Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

Прибув обід із новими смачними і пікантними витворами Джамала. Коли зайшов Сім із тацею, Приблуда підскочила, замахала хвостом, тоді з розчарованим виглядом перестала махати хвостом і вийшла з бібліотеки. Чарліна не знала, чи Приблуда пішла за кухаревим собакою, чи за обідом. Мабуть, за обідом. 

Коли Сім поставив тацю на стіл, король весело запитав його: 

— Як там тепер справи, Сіме? 

— Дещо гамірно, сір, — відповів Сім. — Ми саме отримали шостого коника-гойдалку. Панич Морган, як видно, запрагнув живої мавпочки, яку, із задоволенням відзначу, пані Пендрагон відмовилася йому надати. Наслідком став деякий галас. На додачу панич Блим, як видно, переконаний, що дехто приховує від нього смугасті штанці. Він вельми голосно висловлював свою думку з цього питання протягом усього ранку, сір. А вогняний демон вибрав собі місцем для відпочинку камін у передній залі. Чи ви сьогодні питимете чай разом з усіма у передній залі, сір? 

— Гадаю, ні, — відповів король. — Не маю нічого проти вогняного демона, але оскільки там стоять усі ті коники-гойдалки, у залі стало трохи затісно. Будь такий люб’язний, принеси нам оладок до бібліотеки, якщо твоя ласка, Сіме. 

— Звичайно, сір, — запевнив Сім, на непевних ногах задкуючи до виходу. 

Коли двері за ним зачинилися, король сказав Чарліні: 

— Насправді річ не в кониках-гойдалках. Та й гамір мені радше подобається. Просто через це я починаю думати, наскільки був би радий бути дідусем. Шкода, що ж поробиш. 

— Е-е… — промимрила Чарліна. — У місті завжди говорили, що принцеса Хільда розчарувалася в коханні. Це тому вона так і не вийшла заміж? 

Король виглядав здивованим. 

— Не те щоби я про це знав, — сказав він. — Коли вона була молодшою, принци і герцоги навперебій просили її руки. Але вона не з тих, хто прагне заміж. Її якось не приваблювала сама ця ідея — принаймні так вона мені пояснювала. Їй більше подобалося жити тут і допомагати мені. А зрештою, шкода. Так виходить, що моїм спадкоємцем буде принц Людовік — отой син мого кузена-дурника. Ти скоро його зустрінеш, якщо нам вдасться якось пересунути два-три коники-гойдалки… А може, принцесі підійде великий салон? Чого справді шкода — то це того, що тепер у нашому особняку немає дітей. Мені цього бракує. 

Король не справляв враження аж надто нещасного. Скидалося радше на те, що він просто констатує факт, а не сумує, — проте Чарліну вразило, наскільки невеселим місцем насправді виявився Королівський особняк. Величезний, порожній, тоскний. 

— Розумію, Ваша Величносте, — сказала вона. 

Король усміхнувся і відкусив шматок Джамалового кулінарного витвору. 

— Ти дуже розумна дівчина. Колись твій двоюрідний дідусь Вільям пишатиметься тобою. 

Чарліна не стала сприймати це твердження надто серйозно. Вона ще не встигла знітитися від похвали, коли зрозуміла, про що промовчав король. «Може, я й тямуща, — зажурено подумала вона, — але анітрохи не люб’язна і не доброзичлива. Може, в мене взагалі кам’яне серце. Досить поглянути, як я ставлюся до Пітера». 

Вона міркувала над цим до самого вечора. Відтак, коли настав час закінчувати роботу, а в дверях з’явився Сім, який привів Приблуду, Чарліна піднялася і сказала: 

— Дякую, що ви були такі добрі до мене, Ваша Величносте. 

Короля це, здається, здивувало; він попросив їй не брати цього до голови. «Але я вже взяла, — подумала Чарліна. — Він був до мене таким добрим, що це має стати для мене уроком». Поволі плентаючись услід за Сімом і Приблудою, яка виглядала дуже сонною і ситою, Чарліна твердо постановила бути доброю до Пітера, коли вона повернеться до будинку дідуся Вільяма. 

