Читати книгу - "Він та Вона, Яна Янко"

Хлопець не зважаючи на її близькість, продовжував вдивлятись у воду, наче шукаючи відповіді на питання. Пара залишалася в мовчанні, нібито зібрала в собі усю ту тугу та непорозуміння.

– Як ти? – перший запитав Ян.
– Добре, а ти? – відповіла Еліза, усміхаючись теплою, але трохи затриманою усмішкою.
– Теж, – вони ненадовго замовчали, але цього разу воно не було напруженим.
– Ну, п'ять побачень закінчились, – відчуваючи потребу розмови, сказала Еліза.
– Так, – відповів Ян, його погляд став м'якшим.
– І ти перевірив теорію "від ненависті до кохання", і як, вона правдива? – запитала дівчина.
– Це ти мені скажи, – відповів хлопець, його голос звучав злегка тривожно.
– Ну, – дівчина замовчала на мить.

Звісно все спрацювало! Але хіба, вона може так сказати? Еліза знаходилася на роздоріжжі почуттів, коли внутрішній бій відбивався на її обличчі. Поглянувши на Яна, вона застигла, немов вітерець здійняв холодний шар переживань на її шкірі. Його обличчя було дуже серйозним, він чекав на її відповідь.

– Я, – Еліза видихнула, зібравши всю свою сміливість. – Так, все спрацювало, – тихо відповіла вона.

Дівчина не дивилась на Яна, просто не могла. Але через секунду вона відчула, що її обіймають. Руки Яна були надзвичайно ніжними, вони стискали її з турботою, мов захисний щит від усього, що вони відчували.

– Яне? – трохи нервозно запитала Еліза, звертаючи до нього.
– Я такий радий, – прошепотів хлопець, його голос звучав наче мелодія, яку він давно утримував в глибині душі.
– Радий? – не зрозуміла дівчина, збентежено нахиливши голову. – Чому?
– Я боявся, що це не спрацює. Але після нашого поцілунку, я все зрозумів, – Ян відпустив, та поглянув у її очі. – Я тебе кохаю.

Слова Яна летіли як лагідні перші промені сонця після дощу, наповнюючи її серце неймовірною теплотою. Еліза відчула, як це слово втікає з його грудей та розцвітає в повітрі, як ніжна квітка.

– І я тебе, – прошепотав радісно Еліза, відчуваючи, як вся її душа виринає на поверхню, наче річка, що повертається до свого долу.

Вони усміхнулися один одному, а в їхніх почуттях лунала глибока гармонія. Ніби два пазли, що нарешті знаходять один одного, вони знову обійнялися. Вони відчували, як їхні серця б'ються в унісон, звучать у великому симфонічному співзвуччі їхньої любові.

Еліза вдихнула повітря і трохи відпустила хлопця, щоб бачити його лице. Їхні обличчя майже торкалися одне до одного. Ян зітхнув і ніжно поцілував дівчину, притягуючи її до себе. Спочатку Еліза здивовано запискотіла, але потім повністю розслабилася, занурившись у їхній поцілунок.

– Ти цілуєш людину, яку до жаху ненавиділа, – посміявся хлопець, пригладжуючи її шовковисте волосся.
– Але й того, в кого я закохалася, – прошепотіла дівчина, продовживши поцілунок.

Ось і все, кінець. Хто ж знав, що теорія "він ненависті до кохання" працює не тільки в книгах.