Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Що з тобою сталося? На кого ти перетворилася? Гарно ж життя тебе потролило - без довгих пояснень, а на наглядному прикладі продемонструвало, що фраза "ніколи не кажи ніколи" зовсім не просто так існує і далеко непуста. Питання, які почергово мучили Дану в понеділок зранку дорогою на роботу. 

 Тепер вона на власній шкірі відчула переживання Каті, коли та була в нездорових стосунках з Артуром. Повністю ідентичними їх ситуації не можна назвати, але суть та сама: Дана, як і Катя колись, спала з несамотнім чоловіком. 

 Вона сама собі огидна.

 На роботі було відносно тихо. Марта вже, як звичайно, сиділа за своїм столом.

 - Привіт, - сказала їй Дана, заходячи досередини.

 - Привіт, - втомлено видихнула Марта і жалісно подивилась на колегу вимученим поглядом.

 Дана всміхнулась і співчутливо захитала головою.

 - Я тобі вчора говорила не налягай так на той кокосовий лікер, - сіла за свій стіл та включила ноут.

 - Лікер, коньяк, вино... Чого я вчора тільки не пробувала, - вимучено простогнала Марта. - А ти, до речі, як? Так швидко пішла додому. Мені здавалося, що свято тобі сподобалось.

 - Сподобалось, звісно, - поспішно відповіла Дана, - просто сильно голова розболілась.

 - Думаю, то все магнітні бурі чи шеф-кухар не ту приправу до м'яса підсипав. Тобі недобре зробилось. Романенко з Поліною швидко поїхали. Богдан сказав, що їй теж погано було.

 В Дани середина похолола і вона взялася перевести все в жарт.

 - Це точно магнітні бурі. Он і на тебе повпливали.

 - Та не знущайся ти. Мені і так здохнути хочеться.

 - Добрий ранок, - відізвався тремтінням глибокий голос, що наповнив собою простір приймальні і душу.

 - Добрий ранок, Ян Володимирович, - надиво жваво відповіла Марта.

 Дана ж промовчала - в цьому випадку цілком достатньо привітання колеги.

 - Через п'ять хвилин в мене, - просто сказав Ян, заходячи до себе в кабінет.

 - Так, звичайно.

 Марта одразу піднялася і взялася робити каву.

 - Ти надиво швидко пожвавішала, - смішливо-підозріло протягнула Дана.

 - В мене нема вибору. Треба працювати. Шеф вміє тонізувати.

 Хвилин через п'ятнадцять Марта показалась з дверей Янового кабінету з високо піднятими бровами і сконфужено підтиснутими губами.

 - Ти чого така? - не змогла не поцікавитись Дана.

 Марта підійшла поспіхом до столу Дани і втаємничено-тихо пояснила свою поведінку:

 - Романенко розійшовся з Поліною, - виразно округлила очі. - Я спитала чи добре вона почувається після вчорашнього. Він відповів, що не знає, бо вони більше не разом. Блін, що такого могло трапитися? Вчора ж наче все нормально було.

 Огидний сором і докори сумління з новою силою підточили душу.

 - Але знаєш, - знову відволікла на себе увагу Марта, - мені завжди здавалося, що рано чи пізно так трапиться. Було відчуття, що це тільки питання часу і от він настав.

 - Чому ти так думаєш? - тихо перепитала Дана.

 - Не знаю, - знизала плечима Марта. - Не виглядали вони на закохану пару. Не відчувалось між ними прив'язаності. Ні, уточню - не відчувалось це з його сторони.

 - Чужі стосунки це темний ліс, - коротко резюмувала Дана.

 - Ну так. Це так. В нас тут нема повного доступу, щоб об'єктивно оцінити ситуацію, - погодилася Марта, випрямляючись, і пішла до свого робочого місця.

 В обідню перерву Дана відмовилася куди-небудь іти, посилаючись на відсутність апетиту. Натомість в колеги він якраз тільки прокинувся, зважаючи на те, що сніданок вона пропустила. Варто було Марті зникнути за дверима приймальні, як Дана швидко роздрукувала необхідний бланк, заповнила потрібні поля. Після кількахвилинного простою перед дверими кабінету шефа, набираючись сил та сміливості, вона постукала тремтливою рукою.

 - Слухаю. Що ти хотіла? - байдуже глянув на неї на секунду відірвавшись від ноута, коли вона зайшла.

 Дана наблизилась і поклала на стіл перед ним листок, що тримала в руках. Він подивився і перевів погляд на неї.

 - І що це? - спитав холодно.

 - Що саме тобі незрозуміло в заяві на звільнення?

 - Причина, - вернувся до роботи на ноуті.

 - Ти знаєш.

 - Не знаю. Просвіти мене.

 - Я не можу працювати на тебе, знаючи, що стала причиною твого розриву з Поліною.

 - Відколи ти такою правильною зробилась? - пропалив своїм в'їдливо-саркастичним поглядом і знов вернув увагу до екрану перед собою. - До нашого з нею розриву ти не маєш стосунку.

 - Ну звісно, - в тон йому хмикнула. - Стільки років разом, а розстались якраз після того, як вона спіймала нас на гарячому.

 - Повторюю ще раз - ти до цього непричетна, - Янові вривався терпець. - До розриву давно йшло, а вчорашній випадок став останньою краплею.

 - Не дуже мені подобається бути тою самою "останньою краплею".

 - Це твої проблеми.

 - Ти підпишеш?

 - Не підпишу. Мені потрібен перекладач іспанської для ведення справ з готелем і для наступного потенційного проекту.

 - Що ж... Як буде завгодно, - дратівливо стисла губи, але здалась.

 - В тебе ще якісь питання до мене?

 - Ні. Більше ніяких, - гаркнула у відповідь, розвернулась і пішла до виходу.

 Ввечері, як і планувалося, Дана переїхала на нову квартиру знову ж таки з допомогою Каті і Кирила. Подруга залишилась в захваті від чудової нової домівки і, нестримуючи емоцій, виявляла його, неодноразово натякаючи на "заздрість" від неймовірного Даниного везіння.

 - Життя таких подарунків не робить, зазвичай, - сказала Катя згодом, але думаю, пожаліло тебе і це такий бонус за все, що довелось пережити.

 - Можливо, - всміхнулась Дана, - але якось воно не рівноцінно.

 - Краще вже так, аніж ніяк, - повела плечем Катя.

 Пізнім вечором Дана, після щирої подяки за все, розпрощалася з друзями та вернулася на кухню. Вона вмостилася на зручний диван і дозволила собі просто і тихо насолодитися своєю новою домівкою, де вони з Даринкою обов'язково будуть щасливі. Не хотілося зараз затьмарювати думки якимось негативом (якого в житті було вдосталь), а спокійно дозволити собі втіху від того, що тепер вона тут господиня - посмакувати цей факт. Давно вже з нею не траплялося чогось настільки хорошого.