Читати книгу - "Шум і лють, Вільям Фолкнер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якщо то три чверті вибило, то до полудня лишилося не більше десяти хвилин. Один трамвай допіру відійшов, а вже стоять люди й дожидають наступного. Я спитав, але він не знає, чи вирушить наступний ще до дванадцятої, а чи відійде пізніш, бо отим їхати за місто. Тим часом підійшов знову місцевий. Я сів у нього. Таки відчутний полудень. А цікаво, чи відчувають його шахтарі глибоко під землею. Ось навіщо фабричні гудки: дух поту забиває тобі дихання, а як чимдалі від’їхати, то й гудків уже не чути, а за вісім хвилин завезе тебе трамвай далеченько. Батько каже: людина — це сукупність бід її. Настає день, і ти думаєш, що біди вже облишили тебе, але саме тут, батько стверджує, бідою твоєю стає сам час. Чайка, підвішена на невидимій дротині, а щось тягне її крізь простір. Символ марноти своєї несеш ти у вічність. Там, тоді крила виростуть більші, каже батько, та тільки хто з нас є добрий арфіст?
На зупинках чую цокіт мого годинничка. Але це нечасто. О, вже харчуються Хто ж заграє на їсти це серйозна справа харчування там усередині в нас теж простір змішані простір і час Шлунок доповів полудень то й мозок пораяв їж о такій годині То й гаразд Цікаво котра ж година скільки хвилин лишилося. Пасажири виходять. Тепер трамвай і зупиняється рідше — спустошений харчуванням.
І тоді полудень минув. Я зійшов, став у своїй тіні, а трохи перегодом підійшов зворотний вагон, і я поїхав назад, на міжміську зупинку. Там якраз вирушав інший, я знайшов місце біля вікна, трамвай рушив, і я дивився, як місто перетирається на прирічні заплави, виспи, потім на дерева. Час від часу блискала річка, й думалося про те, що їм, либонь, непогано там, у Нью-Лондоні, якщо тільки стоїть у них гарна година, й Джеральдова шкаралупа урочисто запливає в блискотливий ранок, і цікаво мені стало, що ж його старенькій мамусі цим разом треба від мене, що ще до десятої ранку надсилає мені листа. В який такий портрет Джеральда мене запрошено стати одним із тих Дальтон Еймс ой азбест Квентін фотконув на задньому плані. З дівчатками, а як же ще. У жінок і завжди голос його понад балаканиною глас над Едемом і справді спорідненість є зі злом, через переконаність, що жодній жінці не можна довіряти, але ж декотрі чоловіки такі невиннятка — де їм від них уберегтися. Простенькі дівчата. Далекі кузини та приятельки, на яких уже сама вхожість у дім накладає ніби кревні зобов’язання на кшталт noblesse oblige. А вона величаво там засідатиме й хвалитиметься перед нами, просто в обличчя отим сіреньким, що, мовляв, Джеральдові геть непристойно мати отакий вигляд та що врода в роду в них, однак чоловікові вона ж не потрібна, ба навіть шкідлива, а от дівчина без краси — просто пропаща. Про Джеральдових жінок розповідатиме нам тоном Квентін застрелив Герберта розстріляв голос його крізь підлогу в Кеддіній кімнаті самовдоволено-схвальним. «Як було ж йому сімнадцять, якось-то я сказала йому: «Яка ганьба, що в тебе не чоловічі губи а вустонька, які хіба що дівчині до лиця!» І уявляєте з-під гардин що сутінки й запах яблуні задувають їх до кімнати її голова супроти сутіні її руки в кімоно-крилах за голову закинуті глас що пролунав над Едемом одяг на ліжку носом що видно над яблуком що він мені відповів? Не забувайте: у свої сімнадцять! «Мамо, — відказав він мені, — вони й так там частенько гостюють!» А як розсядеться він, то в такій, то в інакшій царственій позі, то крізь ті свої вії враз охопить зором дві чи й три… лелії. А вони ж так і тануть від захвату, ластівками шугаючи побіля тих його вій. Шрів запевняє що завжди Обіцяєш мені дбати про Бенджі й тата
Що менше ти скажеш про Бенджі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шум і лють, Вільям Фолкнер», після закриття браузера.