Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Діставшись дому, я зупинився. Важко увібрав вологого повітря й озирнувся. Важко було повертатися в дім, знаючи правду, але я мусив всміхатися, щоб мама почувалась спокійно. Знав, що інакше вона засмутиться і звинувачуватиме себе, що не вберегла свою таємницю.

Мама ще спала, коли я порядкувався на кухні: вимив фрукти, овочі, курятину; ретельно просушив філе серветками та нарізав невеличкими шматочками. Зрозуміло, що жодного разу я не готував нічого окрім чаю та канапок — все робила мама. Тому зараз була повна імпровізація. Звісно, хотілося б додати печериць, які я не встиг купити, як і рибу, але буду викручуватися з того, що було в наявності. На щастя, знайшов у холодильнику шматочок твердого сиру. Доки обсмажував м’ясо, молячись, аби не спалити, в одну із маминих форм виклав шар овочів. Асортимент не дуже багатий, але краще, аніж нічого. Два види капусти, селера та морква. До золотавої курятини додав цибулю, яку мама нарізала півкільцями у щось подібне, і зовсім трохи підрум’янив, заливши вершками, які теж знайшов на поличці. Приправивши спеціями та сіллю, згодом виклав усе це на овочі. Вже від самого м’яса аромат був неймовірним, аж ладен був слинками вдавитись, хоча й ніби не був голодним. Посипав зверху сирною стружкою, яку квапливо натер, і поставив форму в розігріту духовку. Щойно почав прибирати за собою, почулися кроки, а згодом і мамин здивований голос:

— Що це ти робиш?

Її очі розгублено, але ніби й приємно вражено, поглядали то на мене, то на духовку. Так, видовище для неї незвичне. 

— Та ось, доки ти спала, вирішив прогулятися, а в процесі щось надихнуло здивувати тебе…

Мама з підозрою примружилась, але всміхнулась, підходячи до духовки. Обережно зазирнула на мій «витвір», а потім знову на мене.

— Пахне смачно, — сказала вона, і подивилась на чашу з фруктами. — Ти знайшов хурму?!

Здивувалась, взявши одну.

— Ага! Ти ж любиш її!

— Але… — тепер вже з якоюсь недовірою мама подивилась на мене. — Це така рідкість…

— Пощастило, мам, що можу ще сказати, — знизав плечима й подивився на її все ще вражене обличчя. — Я сьогодні знову надовго, тому захотілося зробити тобі приємність.

Підійшов до неї й обійняв. Хоча насправді, мабуть, більше хотілося приховати той сум, який підступав… Її серце билося, а руки гріли — досі я недостатньо розумів це. Так, жалкував про стільки змарнованих митей разом… І які я не в змозі ані повернути, ані змінити.

Дзвінкий сигнал сповістив, що виставлений час скінчився, тому налаштувавшись, я відсторонився й дістав рум’яну смакоту із духовки.

— Виглядає апетитно, — сказала всміхнувшись мама, і дістала лопатку. Я ж слідом поклав на стіл дві тарілки. 

— Сподіваюсь, і смачним буде, — хихотнув, врізавши по скибочці вчорашнього хліба.

І… Слідом за мамою визнав, що воно таки смачне. Сир тягнувся спокусливими нитками, а курятина танула в роті, віддаючи селерою, капустою і спеціями. Втім, справжнє задоволення було не від їжі, а від маминої усмішки та захвату. Мабуть, всі ці роки чекала саме цієї миті. Здалось, ніби я виріс в її очах… Хоча чому «ніби»? За цей короткий час моє життя змінилося досить несподіваним чином… В чомусь навіть, шокувало. Втім, бути колишнім безтурботним сином я більше не міг… Звісно, не все було так погано, але мої цілі більше були зосередженими навколо мене. Тепер відлік йшов не лише в Емікса…