Читати книгу - "Загублений світ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А ці прокомпсо… як їх там, — сказав Едді по радіо, — вони справжні?
— Так, — тихо відповів Малкольм. — Вони справжні.
Дорога
В Торна було тривожно на душі. Він почав розуміти, що відчуває Едді. Він збудував ці машини і його охоплювало неприємне відчуття ізольованості від перебування у цьому віддаленому місці з неперевіреним обладнанням. Протягом наступних п'ятнадцяти хвилин дорога продовжувала круто підніматися вгору, ведучи крізь темні джунглі. Всередині трейлера зростала задуха. Малкольм, який сидів поряд, сказав:
— Може, ввімкнути кондиціонер?
— Я не хочу розряджати батарею.
— Тоді нічого, якщо я відчиню вікно?
— Якщо ти вважаєш, що все буде гаразд, — відповів Торн.
Малкольм знизав плечима.
— Чому ні? — Він натиснув кнопку і електричний склопідйомник опустив вікно. У кабіну увірвався струмінь теплого повітря. Він озирнувся на Торна. — Нервуєш, Доку?
— Звичайно, — відповів той. — Так, чорт забирай. — Навіть із відчиненим вікном він відчував, як піт стікає по його грудях, коли він веде машину.
По радіо пролунав голос Едді:
— Кажу вам, нам спочатку треба було все протестувати. Зробити все за правилами. Не треба приїздити у місця з отруйними курчатами, якщо ви не впевнені, що ваш транспорт тут витримає.
— З машинами все добре, — відповів Торн. — Як батареї?
— Все в порядку, — сказав Едді.— Чудово. Звичайно, ми проїхали лише п'ять миль. Зараз дев’ята ранку, Доку.
Дорога хиталася то вліво, то вправо, а потім пішла вгору серпантином. Тягнучи великі трейлери, Торну довелося зосередитися на дорозі; йому навіть полегшало, коли він перемкнув свою увагу.
«Експлорер», що їхав попереду, повернув ліворуч, продовжуючи рух угору по дорозі.
— Я більше не бачу ніяких тварин, — сказав Едді. У його голосі відчувалося полегшення.
Нарешті дорога вирівнялася, — як виявилося, вони подолали гребінь хребта. Відповідно до дисплея сенсора, тепер вони рухалися на північний захід, вглиб острова. Але джунглі все ще оточували їх з обох боків; за межами щільних заростей небагато можна було побачити.
Вони під’їхали до роздоріжжя і Едді зупинився на узбіччі. Торн побачив, що в центрі розвилки валявся дерев’яний знак зі стрілками, що вказували в обидва напрямки. На лівій стрілці був напис «Болото», на правій — «До об’єкта Б».
— То куди їдемо? — спитав Едді.
— До об’єкта Б, — відповів Торн.
— Слухаюся. — «Експлорер» повернув праворуч, Торн рушив за ним. Справа було видно, як з-під землі піднімається жовта сірчиста пара, що відбілила листя навколишніх рослин. Відчувався сильний запах.
— Вулканічне походження, — сказав Торн Малкольму, — як ти й передбачав.
Проїжджаючи повз, вони побачили киплячий басейн із жовтою кіркою по краях.
— Так, — сказав Едді,— але воно діє. Я б сказав… Здуріти можна! — На машині Едді блимнули гальмівні сигнали і він різко зупинився.
Торну довелося звернути вбік, у зарості папороті, щоб не врізатися в нього. Він зупинився поряд з «Експлорером» і сердито глянув на Едді.
— Едді, заради Бога, чи ти…
Але Едді не слухав його.
Він стояв з роззявленим ротом і дивився вперед.
Торн підійшов до нього.
