Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

Додому ми поверталися уже нічним містом. Завтра буде початок літа. Я ще довго не міг заснути згадуючи день, який ми провели разом. Її посмішку і тепло ніжної руки. Її слова, почуття. Я не хотів щоб цей день закінчувався.
"А що, якщо я завтра зникну з цього життя? Якщо я піду з нього так само неочікувано, як і прийшов?" Від цієї думки мені стало страшно.

...

- Друже! Друже, прокинся! - будив мене голос побратима - ти як?
- Паскудно - простогнав я. Перед очима постала досить знайома обстановка. Перекриття із товстих соснових колод. Земляні стіни, обшиті блискучим, теплоізоляційним матеріалом. Слабке світло, що лилося від окопних свічок.
- Як він там? Живий?
- Та він ще всіх нас переживе.
Побратими зареготали. Док допоміг мені підвестися на лежаку, покритому карематом.
- Ну ти придумав! Хто ж "беху", з АТшки, в притул розбирає? Я ще дивуюся, як ніякий осоклок тобі в дупу не залетів.
- Ахахха, ну його дупа крім пригод, нічого більш до себе не притягує.
Вони троє сиділи під протилежною стіною і як могли підбадьорювали свого побратима. Док сидів біля мене. Десь там, зовні почувся пронизливий свист. Від вибуху нам на голови посипалась земля зі стелі.
- Ух ти ж бля... Поруч б'є! Паскуда така! - сказав сержант, заскочивши за секунду до вибуху, в бліндаж - О! Ти вже в строю! Молодець! Це радує.
- Хлопці, мені наснився такий дивний сон. Ви б тільки знали - сказав я, розминаючи шию - такий реальний, що піз...
- Ну друже, міцний сон залог здоров'я! А в тебе його бачу хоч відбавляй!
- Та такими виходками він сам собі його і повідбавляє.
Всі дружньо зареготали. Я все ще не міг прийти до тями. Вроді і прокинувся. От вони, регочуть і підколюють мене. Все та ж, стара, відірвана компанія. Але чудернацький сон, який був такий реалістичний, все не йшов з моєї голови.
- Так що снилось то? Дівка якась майбуть?
- Нуу, типу того - відповів я, згадуючи гіпнотичний погляд.
- Красива хоч? Не карга з косою? - хіхікнув док.
- Дуже, ніколи таку не бачив в наших краях - відповів я.
- Та в наших краях, медик і то он бородатий мужик! Тож це ще не показник - заперечив сержант.
- Ти що так задумався? Втюрився чи що? - запитав побратим навпроти.
- Та певно - винувато погодився я.
- Давно я йому казав, одружуйся! А він все по полях "бехи" ганяє - зареготав інший.
- Та не мучте ви його, він може знайшов нарешті свій ідеал. Хочеш до неї? - запитав сержант.
- Так - видихнув я.
- І що? Навіть нас проміняв би на неї? - поцікавився док.
- Я б з радістю вас познайомив - сказав я, кинувши погляд на кожного з них. Компанія із п'яти моїх найкращих друзів. Всі брудні і чумазі. Не бриті, уже бог зна скільки. Форма "мультикам" набула суцільного забарвлення навколишньої пилюки. Вони стомлені, але як завжди веселі.
- Ну якщо так, то це дійсно хороша дівчина. Ти нас ще ніколи не знайомив зі своїми дівчатами - сказав мені побратим.
- Так чому ж ти сидиш тут з нами? - говорив док - Якщо є дівчина, що здатна полонити нашого шибайголову, то ти просто не можеш її так втратити.
- Та ну вас, це ж всього сон - змучився від їхніх підколів я.
- Друже - повільно почав сержант, положивши свою руку, одягнуту в тактичні перчатки, на моє плече - це всього лише сон. Чому ж ти так за тримаєшся нього?
- Та не тримаюся я, лиш поділився своїм сном - виправдовувався я, але побратими серйозно дивилися на мене.
- Це лише сон, не тримайся за нього. Повертайся до неї - так же серйозно казав док.
- Та годі вам приколюватися - не розумів їх я.
- Давай братику, не хвилюйся ми тут прикриємо! - підтримав інших, побратим навпроти.
- Так друже. Ми тут саме для того, не хвилюйся за нас - додав інший.
- Досить тобі вже гнити в цих дірах. Забудь нарешті ці місця - добавив ще один.
- Друже, відпусти цей сон! - сказав мені сержант, постукуючи по плечі.
Від його слів невимовна туга нахлинула на моє серце. Комок в горлі заважав говорити, очі стали вологі.
- Ви прийшли попрощатися? - сказав я не стримуючи уже сліз.
- Ми лише в твоїх снах, друже! Ми завжди будемо поруч - з турботою в голосі сказав мені док.
- Підтримуйте мене, мені вас дуже не вистачає, друзі - сказав я, захлинаючись в сльозах...

