Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Кілька хвилин по тому дівчина спустилась до підвалу. Сама. Ерік підняв голову, та сил відкрити очі вже не знайшов. 

— Ерік! Ей! Ей… 

Він відчув тепло від дівчини, що сіла перед ним на коліна. Ледь розплющив одне око й тут же закрив. Дівоча рука, що здавалась шматком льоду, торкнулась його лоба. 

— В тебе жар, — констатувала Кора очевидне. — Якого дива…

Вона тут же кинулась за своїми баночками й скляночками, сильно хвилюючись, в той час, як чоловік відкинув голову назад, впираючись потилицею у холодну стіну. Що ж, можливо, останнім часом Кора була надто стурбована проблемами у своїй сімʼї — прощання із батьком, горе, підтримка матері й скандал із другом через нього. Ерік точно був скабкою в її задові, особливо відтоді, як тато дівчини пішов. Тож, коли у підвалі різко похолодало з настанням нових холодів, він, можливо, не сказав про це їй. Можливо й не говорив, що занедужав. Був певен, все пройде саме собою, а вона почне одразу панікувати, якщо дізнається. От прямо як зараз — бігає з такою швидкістю у пошуках ліків, що Ерік навіть не встигав слідкувати за нею. Це було точно через її швидкість, а не його розфокусування — так чоловік сподівався. Він й не помітив, як Кора знов опинилась поряд. Відкрила йому рота, запхала якусь пігулку й дала води. 

— Так, давай, дві хвилинки й підемо.

— Куди? — спитав розгублено Ерік, кривлячись від гіркоти пігулки. Що б Кора не дала йому, воно було огидне. 

— Наверх. Тобі не можна залишатись тут, якщо я не хочу попрощатись ще й з тобою.

— Це вирішило б багато проблем, чи не так? — спитав він, відчуваючи, як гарячі руки тягнуть його до себе. 

— Я удам, що не чула цього, — сказала дівчина, допомагаючи йому піднятись. Пігулка діяла швидко, але не довго. Та цього часу вистачило, щоб, знявши кайдани, що чіплялись до стіни, закинути чоловічу здоровезну руку собі на плече й повільно, крок за кроком, допомогти піднятись наверх.

— Що ти робиш, дурненька? Я ж втечу, — мовив Ерік, на що дівчина лише пирхнула.

— Ти язиком ледь волочиш, — помітила вона, ведучи чоловіка до вітальні. — Куди там ногам.

— Коро! — почувся ще один мелодійний голос. Дівчина обернулась й тільки й сказала:

— Йому погано. Постав воду, будь ласка. 

— Це не…

— Він буде у вітальні.

Ерік слухняно рухався туди, куди вела його дівчина. Наступної миті він опинився на теплому мʼякому дивані. Дівчина зняла його руку зі свого плеча, але навіть позбавившись тепла, чоловік не мав сил запротестувати. Він бачив, як Кора ногою зсуває килим, а під ним із подивом помітив отвір для кайданів. 

— Для чого це? — Ерік здивувався, та вряд його голос міг зараз передавати хоч якісь емоції. 

Кора закотила очі.

— Для безпеки. Ми ж все ще не хочемо, щоб ти втік? 

— У вас по всьому дому понатикані ці штуки?

Дівчина розсміялась, піднявши на нього погляд. Закріпила кайдани та зникла з його поля зору. Ерік знов відкинув голову на спинку дивана. Таку мʼяку, таку приємну. Здається, цей диван — ліпше, що траплялось із ним в цілому житті, якщо не брати до уваги дівчину, що щойно була десь поряд. Туман в голові послабшав, й Ерік, розплющивши очі, побачив вже чіткішу картинку. Кора всадила його на дивані поряд із каміном. Спостерігаючи за яскравими язиками вогню, що палали в каміні, Ерік не одразу помітив, що дівчина повернулась. В голові знов почав зʼявлятися туман. 

— Скоро тобі буде краще, обіцяю, — мовив чарівний янгол, опинившись навпроти нього й загородивши собою вид на вогонь, чиї язики так заспокоювали його голову. Ерік підняв погляд на неї, та перед очима все двоїлось. — Це треба зʼїсти. 

Вона простягнула чоловікові ложку із чимось, що виглядало таким же неприємним на смак, як і та пігулка. 

— Ковтай, — голос став вимогливішим. Ложка вперлась в його губи, заставивши відкрити рота й проковтнути. На диво, виявилось не так вже й огидно. Ерік спостерігав, як дівчина, добившись успіху, додає щось у горнятко. 

— Твоя мама мене вбʼє, — поділився своїми думками чоловік, спостерігаючи за її рухами. В очах то двоїлось, то знов розвиднювалось, але картинка рухалась в ліпшу сторону. 

— Чому це? — спитала Кора, повертаючись до чоловіка з горнятком в руках. 

— Бо я у вітальні. Тут є вікна. Там двері недалеко. Й між ними та мною лише ти. 

— О, ти вже говориш довгими реченнями. Здається, пігулка діє непогано. — Дівчина посміхнулась, але навіть перебуваючи в такому жахливому стані, Ерік помітив, як тремтять її руки. Вона зупинилась поряд й нахилилась до чоловіка, простягаючи горнятко, та тут його міцна рука опинилась на її талії, штовхаючи до себе. Кора впала йому на коліна, ледь втримавши горнятко в руках. Трохи рідини опинилось на її пальцях, розлившись.

— Ей! 

— Ти така тепла, — видихнув Ерік, здивовано дивлячись у її сірі очі. — Я… Дідько. Вибач. 

 Його рука повільно скотилась із талії на стегно, а потім впала на диван. Дівчина нервово облизала губу, кинувши на нього короткий погляд, та піднесла горнятко до його рота, залишившись у тій позі, в якій опинилась.