Просто перед ними вздовж дороги лежали повалені дерева, створюючи розрив у заростях. Вони могли бачити весь шлях від хребта дороги через весь острів на захід. Але Торн звернув мало уваги на цю панораму. Бо перед очима в нього була велика тварина завбільшки з бегемота, яка неквапливо переходила дорогу. От тільки це був не бегемот. Блідо-коричнева шкіра тварини була вкрита великими пластинчастими лусочками. Навколо голови був кістяний гребінь, з якого стирчали два притуплені роги. Третій ріг виступав над її мордою.
По радіо він почув, як важко дихає Едді:
— Ви знаєте, хто це?
— Трицератопс, — відповів Малкольм. — Судячи з вигляду, молодий.
— Мабуть, так, — сказав Едді. Тепер перед ними перетнула дорогу ще одна тварина, що була вдвічі більша за першу, а її роги були довгими, вигнутими і гострими. — Бо це його мама.
З'явився третій трицератопс, потім четвертий. Через дорогу неквапливо переходило ціле стадо цих істот. Вони не звертали на машини жодної уваги, проходили крізь прогалину між деревами і зникали з поля зору.
Тільки коли вони пройшли, люди змогли самі глянути у прогалину. Торн побачив велику болотисту рівнину, яку по центру перетинала широка річка. По обидва боки від неї паслися тварини. На півдні було стадо, що складалося приблизно з двадцяти темно-зелених динозаврів середнього розміру, чиї великі голови періодично виринали з трави вздовж річки. Поруч Торн побачив вісім качконосих динозаврів з величезними трубоподібними гребенями, що підносилися над їхніми головами; вони пили воду, піднімали свої голови і жалібно ґелґотіли. Просто перед собою він помітив самотнього стегозавра з вигнутою спиною та вертикальними рядами пластин. Стадо трицератопсів повільно пройшло повз стегозавра, той не звернув на них жодної уваги. А на заході, над скупченням дерев, було видно дюжину довгих, граціозних ший апатозаврів, тіла котрих приховувало листя, яке вони ліниво їли. Це була спокійна сцена, але з іншого світу.
— Доку, — вихопилося в Едді.— Що це за місце?
Об'єкт Б
Сидячи в автомобілях, вони дивилися на рівнину і спостерігали, як динозаври повільно рухалися по густій траві. Почувся тихий крик качконосів. Окремі стада мирно паслися вздовж річки.
Едді сказав:
— То ось що ви мали на увазі, коли казали про місця, які обійшла еволюція? Одне з тих місць, де час стоїть на місці?
— Не зовсім, — відповів Малкольм. — Є цілком раціональне пояснення того, що ви бачите. І ми будемо…
З панелі приладів пролунав пронизливий писк. Електронну карту перекрила блакитна сітка з миготливим трикутником, біля якого був напис «ЛЕВІН».
— Це він! — вигукнув Едді.— Ми знайшли цього сучого сина!
— Ти це бачиш? — сказав Торн. — Сигнал надто слабкий…
— Нормальний — його вистачило навіть на ідентифікацію. Це точно Левін. Схоже, ніби він виходить з долини, он там…
Він завів «Експлорер» і той, похитуючись, рушив дорогою.
— Поїхали, — сказав Едді.— Я хочу забратися звідси.
Клацнувши вимикачем, Торн увімкнув електричний двигун трейлера і почув пихкання вакуумного насоса та низьке виття автоматичної трансмісії. Торн перевів важіль у положення «швидкість» і поїхав за Едді.
Їх знову оточили непрохідні джунглі, близькі й задушливі. Дерева над головою затуляли майже все сонячне світло. Їдучи, Торн почув, що сигнал стає нерегулярним. Він подивився на монітор і побачив, як миготливий трикутник то зникає, то знову з’являється.
— Ми його втрачаємо, Едді? — запитав Торн.
— Це не важливо, — відповів Едді.— Ми вже знаємо, де він, і можемо їхати просто туди. Якраз повз цей пост чи що воно таке, вперед і все.
Торн подивився повз «Експлорер» і побачив бетонну
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загублений світ», після закриття браузера.