Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Ми ум’яли по шматку хліба, заснули й спали, поки відьма Топана не покликала нас до хазяїна.

Дата встав неохоче. Та й мені теж не хотілося йти, але відмовлятися не можна було.

Ми ввійшли до Сетури. Він лежав на тахті в своїх барвистих подушках і мутаках. Біля нього на стільчику примостився Табагарі з книжкою на колінах. То була та сама книжка, з якої Сетура вичитував уранці тлумачення імен Абеля і Архипа. Табагарі перегортав сторінки і щось дзижчав своєму володареві. Сетура жестом запросив нас сісти й трохи зачекати. Табагарі чи то поринув з вухами у свій талмуд, чи то за людей нас не вважав, але навіть голови не підвів, коли ми ввійшли, а все шарудів сторінками й мимрив собі під ніс. Ніхто не запропонував нам ні попоїсти, ні випити. Залишалося тільки слухати Табагарі.

— Єфим означає добрий,— читав Табагарі.— Це підходить. Мелентій по-грецькому буде дбайливий, он воно що. Вуколе — волопас. Цього нам не треба. Ти й так табунник, пастух волів. Полієвкт... Добре, означає найжаданіший. І Доментій підходить — миротворець. Абесалом — єврейське ім’я — батько миру. Тихін — воістину добре! Дуже, дуже добре. Означає — той, що приносить щастя. А ось іще одно... Каленик — той, що блискавично переміг. Скільки разом? Сім виходить? Більше й не треба: Євтим, Мелентій, Полієвкт, Доментій, Абесалом, Тихін і Каленик. Залишимо їх?

— Залишимо.

Сетура, змахнувши рукою, благословив Табагарі. А коли той пішов, Сетура сказав:

— Людина, яка взяла на себе турботу про народ, має забути І сон, і відпочинок. Я помітив, дехто моїм піклуванням почав зловживати. Цього так залишати не можна. Інших за собою потягнуть, і всі потраплять у біду. Що в такому разі робити? Треба їх притиснути — ось що! Притиснути всіх разом. У Какошки Табагарі вони швидко вивчать усі імена, а потім він розкаже, що вони означають. Треба самому придумати, чим зайняти розум своїх людей, а то вони без тебе знайдуть і невідомо, які ще накличуть на себе нещастя.

— А чи не спитають твої люди Табагарі, навіщо їм ті імена вчити? — поцікавивсь я.

— А навіщо їм питати? Він їм наперед пояснить. Усі ті імена — мої. Мало мене називати Архипом. Тільки зайде мова про мене — зробіть мені ласку всі восьмеро імен називати. Ось воно як!

— Я повинен вибачитися,— сказав, підвівшись, Дата,— погане самопочуття змушує мене піти трохи відпочити.— Він попрощався й пішов.

Вийти разом з Датою я не зважився — боявся, що Сетура розсердиться. Просидів я в нього досить довго. Хазяїн говорив і про те, і про се. І я теж говорив. А пішов од нього вже після півночі.

Коли я обійшов будинок і наблизився до нашого балкону, то побачив Дату Туташхіа, він у напнутій на плечі бурці сидів, прихилившись до поручнів, на східцях і дивився на небо.

Прийшовши, я вклався в постіль І одразу заснув, не знаю, рано чи пізно ліг Дата.

На світанку нас розбудило бемкання дзвону й метушня у всьому будинку. Ми не чекали, поки прийде Топана, одяглися й вийшли на подвір’я, куди швидко сходилися люди й вишиковувалися в шеренги. Прийшов Како Табагарі, піднявся на свій пеньок і, одтарабанивши молитви, звістив про семеро імен, якими віднині називатиметься Архип, батько наш і годувальник. Хто їх не вивчить, матиме справу з самим годувальником,— пригрозив він. На подвір’ї довго мовчали.

— Допоможи вивчити, а то загинемо! — прорізався в когось голос.

— «... котрий є Архип»,— як це промовите, то стійте, далі слухайте мене!

— А дарувальник хліба нашого насущного, батько наш святий і преблагородний, котрий є Архип...

— А далі буде так: Євтим, Мелентій, Полієвкт, Доментій, Абесалом, Тихін, Каленик і, як і раніше: хай живе вічні віки.

Нічого не виходило з того, не запам’ятовували імен. І втретє, і вчетверте перераховував Табагарі — все марно, повторити не могли. Права рука Сетури розсердився, дуже розсердився.

— Ну як же отак зразу, Како-батоно?! — сказав хтось.

— Розмови! — обірвав Табагарі.

Знову стихли.

— Що ці імена означають, хоч це знаєте?

— Не знаємо.

— Звідки нам знати?

— З Архипом буде восьмеро, правильно? — спитав Табагарі.

— Хіба восьмеро?

— Восьмеро, восьмеро!

— Зараз я вам скажу, що означає кожне ім’я,— промимрив Табагарі,— і щоб до вечора знали напам’ять — усі до одного! Слухайте: Архип — начальник стайні — це всі ви знаєте.

— Знаємо.

— Ну, то чого ж кажете, що не знаєте?!

— Тепер знаємо.

— Ну, тоді слухайте уважно. Імена, які я перелічив, означають: добрий, дбайливий, найжаданіший, миротворець, батько миру, той, що приносить щастя і блискавично переміг. Зрозуміли?

— Так і вивчимо, Како-батоно. По-нашому, по-грузинському, воно дохідливіше.

— Мовчати! Учіть, як сказав. І знати нічого не хочу.

— Повчи нас іще, не кривдь...

Дай нам час, Како-батоно! Така премудрість, та щоб за один день вивчити!

— А так, так, час нам потрібний.

— Розмови! Ніякого вам часу. Я напишу на папері. Серапіон уміє розбирати букви, він вам і допоможе.

Табагарі пішов по папір.

— Тепер пропали ми. Примусить пиряти свою землю! Носити нам Серапіонову частку! Ніде не дінешся!

— Не має права! Раз букви знає, нехай допомагає! Не зобов’язані ми за нього працювати!

— От тобі й на! Я чоботарювати вмію. То що ж, повинен я безплатно тобі взуття шити?