Сім уже майже додибуляв до парадних дверей, як звідкись раптом вилетів Блим, завзято котячи великий обруч. За ним гнався Морган, витягнувши рученята і волаючи на весь голос: «Облуц, облуц, ОБЛУЦ!». 

Сімом крутнуло. Чарліна спробувала втиснутися в стіну, коли повз неї промчав Блим. На якусь мить їй здалося, ніби Блим на бігу якось дивно і проникливо глянув на неї, але тут жалібно дзявкнула Приблуда, тож Чарліна кинулася їй на допомогу і викинула цей Блимів погляд із голови. Приблуду збили з ніг, тож вона лежала на спині, страшенно засмучена цим фактом. Чарліна взяла її на руки і мало не зіткнулася із Софі Пендрагон, яка помчала за Морганом. 

— Куди? — видихнула Софі. 

Чарліна показала. Софі підібрала спідниці й помчала в тому напрямку, бурмочучи собі під ніс на бігу щось про раків і зимування. 

Наприкінці коридору з’явилася принцеса Хільда. Вона підійшла, тоді зупинилася і допомогла Сімові звестися на ноги. 

— Дуже перепрошую, панно Чарівна, — звернулася вона до Чарліни, коли та підійшла ближче. — Ця дитина — мов вугор… а взагалі-то, вони такі обидвоє. Я буду змушена вжити деяких заходів, інакше бідолашна Софі не матиме часу зайнятися нашими проблемами. Ви вже міцно стоїте на ногах, Сіме? 

— Цілком надійно, мем, — відповів Сім. Він поклонився Чарліні та — наче нічого не сталося — випустив її через парадні двері під яскраве вечірнє сонце. 

«Якщо я колись і вийду заміж, — думала Чарліна, перетинаючи Королівську площу з Приблудою на руках, — то не стану заводити дітей. З ними я вже за тиждень стала би безжальною і жорстокосердою. Може, я вчиню так, як принцеса Хільда, тобто ніколи не вийду заміж. Тільки тоді я, можливо, не втрачу шанс і навчуся бути доброю. Так чи інакше, доведеться мені попрактикуватися на Пітерові, бо він — дійсно складний випадок». 

Коли Чарліна підійшла до будинку дідуся Вільяма, її переповнювала тверда рішучість. Рішучості дівчинки сприяло також і те, що ніде не було й сліду Ролло — ні на доріжці, ні між кущами гортензій. Чарліна не сумнівалася, що до кого-кого, а до Ролло вона би не зуміла бути доброю. 

— Людина на таке нелюдське терпіння не здатна, — промовила вона сама до себе, ставлячи Приблуду на килим у вітальні. 

Вітальня вразила її неприродно чистим і прибраним виглядом. Усе було гарненько поскладане: від валізи, акуратно приставленої коло одного з крісел, і до вази з різнокольоровими гортензіями на кавовому столику. Помітивши вазу, Чарліна насупилася. Поза сумнівом, це була та сама ваза, котра зникла, коли її поставили на візок. «Можливо, Пітер замовив ранкову каву, і вона повернулася? — подумала Чарліна, але не встигла осмислити цю думку, бо раптом згадала, що лишила вогкий одяг розкиданим на підлозі своєї спальні, а ліжко — незастеленим. — Біда! Треба мені там поприбирати». 

Ступивши на поріг спальні, вона стала наче вкопана. Хтось застелив її ліжко. Її одяг — тепер уже сухий — лежав акуратно поскладаний на комоді. Це було обурливо. Не відчуваючи в собі ні крапельки доброти, Чарліна ввірвалася в кухню. 

Пітер сидів за кухонним столом з виглядом праведника, з чого Чарліна моментально зробила висновок, що все це його робота. За ним на вогнищі кипіла велика чорна каструля, поширюючи дивні слабкі смаковиті запахи. 

— Що ти хотів сказати тим, що прибрав у мене в кімнаті? — накинулася на нього