Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Два дні Макс не зв’язувався зі мною. Здоровий глузд підказував, що так навіть краще, бо остання наша розмова вийшла трохи за межі фіктивних стосунків. Принаймі з моєї сторони так було. Що відчував Макс я могла лише припускати і це аж ніяк не ті почуття, які впевнено захоплювали в полон моє серце. Мені мала б піти на користь відсутність цього чоловіка в моєму житті. Але відчувалося зовсім по-іншому. Ніби чогось не вистачає … Як за такий короткий час можна так звикнути до людини уявлення не маю. Навіть із Стасом, якого я шалено кохала, стосунки розвивалися не так стрімко. Йому знадобився час, щоб завоювати мене. А до Макса — я сама йду в руки. Злюся та ображаюся на нього, але в кінцевому результаті завжди піддаюся.
На роботі мені не було чим зайнятися, бо всі свої поточні проєкти я успішно закрила. Клієнтів з якими працюю не перший рік попередила, що з Нового року ними займатиметься хтось інший, а я йду у вільне плавання. Приємно, що більшість з них, готові навіть змінити найкращу аудиторську компанію на моє скромне (поки що) аудиторське бюро, яке на разі складається з мене і моєї помічниці. Дівчинка ще студентка, але дуже здібна. На старті цього цілком достатньо. Головне задоволені клієнти, а не пафосний офіс з великим штатом людей, що займаються бозна чим.
З роботи я вийшла на годину швидше. Вирішила по дорозі до дому заїхати в ресторан і взяти собі чогось солоденького та алкогольного. Вдома закутаюся в ковдру, увімкну на ноуті “Щоденники Бріджит Джонс” і поспівпереживаю Бріджит.
До дому приїждаю швидко. Приймаю душ, переодягаюся в свою фланелеву піжаму у шотландську клітинку, беру собі ложечку та що побільше, шоколадний бенто-тортик, який за ніч запросто укладу самотужки, пляшечку червоного вина і мій затишний кінозал готовий. Як тільки я зручно вмощуюся, наливаю собі келих вина і беру на коліна тортик, у двері дзвонять. Цього разу я знала, що то був він, бо більше нікому. Ніхто з моїх близьких чи знайомих не приходить до мене коли йому заманеться і без попередження. Зараз ти в мене отримаєш Максе!
— Привіт, я по справі приїхав. В гості напрошуватися не буду, тож не злись, — каже мені з порога Макс, чим щиро дивує. Вигляд у нього втомлений, навіть трохи пом’ятий, на обличчі проявляється неголеність. Йому пасує, але таке враження ніби Макс не спав декілька ночей. То що він робив і де був? Я не озвучую своє запитання вголос, бо це було б занадто, як для фіктивної дівчини.
— Що за справа, яка не може почекати до завтра? Ти зателефонувати перш ніж приїдеш не міг? Що за звичка приходити до мене, коли тобі зручно, — обурююся я.
— Важливі справи я волію вирішувати особисто, а не по телефону. Тим більше, ти могла й не відповісти на мої дзвінки. Пам'ятаєш, таке вже було, — нагадує мені попередній раз Макс.
— То що в тебе за справи такі? — запитую, але не чекаю нічого доброго. Певне Максу знову потрібно щось від мене.
— Я домовився завтра про зустріч щодо купівлі того твого будиночка мрії. Прийшов повідомити, що в 11:30 ми маємо бути на місці.
Я аж відкриваю рота від здивування, бо не розумію, як Максу вдалося вмовити цього впертого власника. Що він йому пообіцяв? Гроші? Так і я також йому чималу суму пропонувала. Той відмовився. Що ж тоді запропонував йому Макс?
— Може зайдеш? Якось не зручно обговорювати такі справи ось так. Кажуть, що прикмета погана, ввечері щось обговорювати або щось передавати через поріг.
— Відколи ти почала вірити у прикмети? Чи це в тебе тактика така затягнути мене до себе в квартиру?
— Не нахабній Максе!
— Не злись, я пожартував. Сьогодні хочу до дому і спати, тож зайду іншим разом. Завтра чекатиму тебе о 10:00 біля твого підїзду. Поїдемо на моїй автівці. Так буде краще. Не сперечайся, потім все поясню і відповім на всі запитання, — Макс усміхається своєю звабливою усмішкою, яка мені сильно подобається і тягнеться рукою до мого обличчя, торкається подушечками пальців губ.
— Максе … — я намагаюся запротестувати, але замовкаю. Насолоджуюсь моментом.
— У тебе шоколадний крем на губах. Я б хотів його скуштувати, але після цього не зупинюсь, тож залишу солодке на потім, — Макс забирає пальці з моїх губ, легенько чмокає мене в чоло і йде.
Я проводжаю його спину до ліфта і чітко усвідомлюю, що мені мало цього, що я б хотіла цього чоловіка поруч. Попри все ...
Макс залишив мене розгубленою. Вночі я майже не спала, бо мене розпирало від різних емоцій. Від злості до захвату, так само як від ненависті до кохання, грань дуже тонка. Вранці прокинулася ніби мішком прибита, але контрастний душ та ароматна кава швидко збадьорили мене.
Для поїздки обрала теплий та зручний одяг, бо за містом холод і мороз відчуваються набагато гостріше. Взяла для перекусу канапки з авокадо та лососем, термос з гарячим чаєм і чорну шоколадку з горіхами. Хто знає, скільки ми там пробудемо, тож підкріпитись не завадить.
Макс з'явився рівно о 10:00 біля мого підїзду. Я одразу побачила його чорний позашляховик з вікна, тож спустилася вниз, щоб не заставляти чекати. Люблю пунктуальність.
— Привіт, готова до пригод? — грайливо запитав Макс. Сьогодні він виспаний та бадьорий. Таким хлопець мені подобається значно більше.
— Привіт, мені здавалося, що ми на зустріч зібралися, а не на пошук пригод, — сідаю в чорний позашляховик Макса і ми вирушаємо.
— Одне іншому не заважає, — відповідає Макс.
— Ти сказав, що я можу тебе порозпитувати, — нагадую про вчорашню нашу розмову. — Як тобі вдалося домовитися з власником? Зі мною він був таким непробивним, що я вже й не надіялася, що він передумає.
— Ще не до кінця домовився, але сподіваюся сьогодні в нас все вийде. В мене є дар переконання, тому мені не можливо відмовити, — нахвалює себе Макс.
— Я не сумніваюся, але все ж … Що ти йому сказав? Мені ж так цікаво …
— Сказав, що ти моя наречена і що ми плануємо купити цей будинок для нашого сімейного гніздечка. Я не думав, що моя історія спрацює відразу, але як виявилося спрацювала. Доречі, сам власник будував цей будинок для своєї дружини. Вона померла декілька років тому. З ними пов'язані дуже багато його спогадів. Та й не продавав би він його, але діти за кордоном і його забирають до себе, тож за будинком нікому буде дивитися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.