Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Люба моя, ти зухвала кокетка, — сказала Елізабет. — Не знаю чому, але ти мені подобаєшся!

В Англії Кат заприязнилася з жінкою, яка стала їй близькою подругою, першою, що була не з її власної родини. Вродлива графиня Лестера Летіс Ноліс була старша за Кат. Два роки тому вона таємно вийшла заміж за дорогоцінного Робіна королеви. Через півроку їхню таємницю розкрили, і кузині Елізабет Летіс тільки тепер дозволено було повернутися до двору. Весь цей час вона була в глибокій опалі.

Вона досі залишалася вкрай обережною, і заміський будинок Леслі був одним із небагатьох місць, де Летіс та її чоловік могли зустрічатися, не ображаючи королеву. Кат щедро виділила їм кімнати, щоб усамітнитися. Королева, лютуючи з ревнощів, не дозволяла їм такого.

Патрикові справи вповільнувалися, бо поблизу порту неможливо було знайти склад для продажу. Зате Елі Кіра купив для них чудову ділянку землі біля річки. Розпочалися торги серед будівельників Лондона за будівництво двох складів і прилеглих портів для їхнього обслуговування. Патрик мусив залишатися в Лондоні наглядати за втіленням його намірів.

Меґ же, досхочу надивившись на Лондон, вирішила повернутися додому, у Ґленкірк.

Патрик спорядив половину своїх озброєних людей на чолі з вірним Коналлом супроводити його матір додому. Кат зажадала, щоб ті привезли в Лондон Джеммі, бо повернутися додому вони з Патриком зможуть не раніш як улітку. Граф не дозволив і сказав, що вона, якщо хоче, може повернутися додому з його матір’ю.

— І залишити тебе, моя бджілко, серед усіх цих англійських троянд? Я так не думаю, мілорде!

— Ревнуєш, люба? — піддражнив він її.

— Тебе? До твоїх шанувальниць? — відповіла вона ніжно. — Я не більше ревную вас до ваших шанувальниць, мілорде, ніж ви мене — до моїх шанувальників. — Її пречудові очі та вуста глузували з нього, і Патрик подумав, як йому пощастило, що вона в нього є. Він зловив її руками й міцно поцілував. Притискаючись до чоловіка, Кат відповіла на поцілунок із такою самою пристрастю, думаючи, що, якби вона коли-небудь побачила, як він любиться з іншою жінкою, то вбила б його. Якби граф прочитав її думки, то був би влещений. Він ненавидів тих придворних джентльменів, що ласо поглядали на дружину. Утім, за кілька місяців вони мали вирушити додому.

Та не так сталося, як гадалося. По Різдві в Кат стався викидень дитини, яка нещодавно зародилася в ній. Спустошена цим горем, вона геть підупала на силі. Катріона весь час плакала, майже нічого не їла й дуже погано спала. Вона ні з ким не бачилася. Навіть Летіс не приймала в себе. Нарешті Еллен звернулася до Патрика.

— їй допоможе тільки одне. Ви маєте привезти до неї Джеммі.

— Господи, жінко! — розлютився граф. — Нині середина січня, на півночі все засипано снігом. Коналл щойно повернувся!

— От його й пошліть. Він сам дістанеться туди швидше й спокійно привезе Саллі з дитиною. Господи, друже мій! Саллі зростала поблизу кордону. Вона тримається в сідлі, як кавалерист, навіть із дитям. Відішліть гінця просто сьогодні, поперед Коналла. Г’ю зможе супроводити Саллі з дитиною на південь, аж до Единбурга.

Патрикові це не подобалося, але він учинив так, як пропонувала Еллен. Коли Коналл вирушив у дорогу, граф розповів своїй дружині про цю задумку. Кат одразу ж полегшало. Вона почала їсти. Коли її син приїхав за три з половиною тижні, вона була майже такою, як і раніше. Катріона вкривала здивованого хлопчика поцілунками, поки він не почав пручатися, протестуючи:

— Мамо, досить!

Потім погода погіршилася, сніги мели й мели. Робота на складах і доках зупинилася до весняної розталі. А на початку літа в Лондон прийшла чума, і Леслі разом зі слугами втекли за місто. Коли стало досить безпечно, щоб повернутися, знову настала осінь, і їм довелося провести ще одну зиму в Англії.

Навесні 1582 року Кат зрозуміла, що вагітна. Вони залишалися в Англії до народження дитини 7 вересня. Елізабет Леслі, названа на честь королеви, народилася на сорок дев’ятий день народження її величності. Коли через чотири дні дівчинку хрестили, королева наполягла на тому, щоб стати хрещеною матір’ю. Зляканий католицький священик не наважився відмовити королеві. Дитина дістала від хрещеної десяток срібних келихів, інкрустованих аквамаринами, на яких були вигравіювані щити з гербами Леслі.

Маленька Бесс народилася в заміському будинку. Через місяць, навіть не побачивши Лондона, вона вирушила додому в Шотландію зі своїми батьками та майже п’ятирічним братом, який їхав на північ на своєму поні.

За місяць вони перетнули кордон. Був початок листопада, але погода того дня була гарна. Кат і Патрик, що їхали попереду всього причету, зупинилися на верхів’ї пагорба. Берези здавалися золотішими, а сосни — зеленішими, ніж будь-де на землі. Унизу в тьмяному пурпуровому вечірньому мареві мерехтіла долина. На заході був Ермітаж — оселя графів Босвеллів. Попереду лежав Джедбург, де вони мали провести цю ніч.

— Боже мій! — мовив Патрик. — Це мені здається чи тут навіть повітря пахне солодше?

Кат кивнула та всміхнулася йому. їй сподобалася поїздка, але обличчя її випромінювало радість від повернення додому, до Шотландії.

— Майже вдома, люба моя, — промовив граф. — Якщо погода протримається, ми доберемося до Ґленкірка за десять днів. — Він простягнув руку. Вона знов усміхнулась і взялася за неї. «Боже мій, — подумав він, — як вона змінилася! Я взяв до Англії дівчинку, а назад привіз жінку — справжню красуню!»

— Ти шкодуватимеш, що будеш далеко від Лондона й від двору? — запитав він.

— Ні, Патрику. Я занадто рада тому, що я вдома.

— У Ґленкірку вже буде не так весело після Лондона.

— Але ж, Патрику! Є ще Единбург, а королю наступного року вийде сімнадцять, і він, звичайно ж, найближчим часом прийде до влади. Коли він одружиться, у нас буде свій власний двір.

— Мадам! — заволав він. — Я ж казав тобі, що ми не будемо зв’язуватися зі Стюартами! їм не можна довіряти, вони в боргах, мов у реп’яхах! Нам це все не потрібно, навіть не проси мене про це.

Куточки її прегарного ротика піднялися в невимовно пустотливій усмішці.

— Коли король посяде трон, Патрику, я поїду до двору! Поїдеш ти зі мною чи ні — тобі вирішувати. Нагадаю вам, найдорожчий мілорде, що будинок Ґленкірків належить мені. Я вмеблювала його своїм особистим коштом не для того, щоб жити там місяць на рік чи й на два роки, так, як хочеш ти. І не для того, щоб у тебе було місце для побачень, доки я сидітиму вдома, у Ґленкірку.