Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Пий. 

Ерік був здивований як і власними діями, так і тим, що дівчина не просто не врізала йому, але й залишилась сидіти на його колінах. Тепло її тіла неабияк зігрівало, і, здається, лише зараз він відчув, що весь цей час тремтів від жару. Кора тримала перед ним горнятко, доки чоловік робив повільні ковтки. Тепла суміш приємно зігрівала горло, хоч й була солодка до нестями. Дівчина повільно прибрала горнятко від його обличчя, переконавшись, що Ерік випив всю рідину. Потягнулась до столика, та з цим рухом чоловічі руки знов опинились на її талії.

— Ей, не падай. Хто це?

Поставивши горнятко на стіл, дівчина вернулась у попереднє положення, заглядаючи чоловікові у вічі. Її серце забилось сильніше через міцні руки, що ледь стискали її корсет. Та куди більше Кора хвилювалась за його стан. Дівчина так поспішала зранку, що й не звернула уваги, що вже тоді Ерік ледь вимовив кілька фраз, а до їжі навіть не приторкнувся. Поглянувши на нього, Кора помітила, що погляд чоловіка спрямований кудись за її плечі.

— Я тут, — тихо відповіла вона, знов проводячи долонею по лобу чоловіка. — де — хто? — схвильовано спитала — якщо у нього почались галюцинації, цих ліків буде недостатньо.

Одна його рука залишилась на її талії, а іншою Ерік вказав на портрет. Дівчина обернулась, кусаючи губу. 

— Прапрадід. Наче так, не знаю стільки точно “пра”, — вона пирхнула, відчуваючи, як гора падає з плечей — галюцинацій Ерік не мав.

— Ей, ти чого? 

— Ти навіть уявити не можеш, як налякав мене! — Кора знов подивилась на чоловіка. Його погляд все ще був скляний, та вже набагато осмисленіший. 

— Не думав, що здатен налякати тебе. 

— Тобі треба ковдра, — сказала вона тихо, та одразу відчула, як хватка на її талії посилилась.

— Не йди. Будь ласка. 

— Звісно, я не йду! Ми тільки приводимо тебе у притомний стан. Далі треба поїсти, і на черзі ще купа пігулок. 

Дотягнувшись до ковдри, Кора накрила нею плечі чоловіка, помітивши, що погляд його знов спрямований на портрет.

— Цей чоловік здається мені дуже знайомим, — прошепотів Ерік.

— Чудово, — відповіла Кора, кинувши короткий погляд на дальнього родича. — Ти здатен бачити й аналізувати інформацію. Це добре.

Його погляд сформувався на обличчі дівчини.

— Ти знущаєшся.

— Зовсім ні. Просто радію, що ліки дуже добре тобі допомагають. Ей, не спати. Спати ще не можна. Ти маєш поїсти. 

Ерік повільно кивнув, змушуючи себе знов розплющити очі. Нарешті, дівчина, як і портрет за нею, стали достатньо чіткими, і, здається, перестали двоїтись. 

— Клянуся тобі, я точно десь бачив твого родича, — сказав чоловік. Йому навіть здавалось, що ще секунда, і він згадає, але як тільки він наближався до потрібного спомину, той одразу ж вислизав. — Чи є якісь казки, що повʼязані з твоєю сімʼєю?