Читати книгу - "Відьма"

Тайлер відчув огиду. Вони глумилися з відьми. Звичайно, він сам висунув ідею «тестування ліхтарного стовпа», але ж то була лише недолуга каверза. А глум із відьми був заходом на заборонену територію, і не треба було ніякої постанови про надзвичайний стан, щоб це зрозуміти. Тайлер був приголомшений вчинком Джейдона. Хлопчина став на слизький схил, з якого неминуче скотиться до прірви.

— Припини, — повторив Тайлер і досить сильно штовхнув руку Джейдона. Поштовх виявився більш впевненим, ніж те, що відчував Тайлер.

Погляд Джейдона потемнішав і став холодним. Він опустив тичку й розвернувся, готовий до сутички. Він був на два роки старшим і на голову вищим за Тайлера. Тайлер відчув, як у нього в грудях калатає серце, але не відступив.

— Чуваче, ти здурів, що так її цькуєш? Це вже чортівня якась, а не дослідження! Ти ж нас усіх спалиш!

— Оцей твій собака, от він тебе і спалить, — відповів Джейдон. Тайлер побачив у нього в очах щось таке, що йому геть не сподобалося і навіть налякало, щось таке, що жевріло всередині Джейдона з того дня, як його батько вирушив назустріч злій смерті. За їхніми спинами Флетчер знову загавкав, і Лоуренс став на коліна, щоб його вгамувати.

— Ми ж домовилися: експериментуємо тільки разом і тільки так, щоб це просувало наше дослідження. Наступного тижня — засідання ради, і якщо вони побачать, як ти оце клеїш дурня, то накриються наші шанси на вільний інтернет і приватне життя.

Тайлер нервово облизав губи і зробив наступний хід:

— Візьми себе в руки, Джейдоне, або вилетиш із проекту «Розплющ свої очі».

— А хто це тебе раптом начальником зробив? — відповів Джейдон, підходячи ближче.

— Гм… хіба не ми? — втрутився Лоуренс, і Тайлер подумки подякував йому.

— То ж його сайт, — сказав Джастін із простакуватою посмішкою.

— Еге ж, та ще його план, — додав Бурак.

Джейдон гостро дивився на Тайлера холодним поглядом, який миттєво відкинув хлопця назад у часі. Їм було, відповідно, десять і дванадцять років, вони обидва були в молодших класах школи: Тайлер — у п’ятому, Джейдон — у шостому, бо того літа його залишили на другий рік. Не минуло й року після того, як батько Джейдона зник безвісти, але Тайлер Грант був тоді замалим, щоб зв’язати між собою ці дві події. Він знав лише, що не варто легковажити Джейдона, якщо маєш розум, бо той був покидьком і щедро ділився з іншими стусанами, якими його частували вдома.

Одного дня Катаріна з’явилася поміж дітей на полі, коли ті грали у футбол за школою під час перерви. Дехто зі школярів злякався, але міс Ештон порадила їм пересунутися трохи лівіше і продовжувати гру. «Пам’ятаймо правило: як тільки ми її побачимо, негайно тікаємо до вчителя або батьків. А потім робимо те, що й робили, ніби нічого не сталося», — сказала вона. Зухвалий хлопчисько Енді Піншо, на рік старший за Тайлера, запропонував зробити з відьми стійку воріт. Відповіддю йому був міцний запотиличник. Нарешті міс Ештон плеснула в долоні, й діти з великим полегшенням побігли до приміщення, однак м’яч залишився за лінією поля неподалік від відьми. Найближчими до м’яча були Тайлер і Джейдон. Тайлер вже зібрався піти й забрати м’яча, як Джейдон зиркнув на нього тим самим холодним поглядом, що й зараз, сім років потому. Малий Тайлер злякався, але не відьми, а Джейдона. Пізніше, коли він зміг уповні осягнути масштаб подій, йому здалося, що дикі тварини мають відчувати подібний неконтрольований страх із першою цівкою диму від лісової пожежі. А потім Джейдон зробив жахливу річ. Він підбіг до м’яча, відхилився назад і з усієї сили зафутболив у відьму м’ячем. Та від удару зігнулася навпіл, гума гучно вибухнула, а Катаріна щезла.

Усі ці образи промайнули в голові Тайлера за лічені секунди, коли він стояв у лісі й дивився Джейдонові в очі. Сім років — чимало часу, відтоді вони час від часу тусувалися разом, але мерзотний присмак того випадку нікуди не дівся. Тайлер не забув той холодний погляд Джейдонових очей. Бо якщо дванадцятирічний хлопець зміг футбольнути м’ячем у відьму із таким шаленим спалахом гніву, то на що ж він буде здатний, коли йому виповниться дев’ятнадцять?

Нарешті Джейдон опустив плечі й усміхнувся:

— Не скигли, слинько.

Тайлер трохи розслабився, але залишився насторожі.

— Послухай, справа не в тому, хто тут начальник. Я просто не хочу, щоб все, що ми робимо, пішло псу під хвіст. Ми не премося на рожен. Незабаром ми будемо вільними, отже, тримаймося разом, добре?

— Усе путьом. Мир, дружба, жуйка.

Тайлер закотив очі під лоба.

— А там знають, що вона ще тут?

— Навіть не здогадуються, — відповів Джастін, — месенджер каже, вона десь унизу, на півдні, й нових попереджень не було. Ми тут просто на неї наскочили.

— Ми тут лише дурня клеїли, ото й усе, — додав Бурак.

Тайлер повернувся до Лоуренса і, проходячи повз, метнув у Бурака колючий погляд. Бурак цей погляд помітив, але нічого не зрозумів і, ймовірно, образився. Проте з боку Тайлера яснішого натяку бути не могло. Звісно, Джейдон із Джастіном могли так низько впасти, але ж від Бурака він цього не очікував. Він відступив убік і сказав:

— Ну, може, хтось надішле повідомлення? Ми не так вже й далеко від стежки, а довкола достобіса туристів.

— Авжеж, — відповів Джейдон і витяг айфон, можливо, щоб продемонструвати, що він дійсно не тримає зла. Коли ж Тайлер нахилився, щоб заспокоїти Флетчера, Джейдон здивовано скрикнув. Тайлер різко підвів голову. Відьма ступила рішучий крок уперед і ледь не наскочила на Джейдона, коли той набирав смс. Він приголомшено відступив назад на кілька кроків. Катаріна стояла непорушно, і чорні шви, що запечатували їй очі та рот, прорізувалися на блідому обличчі, ніби похапцем нанесені подряпини.

Джейдон забув про телефон у руці, й усі вони затамували подих. Флетчер припинив гавкати і тепер гарчав низьким диким голосом. Можливо, десь усередині Джейдона і ховалася небезпека, але ж Катаріна володіла первісною, набагато старшою за віком силою і, ступивши отой єдиний крок, вона усім нагадала, хто знаходиться на вершині харчового ланцюга. «Щось тут зараз станеться, хлопче, — подумав Тайлер, — гадаю, щось геть моторошне».

— Привіт, — сором’язливо сказав Джейдон.

Відьма нерухомо стояла навпроти нього.

— Вибач, що? Що ти сказала, Катаріно?

Дослухаючись, він нахилив голову.