Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Але перед тим мене перехоплює Стіг і сварить за нерозсудливість. Ага, подивився б я на тебе, якби дівчина твоєї мрії, бачачи твій плачевний стан, все одно захотіла б провести з тобою увесь день. Чи ти б зміг їй відмовити? Допоки Стіг вичитує мене, я краєм вуха чую, як Зейден цікавиться, чи взяла Лія зубочистки? Про що він?
Зрештою, ми лишаємося на самоті і я почуваюся найщасливішим чоловіком у Лісовому Котячому краї.
Коло заїжджого двору знаходжу вихід із ситуації, аби не почуватися зовсім приниженим – хлопчина коло конов'язі трапився дуже доречно. Хазяїн, скоріше за все, плутає мене з Харальдом, та це мене мало бентежить. Основне, що я зміг сам роздобути нам обід! Свята Іскра, які приземлені речі я вважаю за досягнення!
Принцеса захотіла скласти мені компанію, обідаючи верхи, за що я був їй безмежно вдячний. І намагався забезпечити максимальний комфорт. Тож коли побачив, що її обличчя забруднилося, не роздумуючи потягнувся, аби витерти крихти. Мабуть, перестарався, бо здивував, якщо не сказати «налякав». Але потім, вибачаючись, наткнувся на таке замилування, що зовсім розгубився. Ну не може ж вона мною милуватися?
Довго роздумувати над цією темою мені не вдалося: Сана знову мене вразила!
Ось тільки вона розчулено поглядає на мене, а вже наступної миті звідкілясь витягає кинджал і кидає його просто в мене. Розгубився так, що навіть щита виставити не встиг, хоча це вміння було вбите на рівні рефлексів. На щастя, ніж пролетів за кілька сантиметрів від мого вуха і вп’явся в дерево позаду. Оглянувся, і моє враження пішло на новий виток: до стовбура ножем була прибита змія. Не отруйна, але її укус мав неприємні наслідки, тому щиро подякував Сані за порятунок. І дізнався про ще один незвичайний талант – виявляється принцеса майстерно володіла ножами, що й продемонструвала щойно. А потім і показала свою тонку гомілку, до якої був пристебнутий пояс з чотирма ножами. П’ятий я лицарським жестом сам вийняв з дерева, очистив від крові, між тим перевіривши гостроту леза, і повернув хазяйці. Вона майстерним відпрацьованим рухом повернула його до решти та сховала під широкою штаниною.
Не стримав цікавості й запитав, куди ж вона ховає зброю, коли одягнена у сукню, на що мені з хитрою усмішкою продемонстрували ремені на передпліччі. Там було всього два ножі, але на кожній руці. Цікавитися, чи вона має ще схованки остерігся.
Натомість запропонував продовжити подорож.
Емоції на обличчі моєї пташки, коли вона побачила видовище коло підніжжя гори, були варті будь-яких поневірянь. Застеріг бути обережною і повів вниз. Запропонував би пересадити її на мого коня, а Буревія лишити на горі, проте не був певен, що принцеса схвалить таку ідею. Тому увесь час хвилювався та оглядався назад. І розумів, що раптом щось трапиться, я не зможу їй допомогти, просто не дістануся до неї. Сумніватися у своїх силах змусив і ще один інцидент: Сана наблизилася впритул до води, необережно стала на слизький камінь і ледь не полетіла у воду. Я вчасно встиг виставити повітряну подушку, а вона, захоплена дослідженнями, мабуть, і не помітила. Я ж місця собі не знаходив від хвилювання. А що якби вона впала у воду? Що б я тоді міг зробити? Свята Іскра, який же я самовпевнений ідіот! Як наважився поїхати сюди без супроводу? Взяти на себе, нікчемного і безпорадного, турботу про її здоров’я та життя?
Зміг витерпіти ще кілька хвилин, а потім нагадав, що час повертатися. Розчарування на її обличчі змусило ще раз пошкодувати про свою неповносправність, адже якби я був здоровий, то зовсім не турбувався б про можливі нещасні випадки – і вловив би, і висушив, і ушкодження б вилікував. Але не зараз. Тому – повертаємося в безпеку.
На коня її посадити для мене не склало проблеми. Міг би й магією підійняти її, але так захотілося відчути тілесний контакт, що просто не стримався. Її вдячна усмішка трохи підняла самооцінку.
Рушили вгору. На щастя, дорога додому пройшла без пригод, тож у сутінках ми дісталися околиць Маахесу і з’єдналися з нашими охоронцями. І вже разом поскакали до палацу.
Чому ти питаєш, чи я не стомився? Стомився, звісно, ниє кожна стара рана, викручує кожна зламана колись кістка, про розірваний ритуальним кинджалом хребет годі й згадувати. Але чи зізнаюся я тобі? Звісно ж ні!
Показати фонтан? Так, ти вже просила у мене, коли я був Вороном, і тоді я тобі відмовив. Чи зможу зробити так зараз? Звісно ж ні. Хай навіть знепритомнію прямо тут. Тепер не страшно, і тобі, й мені тут є кому надати допомогу.
Тож знову милуюся захопленим виразом твого обличчя. І з подивом чую, що я, як справжній чарівник, виконав три твої бажання. А для мене ти станеш феєю? Мені вистачить і одного. Ти з радістю цілувала невідомого тобі Ворона. А чи зараз зможеш поцілувати чудовисько, яке могла роздивитися протягом цих днів у повній красі? Зможеш? Хочеш цього?
Миттю огортаю нас ілюзією та схиляюся до таких жаданих вуст. Очі не закриваю, бо досі не можу повірити, що це не сон, спостерігаю, як затуманюється твій погляд від насолоди. Від моєї близькості.
Пташко! Ти вкрала моє серце…

На конюшні на нас чекає розлючений Гард, тож я замість того, щоб нарешті злізти з коня і розтягнутися прямо на соломі неподалік, бо сил навіть перелізти в паланкін вже не маю, повинен вислуховувати, як найкращий друг сварить мене за нерозсудливість. А моя пташечка стає на мій захист. Маленька моя, відважна.
Цілую на прощання її руку, хоча була б моя воля!
Коли Гард із Саною ховаються за рогом, я непритомнію…