Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

Тео насупився, обмірковуючи невтішні дані. Навряд чи нечіпованих стільки ж, менше. Заради пайків люди погоджувалися на чіп. Вони навіть своїх дітей віддавали заради грошей. Не всі, але ж...

— Тео, ми наближаємося до жилих районів, тому прикрийся, раптом хто у вікно подивиться, а тут ти засмагаєш, — сказав Боб, кинувши йому щось схоже на плащ із каптуром. — Ще скажуть, що то ми тебе спеціально так виставили, щоб ти рак шкіри підхопив.

— З нашою репутацією все можливо, — посміхнувся Аян.

Лялечка перемістила ящики до Аянового житла, що знаходилося над баром, під керівництвом Уни все занесла до комори і сказала, що повернеться, коли сховає антигравітаційну платформу в каналізації.

— А за яким принципом ця платформа працює? Я думав, що вона на повітряній подушці, але з-під неї нічого не видувалося, проте вібрація відчувалася, — запитав Тео, коли Лялечка від’їхала.

— Я не великий спеціаліст у техніці, але, що я точно знаю, так це те, що розробник побився об заклад, що відтворить давньоіндійську віману, на якій колись літали боги над Землею і в космос. І працювала та штука, згідно з манускриптами, від ртутно-вихрьового двигуна. Ліпив він там оце все, ліпив, і інерційний двигун додавав, і ще там щось, і за кілька років отримав отаку штуку, що працює від аразанового акумулятора, не злітає вище метра і повільна як черепаха. Парі він програв, але почав продавати ці антигравітаційні платформи, на них був попит. Потім у нього цю розробку викупили, доопрацювали і... вуаля: повітряні судна: і вантажні, і цивільні, — пояснив Аян.

— Ну, я бачив, як вчора поліцейська машина перелетіла через ворота.

— Марк віднедавна не любить літати високо: упав, то тепер низенько-низенько крадеться і злітає у разі крайньої потреби, — засміявся Аян. — То я його тоді напоїв. До речі, Лялечка повернеться — відсвяткуємо вдалу оборудку і твою появу у цих стінах.

— А де тир?

— Унизу. Хочеш поглянути?

— Хотілось би.

— Ну, пішли. Боб, ти з нами?

— Хіба що до бару.

Повідомивши Уні, що вони на екскурсію, Аян повів Тео до сходів униз. Спочатку вони спустилися до бару, де Боб налив собі у склянку щось темно-зелене, сів на диван і махнув, щоб далі йшли без нього. Аян же повів Тео до роздягальні.

— Звідси ліворуч — спортивна зала, де раніше я навчав рукопашному бою, якщо схочеш, і тебе навчу.

— Хочу.

— Добре, а праворуч — тир. Ходімо. Проте, якщо хочеш навчитися ДОБРЕ стріляти, то кращого за Лялечку наставника не знайти.

— Чому?

— Вона колись була тренером зі стрільби, навчала не кого-небудь, а майбутніх поліціянтів, це потім її розжалували і відправили до нас на очисні.

— За що розжалували?

— Не виконала наказ.

— О...

— Ти ж знаєш, що у кіборгів завжди лишають мозок? Можуть і інші частини тіла, але мозок обов’язково.

— Так, Пітер казав, що без мозку кіборга створити неможливо, бо інакше то вже буде дроїд.

— Саме так. І Лялечка, на відміну від багатьох кіборгів, своїм мозком користується. За що й постраждала, хоча... Мабуть, тут їй краще, ніж там, де вона була.

— А який наказ вона не виконала?

— Не каже, — розвів руками Аян. — Але вона у нас за справедливість, тому, щоб там не трапилося, а з її точки зору то було неправильно. Тож... Поки не позаймаєшся з Лялечкою, стріляти я тобі не дозволю, але потримати щось прикольне дам.

Він підійшов до шафи і відчинив металеві дверцята.

— Щось подобається? — обернувся він до Тео, який зазирнув до шафи через Аянове плече.

— Не знаю. Воно все таке... дивне.

— Розумію. Тоді, — Аян підійшов до сусідньої шафи і відчинив її дверцята. — тут вогнепальна. Така тобі звична, не дивна?

— Звична.

Тео обрав гвинтівку, дістав із шафи, перекинув ремінь і покрутився з нею із боку в бік.

— Що відчуваєш? Вагу? Силу? — запитав Аян, розглядаючи його. Худющий же — жах. Чи встигне набрати масу до поїздки? З таким супроводом до контрабандистів краще не показуватися.

Тео між тим замислено поглянув на гвинтівку, погладив холодну металеву поверхню. Важка, але найбільше він відчував інше...

— Магнетизм.