Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

 - Я сказав ні, Анно.

- Але чому!? Я ж цілитель! - з такої позиції було не дуже зручно вести конструктивний діалог, але все ж таки я спробувала.

- Ти адептка третього курсу з нульовим магічним потенціалом.

- Але усі відзначають мій нестандартний новаторський підхід.

- Повір, це завдання тобі точно не по зубам, - Габріель різко відштовхнувся руками від підлоги і одним злитим рухом перетік у вертикальне положення. - Десять віджимань!

Та щоб його! Не хоче по-хорошому? Так зараз він дізнається, що якщо я задумала когось вилікувати, мене ніхто і ніщо не зупинить!

Я схопила кинджал і... полоснула їм себе по руці в районі передпліччя - різко, сильно, глибоко. Не з тильного боку, яким проходять великі судини, а з зовнішнього, проте крові хлинуло багато. Та й костюм постраждав... Про нього я якраз і забула, а  він же  мав захистити мене, але ніж пройшов через нього майже без опору. Ох, не простий цей кинджал, зовсім не простий...

Габріель здавлено вилаявся і вибив зброю з моїх рук. Потім  розірвав свою сорочку і шматком тканини придавив рану, зупиняючи кров.

- Та ти ненормальна! Зовсім з головою не дружиш!? Якого лисого дідька ти робиш!?

- А от дали б вашу рану оглянути, не довелося б різати себе. А так я за собою спостерігатиму, може й зрозумію, як нейтралізувати дію кинджала, - прошипіла крізь стислі від болю зуби.

Я, звичайно, розуміла, що більшість людей мій вчинок навряд чи назвуть розумним, адекватним чи нормальним. Але я не більшість людей. Я – цілитель. Цілитель за покликанням, а не з примусу. І іноді, дуже рідко, щоб досягти бажаного результату, зробити крок уперед у своїй майстерності, я робила, на перший погляд, божевільні речі. Одного разу я випила навіть краплю трунку, щоб зрозуміти, як її нейтралізувати без протиотрути. Я тоді сама ледь не померла, зате врятувала життя рідному дідові.

Поріз болів нещадно, та й прямий тиск на рану приємним точно не назвеш. Я швидко сплела кровозатворне заклинання, не витрачаючи зайві сили на знеболювання, і смикнула край сорочки Габріеля, відриваючи довгий клапоть:

- Все, руку можете забрати, я зараз перемотаю.

- Ти порвала мою сорочку, - не спитав, а констатував чоловік, але якось здивовано. Наче це вразило його не менше, ніж мій акт аутоагресії.

- То ви ж самі її почали рвати. Чи ви збиралися її зашити, випрати і далі носити? - Про те, що він якось порвав мою сорочку, і зараз я, фактично, у своєму праві (як там казали древні: око за око, зуб за зуб, сорочка за сорочку) - я вирішила промовчати.

Габріель підняв брови і усміхнувся, похитуючи головою:

- Ти нестерпна. Давай я перемотаю. Тобі ж однією рукою незручно.

- Дякую.

Чоловік підійшов до мене і якось дуже обережно взяв руку. А він узагалі перев'язку зробити зможе? Однак з "бинтом" Габріель справився вміло, очевидно, це моя кінцівка такою тендітною здалася, що він боявся ненароком нашкодити.

- Болить сильно?

- Ні, - збрехала.

- Чудово, тоді можемо продовжити заняття.

- Що!? - тепер прийшла моя черга дивуватися.

- Чи ти вважаєш, що будь-який противник відразу припинить атаку, якщо ти ненароком поріжешся своєю ж зброєю?

– Ви тиран! На вулиці мир! З більшою ймовірністю це ви мене доб'єте, ніж справжній супротивник!

- Гаразд, - змилувався мій мучитель. У сенсі учитель. - обійдемося без фізнавантажень на сьогодні, але зупинимося на деяких теоретичних моментах. Почнемо з класифікації видів атаки та того, яку тактику оборони слід застосовувати в кожному з них.

Лекція Габріеля зовсім не нагадувала традиційні лекції з ББП. Було очевидно, що чоловік говорить не за підручником, а з власного досвіду, що було дивним: адже сильні бойові маги часто покладаються на магічний потенціал, нехтуючи іншими видами бою. Мені було навіть цікаво.

- Що ж, на сьогодні достатньо. Перше заняття пішло не за планом, тож наступного разу доведеться надолужити.

Я про себе застогнала. Схоже, Габріель намірився підготувати мене не гірше за королівських гвардійців.

- Зараз дивись уважно, - чоловік знову взяв мене за руку, а стіни полігону почали насуватись на нас.

На що я мала дивитися? Закляття пронеслось незрозумілою розмитою плямою, і оп - ми в моїй кімнаті.

Ребекка – у домашніх капцях, піжамі, простоволоса – сиділа на ліжку з книжкою в руках. Схоже, її заняття закінчилося набагато раніше.

Побачивши нас, дівчина схопилася від несподіванки, водночас жбурнувши в нас чималою такою блискавкою. Габріель же зреагував миттєво, але спокійно: він відпихнув мене на підлогу, сам же зробив крок уперед і виставив руку (не щит, а просто голу руку!) - блискавка впечаталася прямо в долоню і, зашипівши, випарувалася.

- Ой, це ви!? Вибачте, я з несподіванки...

- Хм, дуже непогано, - задумливо промовив Ректор. - Що ж Лей казав, що ти елементарного фаєрболу здолати не змогла?

Моя сусідка змінилася на обличчі. Я аж залюбувалася: стільки різних почуттів разом скипіло в ній! Вона почервоніла - чи то від гніву, чи то від збентеження, очі горять, губи тремтять, щелепа стиснута - ух, ураган! Я вже майже піднялася, але миттю передумала і розсудливо залишилася лежати на підлозі - мало чим вона зараз жбурне!

Ось так могло закінчитися ректорство Габріеля, проте Ребекка взяла себе в руки і перевела погляд на мене.

- А це що!? Ти поранена! - і знову життя нового Ректора опинилося під загрозою.

- Ні-ні, Бекко! Це я сама себе. В експериментальних цілях.

- А-а, - потягла подруга і відразу заспокоїлася, ні краплі не засумнівавшись у моїх словах. Неначе самоушкодження - звичайна річ для мене.

- Якщо до мене претензій немає, то я, мабуть, відкланяюся, поки цілий, - усміхнувся Габріель. - Анно, сподіваюся, ти вивчиш розклад і не забудеш про наступне заняття.

- Звичайно, лорд Габріель, - я смиренно схилила голову.

Чоловік із сумнівом похитав головою і зник.