...

Майже до восьмої я лежав, дивлячись в стелю своєї кімнати. Сльози бігли по моїх щоках. Я радий був, що вони завітали. Зібравшись думками, почав готуватися до виходу. Маю вже чекала мене біля дверей, надіюсь не довго, бо може і прочуханки дати.
- Дорого ранку, Мітіро!
- Привіт, Маю. Не довго чекала?
- Ти ж у мене пунктуальний, я лиш хвилину тому замкнула свою квартиру. В тебе якісь стомлені очі, ти добре спав?
- Так, спав я сьогодні довше чи зазвичай.
- Не тривожили кошмари? - обережно поцікавилася вона.
- Ні, сьогодні ніяких кошмарів - сказав я.

...

Сьогодні не було занять. Ми просто прийшли до школи, де скоро мала розпочатися офіційна церемонія, на якій вчителі скажуть декілька слів. Певно, нагадають про правила поведінки і тоді канікули можна вважати офіційно розпочатими. До того, ми всі знову зібралися у напів пустому класі, біля вікна. Акі на своєму місці, Ямада стояв поруч, спершись на її парту. На місці Ямади сидів Ямамото, а на моєму Юкі. Мітіро, як і раніше, зі спокійним виглядом спостерігав за нами. Я сиділа на його парті і уявляла осудливі погляди його смарагдових очей. Дівчата не давали мені спокою новими допитами.
- Маю, ну де такі красиві місця ти знаходиш? - допитувалася Юкі.
- Ви тільки гляньте! Морозиво, коктейлі - говорила Акі, гортаючи фото, що я виставила - Море, боже як красиво, ти тільки поглянь Кейго!
- Це певно Японське море, ми були з батьками минулого року на тому пляжі - констатував Ямада.
- Кейго, ну ти як завжди бачиш, тільки очевидні речі. Глянь, які пейзажі красиві. А тут як гарно, захід сонця і одиноке дерево на фоні моря. Це так поетично!
- Ого, яка Сіракава тут вся загадкова - прокоментував Ямамото наступне фото.
- Маю! Кого це ти тягнеш до моря? - прищуривши очі, запитала Акі - ви гляньте, чіясь рука! Явно хлопця. Маю, я не відстану!
- Ну, судячи з фото - у звичній для себе манері, поправив окуляри Ямада - рука дійсно хлопчача...
- Я це і без тебе зрозуміла, містер Шерлок Ямада - перебила його Акі.
- ... і зі всіх людей, кого я знаю, лиш один хлопець носить годинник на правій руці - закінчив доповідь Ямада, перевівши погляд з фото на Мітіро.
- Мітіро? - здивувалась Юкі, подивившись на його годинник.
- Кейго! Ти у мене такий уважний і спостережливий - писнула щаслива Акі і вже зібралась провести допит для Мітіро, якого розкрив детектив Кейго Холмс.