Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

описав Геннадія Калача. — Ви бачили його?» Продавщиця захвилювалася, але помітно було, що вона навіть не намагається згадати описану людину. Жінка просто вибачилася, що нічим не може допомогти. Вочевидь вона якнайшвидше намагалася спекатися непроханих гостей. Подякувавши, міліціонери вийшли.

Віталій замислився. Отже, Геннадія Калача досі шукають. Схоже, міліція підбирається до нього все ближче і ближче, звужуючи коло. Гаранджа сказав продавщиці, що його нічого не зацікавило, і вийшов на вулицю. Оперативники продовжували планомірний обхід магазинів, кав’ярень та крамничок. Віталій прискорив крок і невдовзі опинився біля кав’ярні «На розі». За одним зі столиків літня пара потягувала пиво. Вони виглядали втомленими, розмореними спекою. У темній глибині бару Віталій помітив жінку, з якою домовлявся про кімнату; вона дивилася новини по маленькому телевізору, що примостився на стійці.

Спочатку жінка поглянула на нього безтямно — видно було, що не впізнала, та поступово її погляд потеплів.

— Привіт, — сказав він. — Я йшов повз вашу кав’ярню й вирішив зайти. Можна мені ще вермуту з льодом?

— Звичайно! — відповіла жінка і заходилася поратися біля пляшок і холодильника:

— До речі, мене звуть Алевтина. А вас?

— Віталій.

— Приємно. А по-батькові?

— Просто Віталій.

Вона поставила перед ним келих. Гаранджа відсьорбнув. Жінка стояла навпроти і запитально дивилася на нього:

— Ну то як? Може бути?

— Дуже добре, дякую.

— Щось іще?

— Хотів вас спитати… А якщо я прийду ввечері з дівчиною?

Жінка продовжувала одним оком поглядати в телевізор.

— Приходьте, з ким хочете, аби галасу не було. Я оце дивлюсь у кримінальних новинах про це жахливе вбивство. Ви що-небудь чули про це?

— Так. — Віталію не дуже сподобалося, що вона так зацікавилася вбивством. Але він подумав раптом, що пересічних людей завжди цікавлять злочини проти відомих осіб.

На жінці була біла шовкова блузка і світлі штани, а коли вона потяглася, аби дістати з полиці вермут, Віталій не міг не звернути уваги на її красиві груди.

— Я бачила цю акторку в кіно, — сказала Алевтина, переставляючи пляшки на стійці. — Така симпатична. Дівчина мені дуже подобалася.

Гаранджа знизав плечима.

— Міліція розшукує якогось чоловіка, — кинув він, не відводячи погляду від жінки. — Вони ходять по всіх магазинах на Подолі.

— Виходить, уже знають, хто це зробив?

— Це мені невідомо, просто знаю, що вони шукають якогось чоловіка.

Вона заходилася протирати склянки:

— Сподіваюся, його скоро знайдуть. Адже на душі неспокійно, коли знаєш, що божевільний блукає по місту.

Гаранджа напружився. Чому всі вони говорять про божевільного? Йому вкрай неприємно це чути.

— Божевільний? Чому ви вважаєте його несповна розуму? Бо міліції невідомі мотиви? Але я певен, що вони є. Можливо, це помста. Ви не думаєте, що вона могла комусь дозолити? Чому ви вважаєте, що вона — янгол, а вбивця — божевільний? — він знову надпив з келиха. — А, може, це ревнощі. Жінки часто вбивають одна одну через ревнощі. Як і чоловіки, зрештою. Мені здається, що, навпаки, цей убивця може бути цілком розумною і свідомою людиною. От перехопила вона у когось хорошу роль — чому не мотив. Чи там надягла гарну сукню — іще мотив прибрати її: не ходи у розкішних сукнях, не висовуйся, не доросла поки до ексклюзиву, — він засміявся, прагнучи перевести розмову на жарт.

Алевтина нахилила голову, не бажаючи сперечатися. Її трохи злякав вибух емоцій цього незнайомого чоловіка.

Але за хвильку вона стиха і вперто повторила:

— Та ні, він божевільний. У новинах так і сказали.

— Ви що, не чули мене, — раптом розлютився Гаранджа. — Звідки вони можуть знати? Хіба йому робили експертизу? Чи їй, якщо вбивця — жінка? Нехай спочатку знайдуть убивцю. А я чомусь певен, що цього ніколи не відбудеться. Багато вони злочинців знаходять? Скажіть, багато? Хіба якийсь п’яничка порішить свого товариша по чарці та тут же за столом і засне. Тоді менти прийдуть, подивляться, схоплять його і роздзвонять на цілісінький світ: «Ми знайшли вбивцю! Ми знайшли вбивцю!», — Віталію здалося, що він вдало перекривив якогось мента, проте Алевтина не засміялася.

Вона підвела голову і пильно подивилася на нього.

— Якось це дуже дивно звучить, чи не так?

І Гаранджа помітив у її очах тривогу.

— Що саме? — різко спитав він.

— Убити через якусь там роль. Чи через сукню…

— Нічого дивного, — знизав він плечима. — Ви просто не знаєте кіношного світу. «Через якусь роль»! Та для актрис це головне в житті — мати ролі, отримувати за це гроші, прославлятися. А сукні для актрис — це зброя, якою вони здобувають бажану перемогу — ролі у кіно чи театрі. Просто ви живете у зовсім іншому світі. Кіношний світ жорстокий. Та й поза кіно життя не менш жорстоке. Зрештою, ця людина ризикувала власною долею, убивши дівчину. Ви це можете зрозуміти? Значить, йому треба було це зробити! Пересічна людина так не вчинить.

Його міркування не сподобалися жінці.

— Я не вірю в це. Не можна чинити зло іншій людині, нехай навіть твій власний жереб поставлений на кін. Це дуже погана ідея. Є багато інших способів досягти свого, нікого не вбиваючи.

— А я, здається, легко можу собі уявити ситуацію, коли людина, загнана у глухий кут, не має іншого виходу.

— Я не думаю, що це вихід, — просто зауважила Алевтина. — Адже це непоправний вчинок. Не можна вдихнути життя у того, у кого ти його забрав.

— Так. Але не можна вимагати від людини віддати власне життя, коли так легко можна забрати чуже.

— А Бог? А гріх? А страх Божий? А страх перед покаранням? Ні, не можу з вами погодитися.

— У тім-то й річ, що такий вчинок може тебе самого привести до загибелі. От це і є справжня перевірка. Невже ви цього не розумієте? Якщо ти скоїв убивство, то врятувати тебе можуть тільки твої міцні нерви, неабиякий розум і запекла сміливість.

— Але невже ви й справді думаєте, що психічно здорова людина може вбити когось лише задля перевірки власних нервів? — запитала Алевтина. — Я не можу в це повірити. А жертва? От, наприклад, ця дівчина, яку вбили в готелі. Адже її шлях тільки починався. Лише божевільний міг вчинити таке!

Гаранджа хотів знову заперечити жінці, але вчасно зрозумів, що треба бути обережним, щоб не виказати себе. Адже вона зовсім чужа людина, чого б то він так розпинався перед нею. Вона така сама обивателька, як усі решта. Хіба вони здатні його оцінити? Віталій опанував себе і посміхнувся жінці.

— Ну, взагалі, нас це не стосується. Проте я готовий закластися: якщо навіть убивцю знайдуть, він виявиться таким самим нормальним, як