землі все, що вставало на його шляху. Над рядами воїнів вгору злітали стяги, ревли бойові труби, грізна армія йшла до тунеля. Мешканці Агарти з надією і страхом поглядали на військо, що вирушало на смерть. Жах, який прийшов до них у домівки, лякав їх до смерті. Діти, не переставали плакати, чуючи крики і вибухи. Жінки в жаху притискали їх до себе так, немов прощалися зі своїми чадами.

Вони вірили, що Ханой зможе вберегти своїх підданих від цієї біди. Він був їх єдиною і останньою надією.

Побідоносець мчався на коні, в руках у нього був тризубець. Ось, що означає влада. Він перестрибнув піших ченців і попрямував прямо в центр бою, де бушував Сараф. Навкруги лежали купи мертвяків, просочуючи землю своєю кров'ю. Цар Світу увірвався в сутичку на скаку, змусивши ящерів розступитися. В сідлі його зріст був майже, як у ворога. Рептилії не носили шоломи, і голова в них була завжди відкрита. Ханой вже зніс голови не одному рептилоїду. Ченці були поруч, намагаючись стримувати головного ящера. Багато було поранених, які ледве стояли на ногах.

Дітар подивився на Ханоя з тризубцем в руці.

– За допомогою тризубця, як ключа до фонтану, можна врятувати людей, які замкнуті в тілах цих чудовиськ. – Думав він. – Ось тільки зараз мене ніхто не слухатиме, в це складно повірити. Зараз розпал битви на виживання між двома різними і одночасно однаковими цивілізаціями.

Ханой мчався на Сарафа. Він наблизився дуже близько, але Сараф своїм величезним мечем, вибив з – під нього коня. Ханой встиг зіскочити, і в останню мить направив тризубець в груди Сарафа. Летівши в повітрі на великій швидкості, він був недосяжний. Ящер не встигав ухилитися. Цар Світу приземлився на Сарафа, встромивши в нього тризубець. Неймовірної сили удар змусив обладунки репнути.

– Ваша ніжна зброя, для мене ніщо! – Прокричав ящер, схопившись за тризубець двома руками, впустивши свій меч.

Ханой тільки і тримався обома руками за нього, адже ногами він не діставав землі. Сараф радісно ревів.

– Ваш час закінчується.

– Наш час тільки починається! – Проголосив Ханой. – Епоха слави і надії!!!

– Тобі пощастило вбити мого батька. Не вважай це своєю заслугою. Його роки давалися взнаки. На його смерті ти зробив собі ім'я, але сьогодні я доведу, що ти такий же черв'як, як і будь – яка інша людина.

Ящер двома руками взявся за крайні голки тризубця. Сараф напружився настільки сильно, що йому вдалося їх відламати, чим знищив той єдиний ключ, який міг його врятувати. Ящер облизнув гострі голки і відкинув їх в сторони. Вони з неймовірною швидкістю полетіли в ченців. Легкий біль пробігся по тілу Дітара, голка потрапила йому прямо в бік і на сорочці виступила червона лінія крові.

– Ти назвав себе Царем Світу! – Продовжував говорити ящер. – Але цей світ належить мені.

– Навіть твоє життя скоро перестане тобі належати! – Завірив його Цар. – Бо я заберу його так само, як і життя твого батька.

В цей момент, Ханой в руках тримав вже те, що залишилося від тризубця. Зброя, втративши дві голки, перетворилася на спис з однією, але найгострішою. Ханой замахнувся і встромив спис в Сарафа, чим зміг пробити нагрудник ворога. Ящір заревів. Крик Царя Сарафа притягнув увагу всіх ящерів. Ханой загнав спис прямо в серце свого ворога і цей крик був його останнім. Він одразу впав на коліна. Він помирав. Ось тільки його смерть не зупинила його армію, як сподівався Ханой.

Істоти, побачивши загибель свого ватажка, з ще більшою жорстокістю сталі накидатися на людей, не шкодуючи сил.

Дітар бачив, як Ханой завдав смертельного удару в серце Сарафа своїм списом.

– Тризубця більше немає. – Звучало в голові ченця. – Ящери приречені? Як тепер їм допомогти?

Вороги ні на мить не зупинилися, і стримувати їх біля входу в тунель було складніше.

– Ще мить, і вони прорвуться! – Кричав Агіас. – Треба щось зробити.

Дітар обернувся і подивився на сторону моря. ‘’Хуві’’ продовжувало топити кораблі, яких майже не залишилося. В парі сотнях метрів від нього був величезний маяк.

– Відступаємо! – Крикнув Дітар.

Ченці на мить сторопіли, але тут же відійшли. Він, миттєво побіг у бік моря, і ченці покорилися, залишивши свою лінію оборони, всі спрямувалися за ним. Дітар знав,